8. Суб‘єкти конституційно-правових відносин.

Суб'єкти конституційно-правових відносин — це учасники конституційно-правових відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю (правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю), яка встановлюється нормами і принципами конституційного права.

У сучасній науці конституційного права досить складною і невирішеною є проблема визначення кола суб'єктів конституційно-правових відносин та їх правового статусу. Проблема ускладнюється нерівністю правового статусу суб'єктного складу, зокрема Українська держава та особа без громадянства є суб'єктами конституційно-правових відносин, проте їхній правовий статус різний.

Важливими суб'єктами конституційно-правових відносин є юридичні особи, які згідно зі ст. 81 Цивільного кодексу України поділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Юридичними особами публічного права визнано організації, створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК) або органу місцевого самоврядування. Правовий статус юридичної особи публічного права, необхідно надати територіальним громадам, АРК, Українській державі тощо.

У чинному законодавстві України не існує жодного нормативно-правового акта, в якому сформульовано вичерпний перелік суб'єктів конституційного права, навіть Конституція України не містить такого переліку. Вчені по-різному розглядають суб'єктний склад галузі конституційного права.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є:

1. фізичні особи — громадяни України, апатриди, біпатриди , біженці, іноземці;

2. юридичні особи — органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи державної влади. До органів державної влади належить уся система органів виконавчої влади — від Кабінету Міністрів України до районних державних адміністрацій, Верховна Рада України, глава держави, правоохоронні органи, органи правосуддя та ін.;

3. посадові особи — представники влади, наділені відповідними державно-владними повноваженнями;

4. соціальні організації — держава, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальні одиниці, об'єднання громадян (громадські організації, профспілки, територіальні громади, політичні партії, релігійні громади, органи самоорганізації населення та ін.;

5. соціальні спільноти — український народ, корінні народи, населення, нація, національні меншини, етнічні групи.

Суб'єктний склад учасників конституційно-правових відносин, порівняно з іншими галузями права, є не лише найбільший за кількістю, але й різний за правовим статусом.

9. Об‘єкти конституційно-правових відносин.

Об'єкт конституційно-правових відносин — це закріплені і гарантовані нормами та принципами конституційного права загальнодержавні і соціальні блага, з приводу яких суб'єкти конституційно-правових відносин вступають в юридичні зв'язки і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Об'єктом інтересів суб'єктів конституційних правовідносин є не тільки конкретні матеріальні речі, а й загальносуспільні публічні цінності. Об'єктами конституційно-правових відносин є: основні засади конституційного ладу України та їх гарантії, державний та суспільний лад, суверенітет (державний, національний, народний), публічна влада, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя, волевиявлення народу, форми прямої демократії, організація та функціонування системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, конституційні права, свободи і обов'язки людини та громадянина, правовий статус людини і громадянина, право власності, міжнародне співробітництво державних інституцій, політичні партії та інші громадські організації, податкова, банківська і фінансова системи, культурно-духовні надбання окремих індивідів та суспільства загалом, природні об'єкти (земля, рекреаційні зони, природні ресурси, атмосферний простір у законодавчо визначених межах), адміністративно-територіальні одиниці та ін.

Такий перелік об'єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним. До речі, вичерпним він і не може бути через об'єктивні причини. Це підтверджується низкою аргументів:

• конституційно-правові відносини охоплюють правовим регулюванням практично усі сфери суспільних відносин, що прямо впливає на множинність об'єктів;

• конституційно-правові відносини мають системотвірний і установчий характер для об'єктного складу правовідносин усіх інших галузей права.

Класифікація об'єктів конституційно-правових відносин:'

1. політичні блага — державний суверенітет, територіальна цілісність держави, влада українського народу, державна влада, політична багатоманітність, політичні партії та їх блоки, народний і національний суверенітети, громадянство, демократія та ін.;

2. матеріальні блага — майно, цінні папери, гроші, природні ресурси, земля та ін.;

3. нематеріальні блага — честь, гідність, ділова репутація, право інтелектуальної власності, право на віросповідання, право на таємницю телефонних розмов, листування, право на отримання освіти та ін.;

4. дії (бездіяльність) — участь у виборах, референдумах, страйках, реалізація активного чи пасивного виборчого права та ін.;

5. результати дій (бездіяльності) — статус судді, президента, народного депутата, депутата місцевих рад.

10. Поняття та система джерел конституційного права України. У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми.

Зокрема, відомий німецький мислитель Г. В. Ф. Гегель вбачав у змісті джерела права не лише божественне походження права, а й "вічні та абсолютні ідеї", "національний дух і традиції народу". Г. В. Ф. Гегель писав, що підґрунтям права є духовне взагалі, і його найближчим місцем і вихідним пунктом - воля, що вільна, оскільки свобода складає її субстанцію і визначення, 1 система права є царством реалізованої свободи, світом духу, що породжений ним самим як інша правова природа21. Таке розуміння джерела права вказує на глибинний зміст цієї категорії.

Виникнення поняття "джерело права" відносять до періоду існування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй "Римській історії" назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам'яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

Надалі погляди вчених на зміст поняття "джерело права" відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи Іншої юридичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С. Л. Зіве, І. П. Ільїнський, М. А. Крутоголов. І. Б. Новицький М. Д. Шаргородський, О. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у радянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія "джерело (форма) конституційного права").

Погляди сучасних українських правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права відрізняються оригінальністю і суттєвим відходом від доктринальних підходів радянського державного (конституційного) права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко писав. що джерела права - "... це сила, що створює право, перетворює його в життєву об'єктивність"22. Джерела конституційного права В. Ф. Мелащенко розумів у матеріальному, політичному, соціально-психологічному і власне юридичному значенні як акти нормативного характеру, які містять норми конституційного права.

В останні роки були здійснені й спроби кардинальної ревізії поглядів на сутність і зміст джерел конституційного права України. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображають суті цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю сутністю є вираженням волі Українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституційного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих джерелах. Тобто джерела конституційно -го права України - це зовнішня об'єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили.

Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Найбільш характерними юридичними ознаками (кваліфікаціями) джерел конституційного права України є:

1. За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображують волю та інтереси Українського народу та політику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2. За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3. За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4. За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції, рідше охоронну функцію. Стосовно системи джерел національного права загалом, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.

5. За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому джерелами конституційного права України об'єктивізують виключно правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм назовні є форми позитивного права - Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки І рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо. До того ж джерела конституційного права об'єктивізують виключно правомірні, легітимні конституційно-правові норми, тобто такі норми конституційного права, що за змістом, формою, суб'єктами й процедурою правотворчості не суперечать чинному законодавству.

6. За способами і засобами правотворення встановлені чи санкціоновануються народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому випадку джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7. Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права, гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, головного джерела - Конституції України, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції - Конституційним Судом України.

8. Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему - джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9. Як і будь-яка інша система, система джерел конституційного права репрезентована різнопорядковими елементами (складовими), що підлягають класифікації. На відміну від інших галузевих джерел права, система джерел конституційного права України репрезентована найбільшою кількістю видів джерел, які можуть бути класифіковані за всією сукупністю критеріїв класифікації джерел права в цілому.

10. Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на їх системоутворюючий характер, сприяють адаптації всього національного законодавства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою до європейської інтеграції України.

Таким чином, джерела конституційного права України як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права, їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб'єктами, функціями, формами та умовами діями джерел конституційного права.

11. Поняття та предмет науки конституційного права. Система науки конституційного права - це впорядкована сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень. Загалом система цієї науки визначається системою конституційного права України як галузі права - нормами, принципами, інститутами, конституційно-правовими відносинами.

Предмет науки конституційного права України - загальнотеоретичні і практичні питання, які становлять предмет конституційно-правового регулювання. Проблематика науки конституційного права зумовлює розробку теоретичних положень, формування понятійно-категоріального апарату, дослідження механізмів ефективного конституційного регулювання, аналіз практики нормозастосування та інше.

Наука конституційного права України вивчає:

1) сучасний досвід та досвід, що накопичувався впродовж не одного століття, щодо конституційно-правової теорії і практики;

2) конституційно-правові відносини, норми та інститути;

3) публічні політико-правові відносини;

4) практику реалізації конституційно-правових норм;

5) джерела конституційного права.

Сутність, соціальне значення, науково-пізнавальне призначення науки конституційного права України розкривається в її функціях.

Наука конституційного права використовує для дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права, певні методи.

Методи науки конституційного права України - це сукупність прийомів, засобів, способів та принципів наукового пізнання, які забезпечують набуття відповідних знань. Методи науки конституційного права можна класифікувати за такими умовними групами:

* загальнонаукові методи - логічний, системний, соціологічний, статистичний, діалектичний;

* загально-логічні методи - аналізу, синтезу, аналогії, порівняння;

* спеціально-наукові методи, використання яких дає можливість досягнути конкретного для науки конституційного права результату, тому розглянемо їх детальніше:

а) логіко-семантичний, використання його допомагає змістовно поглибити понятійно-категоріальний апарат галузі;

6) історико-правовий - дає можливість виокремити етапи становлення та розвитку відповідних інститутів конституційного права України;

в) порівняльно-правовий - опосередковує визначення загальної спрямованості розвитку державотворчих, законотворчих та інших процесів;

г) аналітично-системний - дає можливість виокремити основні критерії та принципи класифікації конституційно-правових інститутів, явищ, процесів і таке інше, сформулювати дієві пропозиції щодо покращення конституційного державотворення та законотворення;

ґ) структурно-функціональний - допомагає визначити зміст, структурні елементи правового статусу людини і громадянина, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб;

д) моделювання ~ застосовується при визначенні реальних перспектив та можливостей дієвого функціонування публічно-правових інститутів.

Функції науки конституційного права - це напрями її впливу на суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного законодавства. Ю.М. Тодика виділив такі функції конституційного права:

1) політична - формує політичні переконання і орієнтації в суспільстві, сприяє становленню високої політико-правової культури, обґрунтовує політико-правові зв'язки з іншими державами;

2) методологічна - спрямована на допомогу іншим суспільним наукам, оскільки дає тлумачення і оперує важливими поняттями, які мають суттєве значення для інших галузей права;

3) ідеологічна - це аналіз ідей і цінностей, втілених у нормах і принципах конституційного законодавства;

4) прогностична - це прогнозування стратегії розвитку нормотворчого і конституційного процесів;

5) комунікативна - спрямована на формування політико-правової культури населення, представників державної влади;

6) експертна - це залучення науковців до експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів .

Джерела науки конституційного права становлять:

а) нормативно-правові акти;

б) праці вітчизняних і закордонних учених;

в) конституційно-правова практика тощо.

12. Місце науки конституційного права в системі юридичних наук. Конституційне право України як наука - це система науково обґрунтованих знань, ідей, теорій, концепцій про конституційно-правові відносини та конституційно-правову практику. Конституційне право як юридична наука має свій шифр спеціальності: 12.00.02 - конституційне право, муніципальне право.

Формально наука конституційного права представлена не законами, а великою кількістю монографій, статей, книг, збірників, трактатів, доповідей. Наука конституційного права вивчає дію конституційного права, реалізацію його норм і принципів, знаходить закономірності його розвитку, формулює практичні поради з метою вдосконалення норм конституційного права та конституційно-правових відносин.

13. Поняття та предмет навчальної дисципліни „Конституційне право України‖. Конституційне право України як навчальна дисципліна - це система знань, умінь і навичок, які є обов'язковими до застосування і здобуття фаху юриста. Конституційне право як навчальна дисципліна є нормативною дисципліною, тобто обов'язковою.

Започаткування та утвердження конституційного (державного) права як навчальної дисципліни пов'язане з низкою чинників:

1) юридична освіта нерозривно пов'язана із заснуванням університетів в Україні. Університети Харкова, Києва, Одеси, Львова мали декілька факультетів, серед яких вирізнявся юридичний. Зокрема, у 1835 році в Києві створено юридичний факультет в університеті Святого Володимира, проте викладання такої навчальної дисципліни, як конституційне право, започатковане лише після реформи 1864 року;

2) конституційні монархії, що прийшли на зміну абсолютним, зумовили в XIX сторіччі активізацію розвитку публічного права, пріоритетною галуззю якого стало конституційне право;

3) практика викладання навчальної дисципліни "Державне право" (інша його назва - "Конституційне право") привнесена в Україну з провідних європейських держав, де юриспруденція розвивалася активніше, ніж у царській Росії, до складу якої входила Україна.

Конституційне право України як навчальна дисципліна викладається для майбутніх юристів у межах обсягу навчальних годин, передбаченого Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Однією з необхідних умов організації навчального процесу є наявність навчальної і робочої програми з дисципліни "Конституційне право України".

Мета навчальної дисципліни - формування високого рівня правової культури майбутнього юриста на основі засвоєння правових знань, умінь і навичок з навчальної дисципліни "Конституційне право України" та можливості їх практичного застосування.

Завдання вивчення навчальної дисципліни полягає в тому, щоб:

1) сформувати високий рівень загального світогляду майбутнього юриста;

2) озброїти його загальнотеоретичними і практичними знаннями та уміннями в сфері конституційно-правових відносин;

3) забезпечити готовність майбутнього юриста до практичного використання отриманих знань та вмінь;

4) прищепити повагу до права.

У результаті засвоєння навчальної дисципліни "Конституційне право України" студенти повинні оволодіти певним обсягом знань, а саме:

1) знати основні положення теорії і практики конституціоналізму; систему і зміст основних конституційно-правових інститутів; історію започаткування конституційного права; систему конституційного законодавства України; механізм реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина; джерела конституційного права; новітні підходи науки конституційного права; особливості конституційно-правової відповідальності; конституційно-правове регулювання питань організації та діяльності органів державної влади; поняття та конституційні засади територіального устрою України; засади місцевого самоврядування;

2) вміти аналізувати норми різних конституційно-правових актів; синтезувати міжнародно-правові акти та положення внутрішнього конституційного законодавства; застосовувати нормативну базу з конституційного права для вирішення науково-практичних завдань; визначати сутність конституційної системи органів державної влади та їх правосуб'єктність; аналізувати особливості норм конституційно-правових актів щодо правової регламентації діяльності суб'єктів конституційного права в аспекті розбудови правової держави і громадянського суспільства.