Лекція 7 Моделі взаємодії в сім’ї
1.Модель взаємодії в сім’ї як модель взаємодії зі світом;
2. Сімейні трикутники
3. Патологічні сімейні трикутники
1.Модель взаємодії в сім’ї як модель взаємодії зі світом
Перша сімейна тріада (за К. Седих) – це мати-батько-дитина. Основа самоідентифікації закладається у дитини якраз у період її спілкування в першій триаді. Немовля чиє виживання повністю залежало від інших, зростає в дитину, чия самоідентифікація походить із оцінок оточуючих. Таким чином, сімейні правила стають для людини «міркою» особистої значущості; коли дитина виконує ці правила, вона відчуває своє право розраховувати на любов та повагу. Тобто людина культивує одні та обмежовує інші аспекти своє особистості:
-дитина-мати-світ;
-дитина – сім’я-світ;
- дитина-світ.
Після народження, відносини зі світом для дитини частково опосередковуються її мамою, або людиною, яка її заміщає. Пізніше відношення з ширшим оточенням для дитини опосередковується її сім’єю, потім – відношення зі світом стає безпосереднім, але до цього часу в дитини вже сформувалася внутрішня система опосередкування. Балтиморський експеримент М.Ейнсворда (в рамках концепції прив’язаності) – річне лонгітюдне дослідження 26 пар мам і немовлят, у ході якого фіксувалась поведінка матерів у наступних 4-х ситуаціях:
- годування;
- безпосередній зоровий контакт;
- реакція матері на крик дитини;
- тілесний контакт.
Спостереження виявило, що вже після 3 місяців життя немовлят існують значні індивідуальні відмінності у поведінці матерів і в їхньому відношенні до дитини. Одні матері використовували ситуацію годівлі для спілкування з дитиною, проявляли чуйність і гнучкість у поводженні з нею, інші просто давали пляшечку і йшли, треті примушували їсти через силу. Настільки ж істотні відмінності спостерігалися і в інших ситуаціях. Важливим в дослідженні була реакція матері на крик. Якщо мати не реагує на її крик, немовля не бачить наслідків своєї активності, не виділяє себе і не відчуває ставлення до себе. М. Ейсворд підкреслює, що чуйність і підтримка матері виражається не тільки в любові до дитини і в турботі до неї, але і у повазі до її самостійності і спонтанності.
Виявлені у 3 міс. варіанти ставлення матері до дитини виявилися досить стійкими, про що свідчать 2 групи фактів:
Основні характеристики материнської поведінки, що спостерігаються в 3 міс. і в рік життя дитини, надійно корелюють;
Поведінка матері у перші місяці життя стійко пов’язана з поведінкою дитини в тесті «незнайома ситуація», який проводився в 1 рік.
Щоб оцінити ступінь прихильності дитини до матері, М. Ейнсворт запропонувала використовувати тест “незнайома ситуація” або “ситуація з незнайомцем”, в якій беруть участь мати, дитина і незнайомий малюку дорослий. Процедура побудована на гіпотезі, що опинившись в незнайомій ситуації з чужою людиною, дитина буде демонструвати здатність до адаптаціїі силу прихильності до матері.
Тест проводився з дітьми у віці біля року і складається з восьми епізодів спілкування протягом 20 хвилин. Кожне розлучення триває 3 хвилини.
Мати з дитинною заходить в незнайому ігрову кімнату, куди пізніше входить незнайома людина і намагається взаємодіяти з дитиною. Мати покидає кімнату, а потім повертається. При другому розтаванні виходять мати і незнайомець, а дитина залишається одна. Потім спочатку повертається незнайома людина, а потім і мати.
Таб. 1
Аналіз поведінки дітей дозволив виділити чотири типа прихильності дитини до матері.
Таб. 2
У процесі тестування фіксувалися особливості реакцій дітей на догляд та повернення матері, а також на появу незнайомої людини. Марі Ейнсворт (канадський психолог) виявила, що 60-70 % дітей надійно прив'язані до мами, вони активно досліджували простір і відчували себе спокійно в присутності сторонніх. Інші діти виявилися ненадійно прив'язаними, і така ослаблена прихильність приймала дві форми. Деякі з цих дітей при поверненні матері ображалися, демонстрували уникають поведінку, інша ж група вела себе амбівалентно - діти прагнули до близькості з матір'ю, але, досягнувши її, відштовхували матір.
Почнемо з того, що прихильність, яка сформувалася в ранньому дитинстві являється достатньо стійким утворенням. Двократне вивчення одних і тих самих дітей, спочатку у віці немовлят, а потім у віці 16-17 років показало, що у 77 % досліджуваних зберігається зафіксований у віці немовлят тип прихильності. Ці дослідження були здійснені Д. Беноїт, Д. Ліберман у 1999 році.
В іншому дослідженні було виявлено, що діти, які у віці до 18 місяців характеризувалися надійною прихильність, в подальшому по цілому ряду показників помітно відрізнялися в кращу сторону від усіх інших дітей. У два роки вони краще грали з іграшками, краще спілкувалися з однолітками, вони буди більш відкриті до спільної діяльності, ніж інші малюки. У молодшій школі вони проявляли кращі успіхи у навчанні, ніж інші малюки, краще спілкувалися з однолітками та дорослими.
В ряді досліджень Н. Мосс будо доведено пряму залежність між типом прихильності у період немолятства і характером спілкування з однолітками у старшому віці. Діти з надійною прихильність порівнювалися з дітьми з ненадійною прихильністю, вміли більш ефективно взаємодіяти з однолітками, користувалися симпатією з їх сторони, вони мали більше близьких друзів і встановлювали з ними більш теплі і близькі контакти, значно менше вступали в конфлікти з однолітками і були більш конструктивні в їх вирішенні. Поясненням цього може служити наступне. Дитина з надійною прихильність, відноситься з довірою до оточуючого світу, постійно вступає з нами в контакт, в той час як дитина з ненадійною прихильність, відчуває тривогу і страх, уникає конфліктів. В результаті перший має значно ширший і більш різноманітний досвід спілкування, і опиняється більш вмілим у взаємодії з людьми.
При описі стосунків у сім’ї М. Боуен, а за ним і ряд інших авторів пропонують використовувати поняття трикутника, як одиницю аналізу сімейних структур.