3. Предмет всеукраїнського референдуму та його особливості.

16 квітня 2000 року Україна пережила третій в своїй історії референдум. Головна його особливість, що проводився він за народною ініціативою (раніше ініціацію проводили Москва і Верховна Рада УРСР).

В Конституції сказано, що прийняті до її затвердження законодавчі акти зберігають чинність в частині, яка не суперечить Основ­ному закону. Так от, законом про ре­ферендум передбачається, що прий­няті на референдумі рішення потребують негайного впровадження і не потребують затвердження яки­мось державним органом. Але спра­ва в тому, що Конституційний Суд це питання розтлумачив іншим чином. У 13 розділі Конституції виписана про­цедура внесення змін в Основний за­кон. Лише парламент наділений цим правом. Конституційний Суд наго­лосив на запровадженні результатів референдуму за цією процедурою.

Президент додержується рішен­ня Конституційного Суду. На мою дум­ку, після референдуму Президент вне­се на розгляд Верховної Ради проект закону про зміни в Конституцію, що відображатиме результати референ­думу. Парламент має виконати волю народу і внести відповідні зміни до Конституції.

Переважна більшість виборців України під­тримала всі чотири винесені на референдум питання.

На перше питання референду­му (про право Президента достро­ково припиняти повноваження пар­ламенту у випадку, якщо протягом місяця Верховна Рада не змогла

сформувати парламентську біль­шість або протягом трьох місяців не затвердила проект бюджету Ук­раїни) ствердно відповіли 84,78 від­сотка. «Проти» висловилися 13,79 відсотка, 1,31 відсотка бюлетенів визнано недійсними.

З другого питання — про ска­сування депутатського імунітету — «за» проголосували 89,06 відсот­ка, «проти» — 9,57 відсотка, недій­сні — 1,24 відсотка бюлетенів.

Трете питання — про скорочен­ня кількості депутатів парламенту з 450 до 300 — підтримали 89,97 відсотка громадян. Проти — 8,68 відсотка, недійсні —1,22 відсотка бюлетенів.

Четвертому питанню — про не­обхідність формування двопалат­ного парламенту — сказали «так» 81,8 відсотка громадян, «ні» - 16,67 відсотка. Недійсні — 1,39 відсотка бюлетенів.

67. Вiдповiднiсть за порушення виборчих прав громадян. За порушення виборчих прав громадян України передбачена юридична відповідальність, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних або юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються силою державного впливу. За порушення виборчих конституційно-правових норм, закріплених у Конституції і законах України, чинним законодавством передбачена адміністративна, кримінальна, конституційна та інші види відповідальності.

Адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х 1.

Підставою для адміністративної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України, Так, глава 15-А КпАП "Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення" передбачає такі види покарання:

* порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування, тягне за собою накладення штрафу на членів виборчої комісії від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. З ст. 212-7 КпАП);

* порушення передбаченого законом порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням друкованих, електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації або надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих засобах масової інформації будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх передвиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-9 КпАП);

* супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, а також в іде о-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування як кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 3 ст. 212-9 КпАП);

* виготовлення або замовлення виготовлення під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-13 КпАП);

* замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-16 КпАП);

* звільнення члена виборчої комісії з роботи або переведення його на нижчу посаду з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків у виборчій комісії, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 2 ст. 212 -19 КпАП);

* порушення встановленого законом порядку опублікування документів та іншої інформації, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму виборчою комісією чи засобом масової інформації, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-20 КпАП).

Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) від 6 липня 2005 року, удосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України. Так, глава 6 визначила особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Проте КАСУ не визначив механізм адміністративного провадження у справах із застосуванням адміністративної відповідальності до інших видів конституційних правопорушень.

Кримінальна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кримінальним кодексом України (далі -ККУ), що набув чинності 1 вересня 2001 року. ККУ встановлює кримінально-правову відповідальність за окремі види конституційно-правових правопорушень. Зокрема розділ V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина" ККУ передбачає кримінальну відповідальність за:

* втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 4 ст. 157);

* викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років (ч.4ст. 157);

* умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більш ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 8 ст. 158);

* умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах або референдумі, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років (ч. 1 ст. 159) та ін.

Порядок застосування кримінальної відповідальності за конституційні правопорушення визначається Кримінальним процесуальним кодексом України.

Конституційно-правова відповідальність за порушення виборчих прав громадян України - це вид юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права. Так, Закон України "Про вибори Президента України" встановлює таку конституційно-правову відповідальність:

* виборча комісія може прийняти мотивоване рішення про позбавлення права присутності на засіданні осіб (членів виборчих комісій вищого рівня, кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб, офіційних спостерігачів від кандидатів на пост Президента України, партій (блоків) (разом не більше двох осіб від одного кандидата на пост Президента України), офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій, представників ЗМІ (не більше двох осіб від одного ЗМІ), якщо вони неправомірно перешкоджають проведенню засідання (ч. 11 ст. 28);

o рішення виборчої комісії, що суперечить законодавству України або прийняте з перевищенням її повноважень, може бути скасоване виборчою комісією вищого рівня або судом (ч. 18 ст. 28);

* повноваження окружної, дільничної виборчої комісії можуть бути достроково припинені виборчою комісією, яка її утворила, за власною ініціативою або на підставі рішення суду в разі порушення комісією Конституції та законів України (ч. 2 ст. 30);

* ЦВК уповноважена приймати рішення про відмову у реєстрації кандидата на пост Президента України протягом п'яти днів з дня прийняття документів (ч. 9 ст. 51);

* визнання дільничною виборчою комісією голосування на виборчій дільниці недійсним (ст. 80).

Отже, за порушення виборчих прав громадян України може бути застосовано конституційно-правову, адміністративну, кримінальну та інші види юридичної відповідальності, що гарантує і забезпечує право кожного громадянина на участь в управлінні державою.

68. Органiзацiя i проведення всеукраїнського референдуму. Законодавчою основою організації та проведення всеукраїнського референдуму є розділ Ш Конституції України та Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Процедура проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно, шляхом таємного голосування. Контроль за волевиявленням громадян не допускається, крім того, громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо. Голосування за інших осіб не допускається. Фінансову основу всеукраїнського референдуму становлять витрати із Державного бюджету України.

Порядок проведення референдуму, тобто референдний процес, складається з відносно самостійних процедур:

а) призначення референдуму;

б) Його підготовка;

в) проведення референдуму та голосування;

г) підрахунок та визначення підсумків референдуму;

г) оприлюднення та введення у дію рішень, нормативно-правових актів, прийнятих референдумом.

Призначення референдуму є початковою стадією проведення референдуму. Розрізняють ініціативу про проведення референдуму і прийняття відповідного рішення про призначення референдуму. Всеукраїнський референдум призначається згідно зі ст. 72 Конституції України Верховною Радою України або Президентом України.

Всеукраїнський референдум

Президент України		Верховна Рада України
оголошує	призначає	призначає
всеукраїнський референдум за народною ініціативою (п. 6 ч. 1 ст. 106 Конституції України)	всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України: розділи І, Ш, ХШ (п.6 ч. 1 ст. 106 Конституції України)	всеукраїнський референдум з питань зміни території України (п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції У країн и)

Виключним суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму про зміну території України є Верховна Рада України. Постанова про призначення Верховною Радою України на певну дату всеукраїнського референдуму оприлюднюється засобами масової інформації, а перелік питань, що виносяться на референдум, оголошується у десятиденний строк після офіційного оприлюднення рішення про призначення референдуму. Президент України призначає обов'язковий всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, а саме: розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори та референдуми" та розділу XIII "Внесення змін до Конституції України". Крім того, Президент України проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

Місцеві референдуми згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" призначаються відповідними місцевими радами на вимогу депутатів, що становлять не менш як половину від загального складу цих рад, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право брати участь у референдумі. Вимога депутатів про проведення всеукраїнського чи місцевого референдуму реалізується шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні відповідної ради або шляхом збирання підписів депутатів.

Громадяни України реалізують своє право на ініціативу всеукраїнсь­кого референдуму шляхом збору підписів, яких має бути не менше З млн. Вони мають бути зібрані не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис підписів у кожній області. Організовують та здійснюють збирання підписів ініціативні групи референдуму, що утворюються й діють відповідно до названого Закону.

Ініціативна група всеукраїнського референдуму утворюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі. Ініціативна група обласного, міського, районного, районного в місті референдуму утворюється на зборах за участю не менш як 200 громадян України, а міського, селищного і сільського референдуму - на зборах за участю не менш як 50 громадян України, які мають право на участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Не пізніш як за десять днів до проведення зборів з питання всеукраїнського референдуму їх ініціатори повинні письмово повідомити про час, місце і мету зборів голову районної, міської ради, на території якої проводитимуться збори, а зборів з питань місцевого референдуму - голову відповідної місцевої ради. У разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про проведення референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян. Ініціативна група всеукраїнського референдуму складається не менш як з 20 громадян України, які мають право брати участь у референдумі. Ініціативна група місцевого референдуму складається не менш як з 10 громадян України, які мають право брати участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

У триденний строк після завершення збирання підписів ініціативна група з проведення всеукраїнського референдуму складає підсумковий протокол, який передається на перевірку ЦВК.

Після прийняття рішення про проведення референдуму дата проведення:

o всеукраїнського референдуму призначається не раніш як за три й не пізніш як за чотири місяці;

* місцевого референдуму - не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці.

Підготовка референдуму є важливим етапом у референдному процесі. Для проведення референдуму створюються необхідні умови, наприклад, дільниці для голосування, комісії з проведення референдуму, а також складаються списки учасників референдуму. Разом з тим, на відміну від виборів, проведення референдуму не вимагає створення виборчих округів. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" для проведення голосування і підрахунку голосів створюються тільки дільниці для голосування, що об'єднують від 20 до 3000 громадян, які мають право брати участь у референдумі. Для забезпечення належної підготовки та проведення референдуму такого масштабу утворюються спеціальні комісії - Центральна, АРК, обласні, районні, міські, селищні, сільські. Загальне керівництво всеукраїнським референдумом покладається на ЦВК.

Центральною комісією із всеукраїнського референдуму є ЦВК України. Вона виконує ряд важливих функцій, а саме: спрямовує діяльність підпорядкованих їй комісій з проведення референдуму, здійснює розподіл коштів між ними, визначає зразки документації, що застосовується при проведенні референдуму, здійснює підрахунок голосів та оголошує результати всеукраїнського референдуму.

На засіданнях комісій всіх рівнів при підрахунку голосів мають право бути присутніми представники політичних партій, громадських організацій, трудових колективів.

Рішення, закони або інші правові акти, прийняті на всеукраїнському референдумі, діють з моменту їх опублікування, а датою прийняття рішень чи правових актів вважається дата проведення референдуму. У разі грубих порушень законодавчих вимог щодо проведення референдуму Верховна Рада України в місячний термін може призначити повторний всеукраїнський референдум.