- •Питань для підготовки до екзамену
- •Система конституційного права.
- •5. Класифікація конституційно-правових норм.
- •8. Суб‘єкти конституційно-правових відносин.
- •9. Об‘єкти конституційно-правових відносин.
- •14. Відповідальність в конституційному праві.
- •15. Поняття та ознаки конституції.
- •Форма і структура конституцій
- •Охорона Конституції України
- •Період радянської України
- •21. Порядок внесення змін до Конституції України.
- •23. Поняття конституційного ладу.
- •Основні принципи конституційного ладу України:
- •24. Конституційне закріплення загальних засад конституційного ладу в Конституції України.
- •Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу
- •26. Конституційне закріплення принципу народного суверенітету та форми здійснення народовладдя.
- •Форми здійснення народовладдя
- •Безпосередня (пряма) демократія
- •27. Конституційна регламентація національної правової, економічної та політичної системи, національного розвитку і безпеки.
- •28. Форма правління, територіального устрою та державно-правового режиму згідно Конституції України.
- •29. Україна - суверенна I незалежна держава.
- •30. Україна - демократична, правова, соціальна держава.
- •31. Полiтичнi, економiчнi I соцiальнi засади конституційного ладу України.
- •32. Основи правового статусу людини I громадянина як загальний конституцiйно-правовий інститут. Поняття, структура, види та принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина
- •33. Види правових статусів людини і громадянина.
- •34. Поняття та елементи конституційного правового статусу людини та громадянина.
- •35. Громадянство України: поняття та ознаки.
- •36. Принципи громадянства України.
- •37. Законодавче регулювання питань громадянства України.
- •38. Належність, набуття та припинення громадянства України.
- •39. Повноваження органів, органiзацiй I посадових осіб по вирішенню питань громадянства України. Повноваження державних органів і посадових осіб щодо вирішення питань громадянства України
- •40. Особливості конституційно-правового статусу iноземцiв та осіб без громадянства. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців в Україні
- •41. Правове регулювання перебування iноземцiв та осіб без громадянства в Україні.
- •42. Вiдповiдальнiсть іноземців та осіб без громадянства за порушення законів України. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства за порушення законів України
- •43. Конституційно-правовий статус бiженцiв в Україні.
- •44. Поняття, природа та риси конституційних прав та свобод людини I громадянина.
- •Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина
- •45. Класифiкацiя конституційних прав I свобод людини I громадянина.
- •46. Особисті права I свободи.
- •47. Полiтичнi права I свободи.
- •48. Економічні права і свободи.
- •49. Соціальні права і свободи.
- •50. Культурні права і свободи.
- •51. Конституцiйнi гарантії захисту та практичного здійснення прав та свобод людини I громадянина.
- •52. Конституцiйнi обов‘язки людини I громадянина.
- •53. Класифікація конституційних обов‘язків людини і громадянина.
- •54. Поняття та функції виборів.
- •55. Види виборів.
- •56. Виборче право I виборча система.
- •57. Мажоритарна виборча система.
- •58. Пропорційна виборча система.
- •Недоліки в Україні
- •59. Змішана виборча система.
- •60. Особливість виборчої системи України.
- •61. Конституцiйнi принципи виборчого права України.
- •62. Виборчий процес в Україні: поняття та стадії.
- •63. Поняття та соціальні функції референдуму.
- •64. Види референдумів.
- •66. Призначення та проведення референдумів.
- •3. Предмет всеукраїнського референдуму та його особливості.
- •69. Правові наслідки всеукраїнського референдуму.
- •70. Організація та проведення місцевого референдуму.
- •Закон україни Про місцевий референдум
- •72. Державний механізм України.
- •73. Державний апарат України.
- •74. Поняття та ознаки органу державної влади.
- •Ознаки державних органів
- •Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами.
- •75. Конституційна система органів державної влади України.
- •76. Принципи органiзацiї I дiяльностi державних органів України та їх закріплення в Конституції України.
- •77. Верховна Рада України: поняття та ознаки.
- •78. Чисельний склад та структура Верховної Ради України.
- •79. Строки повноважень Верховної Ради України.
- •80. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради.
- •81. Компетенція Верховної Ради.
- •82. Акти Верховної Ради.
- •83. Статус народного депутата України.
- •84. Сесії Верховної Ради: поняття, види.
- •85. Комітети I комiсiї Верховної Ради: склад, порядок формування, функції та повноваження.
- •86. Посадові особи Верховної Ради.
- •87. Поняття та стадії законодавчого процесу.
- •88. Спецiальнi парламентські процедури.
- •89. Депутатські групи I фракції у Верховній Раді України.
- •90. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: функції та повноваження.
- •91. Місце I роль Президента України в механiзмi державної влади.
- •92. Порядок обрання Президента України.
- •94. Строк повноважень Президента України.
- •95. Підстави I порядок дострокового припинення повноважень Президента України.
- •96. Апарат Президента України.
- •97. Акти Президента України.
- •98. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.
- •99. Поняття, ознаки та системи виконавчої влади в Україні.
- •100. Конституційний статус Кабінету Мiнiстрiв України. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України
- •101. Склад та порядок формування Кабінету Мiнiстрiв України.
- •102. Прем'єр - міністр України.
- •103. Компетенція Кабінету Міністрів України.
- •104. Акти Кабінету Міністрів України.
- •105. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України.
- •106. Апарат Кабінету Міністрів України.
- •107. Центральні органи виконавчої влади.
- •108. Мiсцевi органи виконавчої влади: система, порядок формування, повноваження.
- •109. Судова влада.
- •110. Конституцiйнi принципи та засади правосуддя.
- •Здійснення правосуддя виключно судами
- •Участь народу у здійсненні правосуддя
- •Незалежність і недоторканність суддів, їх підкорення лише закону
- •111. Система судових органів України.
- •112. Місце Конституційного Суду України в механiзмi державної влади.
- •113. Склад, порядок формування та повноваження Конституційного Суду України.
- •114. Процедура розгляду справ Конституційним Судом.
- •115. Суди загальної юрисдикції: система та компетенція.
- •116. Спеціалізовані суди: система та компетенція.
- •Система судів загальної юрисдикції України
- •Місцеві суди
- •Апеляційні загальні суди, Апеляційний суд України
- •Касаційний суд України
- •Вищі спеціалізовані суди
- •Верховний Суд України
- •117. Конституційний статус суддів в Україні.
- •118. Вища рада юстиції: склад та компетенція.
- •119. Конституцiйнi основи органiзацiї I дiяльностi прокуратури.
- •120. Поняття та конституцiйнi засади територіального устрою України.
- •121. Система адміністративно-територіально устрою України.
- •122. Територіальна автономія.
- •123. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим.
- •124. Конституційний лад і його закріплення в Конституції Автономної Республіки Крим.
- •Основні принципи конституційного ладу України:
- •125. Конституційно-правовий статус громадянина України в Автономній Республіці Крим. ?????????
- •126. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
- •127. Рада міністрів Автономної Республіки Крим.
- •128. Правосуддя та органи прокуратури в Автономній Республіці Крим.
- •129. Здійснення місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим.
- •130. Гарантії та забезпечення статусу і повноважень Автономної Республіки Крим.
- •131. Моделі місцевого самоврядування та їх реалізація в Україні.
- •132. Історія становлення місцевого самоврядування в Україні.
- •133. Поняття та ознаки місцевого самоврядування в Україні.
- •134. Система, органи і посадові особи місцевого самоврядування.
- •135. Територіальна громада – первинний суб‘єкт місцевого самоврядування.
- •136. Сільська, селищна, міська рада в системі місцевого самоврядування.
- •137. Правовий статус сільського, селищного, міського голови в системі місцевого самоврядування.
- •138. Виконавчий комітет в системі місцевого самоврядування.
- •139. Особливості статусу районних та обласних рад як органів місцевого самоврядування.
- •140. Органи самоорганізації населення.
- •141. Територіальна, матеріальна, фінансова, організаційна та правова основи місцевого самоврядування.
- •142. Сфера компетенції місцевого самоврядування.
- •143. Акти місцевого самоврядування.
- •144. Порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
- •146. Форми безпосереднього здійснення муніципальної влади територіальною громадою.
- •147. Гарантії місцевого самоврядування.
Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу
Суверенітет держави не обов'язково передбачає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співпраці усієї влади є установча влада народу. Тут суверенітет народу є первинним щодо державного суверенітету, є його джерелом.
Суверенітет держави відображає державну організацію народу. Тільки суверенітет демократичної держави є формою вияву народного суверенітету.
Одною з найбільш фундаментальних і складних проблем конституційної правової науки є проблема суверенітету. Його витоки ідуть в глибину століть. Можна сказати, що ця проблема виникла з виникненням самої держави. На думку більшості теоретиків і державознавців суверенітет є одним з ознак держави, з втратою якого шляхом підпорядкування владі союзної держави, ті хто ввійшли в склад союзу перестають бути державами. М. Палієнко, досліджуючи різні вчення про суверенітет, дійшов висновку, що деякі держави тільки в тому разі можуть утворити нову державу, якщо самі втратять свій суверенітет і державний характер, ввійдуть в склад нової держави. Це означає, що суверенітету в суверенітеті не буває. Він або є або його не має. Є й інші точки зору відносно поняття суверенітету. Під суверенітетом, як правило, розуміють політико-правову властивість (ознаку) державної влади, яка характеризується верховенством влади в межах територіє країни і незалежністю влади у зовнішніх відносинах. Основні ознаки суверенітету отримали своє закріплення в Деклараціє про державний суверенітет України. До них відносяться:
а) верховенство публічної влади;
б) її самостійність;
в) повнота;
г) неподільність в межах територіє країни;
д) незалежність;
е) рівноправність публічної влади у зовнішніх відносинах. Ж. Боден визначав суверенітет, як вищу владу над підданими. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом . Ж. Руссо розглядав суверенітет народу, як необмежену і неподільну владу народу, яка має здійснюватися в межах договору між суспільством (народом) і державою.
Вже з самого початку суверенітет розглядається як обмежена певними правилами в середині країни публічна влада. Т. Гоббс формулював абсолютну концепцію суверенітету, приписуючи його тільки державі, лишаючи народ без всякого права на владу. Та досвід підказує, що абсолютне право на владу в середині країни — це не правило, а скоріше виключення з правила. Повновладдя в країні має залишатися за народом цієї країни як єдиним повноправним носієм суверенітету. Слід мати на увазі, що існують три види народного суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації і суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам всіх національностей, які проживають на території даної країни і є єдиним джерело державної влади, місцевого і регіонального самоврядування. Звідси ми бачимо, що суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну систему влади в країни. Незалежність суверенітету у міжнародних відносинах теж не може бути абсолютною, так як не можна бути членом світової спільноти і бути від неї незалежним. Наприклад, Україна поважає загальновизнані принципи міжнародного права. Ратифіковані міжнародні договори є обов´язковими для виконання державними органами, юридичними і фізичними особами. Отже, суверенітет Українського народу — це вихідна від нього верховна влада, яка складається з самостійного здійснення народом своїх повноважень, функцій, форм і методів безпосереднього та представницького народовладдя в межах національного і міжнародного права. Сутність національного сувер
|
енітету полягає в тому, що кожна нація, народність, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури. В демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити в злагоді. «Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права». Нація, що складає більшість в країні, що дала назву державі, не повинна використовувати свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй. До національних меншин згідно зі ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» відносяться групи громадян України, що не є українцями за національністю, що виявляють почуття самосвідомості та спільності між собою. Дискримінація за національністю заборонена і карається згідно діючого законодавства. Саме національні меншини для захисту своїх прав використовують державний суверенітет. Отже, національний суверенітети це можливість кожної національності, народності, етнічної групи мати право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури.
Україна є суверенною державою (ст. 1 Конституції України). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України) Це положення відповідає концепції обмеження держави волею народу. Як зазначає Ю. Тодика, верховенство українського народу, закріплене у Конституції України, обмежує державну владу. Межі владних можливостей державних структур не є абсолютними, і те, що народом не делеговано державній владі, залишається за народом. Суверенітет українського народу практично здійснюється через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політичному житті країни через різні форми народовладдя. Конституційний принцип народного суверенітету є вихідним для закріплення демократичної природи України, оскільки саме визнання народу єдиним джерелом влади та носієм суверенітету є визначальною рисою демократичної держави. Поняття державного суверенітету, яке дається у преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де його ознаки розкриваються в 10 нормах, а саме: 1. «Самовизначення української нації». Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основу здійснення українською нацією свого невід´ємного права на самовизначення. 2. «Народовладдя». Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державно-влади в Республіці. 3 «Державна влада». Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. 4. «Громадянство Української РСР». Українська РСР має своє громадянство. Всі громадяни мають гарантовані права та свободи, передбачені Конституцією України і міжнародним правом. Українська РСР забезпечує рівність перед законом всіх громадян Республіки. 5. «Територіальне верховенство». Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без-її згоди. 6. «Економічна самостійність». Українська РСР самостійно визначав свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України. 7. «Екологічна безпека». Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. 8. «Культурний розвиток». Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. 9.»Зовнішня і внутрішня безпека». Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки. 10. «Міжнародні відносини». Українська РСР як суб´єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, бере участь в діяльності міжнародних організацій. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування. Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
Отже, державний суверенітет — це верховенство, повнота, самостійність і неподільність державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.
Важливо не тільки проголосити суверенітет і незалежність держави, а й забезпечити реальність і дійсність його існування. Для цього необхідні економічні, політичні, соціальні, духовні і міжнародні умови. До економічних умов забезпечення суверенітету України слід віднести:
а) послідовне впровадження ринкової економіки;
б) ефективне функціонування банківської системи;
в) стабільність гривни.
Для впровадження ринкових відносин необхідно:
а) подальше забезпечення приватизація і демонополізація власності;
б) заохочення і розвиток підприємництва;
в) постійне впровадження конкуренції;
г) зміцнення фінансової бази і стабілізаційних валютних фондів;
д) удосконалення системи соціального захисту населення.
Зміцнення розвитку ринкових відносин в нинішніх умовах має забезпечити послідовний процес економічних, політичних і правових реформ, що направлені на оновлення суспільства, утворення умов для саморегулюючого товарного виробництва. Прийняті ряд нормативних актів в цьому напрямку, наприклад, Податковий Кодекс України. Для утворення ефективної економіки в Україні необхідно здійснити реформи:
а) по індустріалізації країни;
б) в сільському господарстві і харчовій промисловості країни; в) в капітальному будівництві;
г) в комунальному господарстві тощо.
В Україні необхідно розвивати виробництво економічно невигідного експорту, більше виробляти конкурентоздатних наукоємких та екологічно чистих виробництв. Політичними умовами забезпечення суверенітету є:
а) утворення нових політичних структур;
б) забезпечення державної безпеки та оборони;
в) реалізація концепції зовнішньополітичної діяльності;
г) подальше удосконалення системи законодавства і механизмів реалізації правових норм.
Потребує подальшої реорганізоції виконавча влада в центрі і на місцях. Необхідна реорганізація Збройних Сил України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ. Необхідно продовжити підготовку і прийняття законів України відповідно до Конституції України у різних сферах суспільного життя українського народу які б були направлені на оновлення політичної системи України. Духовні умови забезпечення суверенітету мають бути спрямовані на реалізацію програм реорганізації всього духовного життя українського суспільства: освіти, науки, культури, мистецтва та ін. Важливе значення мають міжнародні умови забезпечення суверенітету. Реалізація зовнішньої політики України вимагає проведення законодавчої реформи, організації діяльності по новому Кабінету Міністрів України, розвитку зовнішньо-політичної, торгово-економічної, екологічної, культурної та іншої зовнішньої діяльності.
Отже, слід зробити висновки про те, що народний суверенітет в Україні включає в себе суверенітет Українського народу, національний і державний суверенітет. Суверенітет Українського народу — це вихідна від нього верховна влада, яка складається з самостійного здійснення народом своїх повноважень, функцій, форм і методів безпосереднього та представницького народовладдя в межах національного і міжнародного права. Національний суверенітет — це можливість кожної національності, національної меншини, етнічної групи вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури. Державний суверенітет — це верховенство, повнова, самостійність і неподільність державної влади в середині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних відносинах з іншими суб´єктами міжнародного права. Це одна з властивостей (ознак) держави. Державний суверенітет тісно зв´язаний з суверенітетом народу і суверенітетом національностей. В забезпеченні державного суверенітету важливе місце відводиться політичним, економічним, соціальним, духовним і міжнародним умовам його здійснення в незалежній України.
