11. Навчальний диктант.

ВЕРБА-СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО

У міфології, фольклорній творчості, художній свідомості різних народів у різні часи верба мала неоднакові, інколи цілком протилежні значення. Нерідко верба символізувала життя, довголіття, уособлювала і символи світового дерева, дерево життя. В Європі у середньовічні часи – це дерево співців та поетів, яке , вважалося, може дарувати красномовство.

У слов'янських народів існував звичай : навесні, на Юрія, виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряти її освяченою вербою, яка зберігалася від Вербної неділі. Вербові гілки втикали у стелі хат та хлівів – це, мовляв, оберігає худобу від біди, від грози і пожежі.

Наші пращури – давні слов'яни – також вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала Бога сонця Ярила, що дав людям вогонь. Верба була і символом родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під час буревіїв проти вітру кидали вербову гілку – вона, мовляв, зупинить бурю – такі магічні властивості має. З'їдені ранньої весни вербові сережки уберігали людину від лихоманки, зубного болю. Верба і насправді має цілющі властивості. Побутував навіть звичай : хворі купаються в річці, а одежу вішають на вербовий кущ, і висить вона там , аж поки не згниє. Отак і недуга, вірили, минеться.

В українському фольклорі не менше, мабуть, ніж про калину, складено про вербу пісень, легенд, приказок.

12.У записаних реченнях прокоментувати всі пунктограми.

У тій хатині, у раю, я бачив пекло (Т. Шевченко) . Над оболонню висять низько білі, аж прозорі , хмари.(І. Нечуй-Левицький). Згори, з міста, текли до води запахи вечірніх лип (Ю. Яновський). Хочеться, щоб, нищачи старе, одразу люди і нове ростили !(В. Лучук). Блакитний час, прикинувшись водою, тече в піщаних чистих берегах (Є. Гуцало). Не може при добрі той жить, хто хоче злу й добру служить, бо, хтівши догодить обом, він стане злу рабом.(І. Франко) . Міст, перегорівши, з гуркотом повалився у воду.(О. Гончар).Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовтувато-зеленим кольором. (П. Мирний). Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги, і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову.(Ю. Яновський).Уся пташечка, радіючи, співала.(Х. Гліб.). Остап стояв вагаючись. Я йшов не поспішаючи. Весна мандрувала загадкова, сонячна, вітряна.(Н. Рибак). А навкруги ніч переповнена розміреним шумом хлібів.(О. Гончар).Розтривожений, він до самого ранку не склепив очей (П. Панч). Батьківські руки, важкі, загорілі, лежать на колінах у плетиві жил(М. Масло). Лірична пісня – це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями. (М. Стельмах). Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур'яні. Поле німує, знесилене літом, спить мертвим сном, руде, обдерте. (М. Коцюбинський). Тепла ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією.(О. Гончар). Прощай, синє море, безкрає, просторе.(Л. Українка). Треба хліба людині й металу, треба музики і п'єдесталу, та, мабуть, над усе до загину треба віри людині в людину (В. Забаштанський). З-за погрібника пахло м'ятою (росло її там , густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли. (Є. Гуцало). Гей ви, далі сині, безконечні й сині, як чудесно в світі молодому жить.