15. Поняття та ознаки конституції.

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію. Поява конституцій зв’язана з епохою буржуазних революцій. Перші конституції були прийняті в другій половині 18 століття.

Конституція – це основний закон держави. Як правило, це єдиний правовий акт чи система таких актів, за допомогою яких безпосередньо народ чи органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, закріплюють права і свободи людини і громадянина.

У правознавстві існують два значення терміна «конституція» -юридична конституція та фактична конституція.

Юридична конституція – це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Фактична конституція – реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Найважливіші ознаки конституції:

–    це основний закон держави, який виступає основою всього національного законодавства;

–    це закон, який має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції, що забезпечується створенням системи правової охорони конституції (у формі конституційного контролю чи конституційного нагляду);

–    має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, складнішою від процедури внесення змін і доповнень до решти законів.

Існують різні способи класифікації конституцій:

–    за формою вираження – писані (у формі одного чи кількох нормативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо), змішані (поєднання двох попередніх);

–    за порядком прийняття – даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референдумом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб’єктами конституційного процесу);

–    за порядком внесення змін і поправок – гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура внесення змін і доповнень);

–    за часом дії- тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначе-ний термін);

–    у залежності від форми державного устрою – унітарні, федеративні та конституції суб’єктів федерації.

Ознаки Конституції України - це основні кваліфікуючі характеристики, які визначають її сутність і зміст, мету та призначення у суспільстві і державі.

1. Конституція України має найвищу юридичну силу. Вона є юридичним вираженням суверенної волі українського народу, який є єдиним джерелом влади в державі. Закони та інші нормативно-правові акти, що приймаються у державі, не можуть суперечити Конституції України, тому повинні відповідати їй.

2. Конституція України є кодифікованим нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили.

3. Конституція України є юридичною основою законодавства України, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і покликані конкретизувати конституційно-правові норми і принципи.

4. Конституція України є основним законом держави, оскільки регламентує найважливіші і найзагальніші відносини у державі та суспільстві. Якщо, наприклад, Кримінальний кодекс України регламентує правовідносини, які виникають між державою і фізичною особою, що скоїла правопорушення, то Конституція України регламентує відносини в політичній, економічній, культурній, соціальній, екологічній та інших сферах суспільного життя.

5. Конституція України є головним джерелом конституційного права, тому й визначає назву галузі права. Проте не менш значущими є й інші джерела конституційного права, зокрема Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року тощо.

6. Конституція України має постійний характер. Це означає, що строк її дії не визначений, тобто не обмежений у часі. Проте строк дії конституційно-правових норм Перехідних положень Конституції України розрахований загалом на 3 - 5 років після набуття нею чинності.

7. Конституції України властива пряма дія норм. Це означає, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

8. Конституція України є парламентською, оскільки прийнята спеціально уповноваженим суб'єктом - парламентом, тобто Верховною Радою України.

9. Конституція України має підвищену стабільність, яка забезпечується відповідною системою державно-правових гарантій. Конституція України має чіткий законодавчо визначений порядок прийняття і внесення до неї змін, регламентований розділом XIII. Гарантом Конституції України є глава Української держави. Функціональна діяльність Конституційного Суду України спрямована на забезпечення гарантій Основного Закону України.

Предмет Конституції України - це ті суспільні відносини, які нею регулюються та охороняються. Предмет Конституції України загалом збігається з предметом конституційного права. Предмет конституційного права України є навіть дещо ширшим, ніж предмет конституційного права взагалі, оскільки Конституція України регулює та охороняє:

а) порядок внесення до неї змін (розділ 13);

б) порядок набуття нею чинності (розділ 14);

в) порядок набуття чинності окремими конституційними положеннями (розділ 15).

Структура Конституції України - це внутрішні її складові, до яких належать: преамбула, основна частина, прикінцеві та перехідні положення. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, які містять 161 статтю.

16. Способи прийняття конституцій. Розрізняють такі способи прийняття конституцій: 1) октроювання - це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Це найменш демократичний спосіб прийняття конституції. На початку XIX ст. такі конституції іменувалися хартіями. Після Другої світової війни октройованими стали називати також конституції, даровані метрополіями своїм колоніям при зміні форми колоніального панування або при звільненні від нього;

2) конституції, прийняті як результат договору. Вони не були поширені в минулому і рідко зустрічаються нині. Зазвичай це були договори між монархом та виборним органом. Вони свідчили про таке співвідношення політичних сил, за якого монарх уже був неспроможний дарувати свою конституцію. Іноді договірні конституції були результатом договору держав;

3) більшість нині чинних конституцій є народними. Вони приймаються парламентом або установчими зборами чи безпосередньо затверджуються референдумом.

Найчастіше конституції приймаються установчими зборами (конституантою) - виборним органом, головною або єдиною метою якого є створення конституції і який іноді виконує функцію парламенту.

Установчі збори прийнято поділяти на: суверенні, які остаточно приймають конституцію, та несуверенні, які лише виробляють, конституцію, а затверджується вона іншим способом (найчастіше референдумом), а також початкові, що обираються громадянами як такі, та інституціоналізовані, в разі прийняття яких роль представницьких установ виконують представницькі органи (парламенти), якщо вони мають право повного перегляду конституції.

Значення використання референдуму для затвердження конституції може бути різним. Так, якщо референдум проводиться для затвердження конституції, яка є гласно розробленою і прийнятою парламентом або установчими зборами, то такий порядок може вважатися демократичним. Якщо ж референдум проводиться в умовах тиску на громадян, проект готується та обговорюється вузьким колом осіб, такий спосіб затвердження конституції на референдумі не може розглядатися як демократичний.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № б-рп/20081 народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції

України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.

На референдумі було прийнято або переглянуто основні закони в більшості пострадянських країн (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Литва, Росія, Таджикистан і Узбекистан). Шляхом референдуму було прийнято конституції в таких європейських країнах, як Албанія, Андорра, Ірландія, Туреччина, Франція і Швейцарія. В Іспанії, Польщі і Сербії на референдумі затверджену конституцію попередньо схвалює парламент, а в Румунії - установчі збори.

17. Структура та види конституцій. Конституція в матеріальному сенсі — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.

• За формою (структурою):

1. писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений.)

2. неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

• За терміном дії конституції:

1. постійні (приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;)

2. тимчасові (приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.)

• За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:

1. жорсткі (зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії.

2. гнучкі (зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція) 1947 р.;)

• За способом прийняття:

1. открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання — це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.

2. народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

• За формою правління, яка закріплюється в конституції:

1. монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)

2. республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

• Залежно від державно-політичного режиму:

1. демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)

2. авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)

3. тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)

• За формою державного устрою, що встановлюється конституціями: