Шлюбний вік в Україні

Шлюбний вік в Україні для жінок - 18 років, для чоловіків — 18 років, однак за заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам[3]. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми як майбутніх подружжя і батьків обов'язками та попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу.

Так, Перший і Другий Литовські статути визначали віком громадянського повноліття для чоловіків — вісімнадцять, а для дівчат — п'ятнадцять років, а Третій Статут знижує повноліття для дівчат до тринадцяти років[4]. Про дуже ранні шлюби, коли дівчата виходили заміж у 10 — 11 років, згадує, зокрема Ян Ласицький. Його повідомлення, очевидно, більше стосується одного із пережитків давньої традиції — так званих змовин малолітніх, коли батьки зісватували своїх неповнолітніх дітей з перспективою їхнього майбутнього одруження, укладаючи при цьому формальні договори. Іноді такі змовини завершувалися вінчанням 29. Проте найголовнішим юридично-звичаєвим актом, який скріплював шлюб, було тільки весілля «з піснями й танцями», яке остаточно й узаконювало подружжя в очах громади. До кінця XVI ст. звичай цей майже повністю зникає, однак релікти його ще довго зберігалися і в наступних століттях[4].

Сім'я і шлюб в Україні

В Україні заборонено шлюби між близькими родичами, однак поза тим українське суспільство є ендогамним, тобто шлюбних партнерів обирають, переважно, із тієї самої соціальної, расової, етнічної чи релігійної групи. Вибір партнера є, зазвичай, індивідуальною справою і базується на взаємній згоді.

Середній розмір сім'ї в Україні — від 3,1 до 4 осіб (в країнах Середньої Азії, наприклад, середній розмір сім'ї — 5—6 осіб). З точки зору демографії оптимальний кількісний склад сім'ї, який забезпечує розширене відтворення суспільства — б осіб: батьки і троє дітей. Однак діти, які виросли у сім'ях, де є троє і більше дітей, становлять тільки приблизно 1/6 частину від загальної кількості дітей в Україні.

Сьогодні кількість сімей у нашій країні постійно зменшується, незважаючи на те, що на початку третього тисячоліття в Україні протягом року реєструється близько 500 тис. шлюбів, що становить приблизно 9,5 шлюбів на тисячу мешканців. Це більше, ніж у розвинутих західних країнах, у яких реєструється 4,5—7,5 шлюбів, однак все одно менше, ніж було у 90-х рр. Тому кількість зареєстрованих шлюбів зменшується.

В Україні постійно зростає кількість неповних сімей (у 1989 р. вони становили 13,5 %, а у 1993 — 15,6 %), а також відсоток дітей, народжених поза шлюбом (у і980 р. їх було 8,9 %, у 1991 — 11,9 %, а у 1993 р. — 12,4 %). Для цього є низка причин. По-перше, чоловіків в Україні на 3 млн. менше, ніж жінок (26 941 тис. жінок і 22 475 тис. чоловіків). По-друге, зростає економічна самостійність жінок. Характерно, що в нашій країні кількість жінок, які ідентифікують себе в першу чергу з роботою, а не з сім'єю є вищою, ніж у багатьох країнах Європи: в Україні таких жінок близько 20 %, в Угорщині — 0,1, в Німеччині — 4 %. Щоправда в Польщі і Росії кількість жінок, для яких кар'єра є на першому місці ще вища, відповідно — 33 % і 26 %.

Розлучення в Україні. Кількість розлучень в Україні зростає. У 1996 р. було зареєстровано 200 тис. розлучень. їхня кількість зростає із Заходу на Схід. Серед греко-католиків розлучень менше, ніж серед православних, а найвища кількість розлучень зареєстрована серед невіруючих. Однак, релігійний фактор у цьому випадку не є вирішальним, він узгоджується із

багатьма іншими чинниками. Основними причинами розлучень називають зловживання алкогольними напоями, різниця в характерах та інтересах і пов'язані з цим сімейні чвари, передчасне, непродумане одруження, подружня зрада, фінансові труднощі тощо.

За спостереженнями вітчизняних соціологів, тенденція до розлучення є вищою серед людей, які:

· живуть у містах;

· одружуються у віці до 20 років;

· знайомі зі своїм майбутнім обранцем менше двох років;

· недовго зустрічалися до одруження;

· мають батьків, які були нещасливі у шлюбі;

· мають друзів, нещасливих у шлюбі;

· не відвідують регулярно церкву;

· мають різні поняття щодо обов'язків чоловіка і дружини.