Контрольний диктант і граматичне завдання Тексти для диктанту

№ 1

Хтось би інший, може, захотів прославити рідну землю чи джерельну воду в криницях, цвіт пролісковий чи дух євшан-зілля, спів солов’я на вишневій гілці чи сяяння зірниці над росяними житами – хіба нема чого славити в цьому прекрасному нескінченному світі! А мені кортить написати панегірик слову, завдяки якому й можна розказати про дух євшан-зілля, солов’їну пісню і млистий серпанок над нивами. Адже слово таке велике, що здатне вмістити в собі всю довколишню багатоманітність і невичерпність, воно не нижче і не вище, а рівне цій невичерпності.

Хай славляться слова-скарби, які вміщають замисли і розмисли, мають волю й силу. Слова-правдолюби ніколи не переведуться, завжди на них чи недорід, чи неврожай. Такі слова поміж усіх найпомітніші, найдорожчі.

Захоплений панегірик словам складаючи, я пам’ятаю, що мова – це велика і дружна сім”я. Тож вдаваймося до помочі всього словесного воїнства, що гріє душу теплом розмаїтої, наче весняний степ, рідної мови. Бо якщо земля наша спородила таку мову багату і щедру, то майбутнє безсмертя народу в безсмертності цієї мови, в її нев’янучій енергії та ще в одвічному самооновленні! (За Є. Гуцалом), (174 слова)

№ 2

Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію.

Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі. Раїса задивилася, як курився над землею, немов дим, білий пісок і пеленою закривав далеку смужку чорного бору. Чепурні берези, як русалки, маяли на вітрі зеленими косами. Кострубаті і присадкуваті верби з обох сторін дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазурі у здобич. Було, незважаючи на травень, душно, як улітку. По гарячому небові повзли довгі і білі, як павутиння, хмарки, на заході вставало щось грізне, і росло, і сварилось далеким гуркотом. Раїса все поглядала туди, з тривогою думаючи, чи втечуть вони од бурі, при одній згадці про яку вона холола і здригалась. Візник в одповідь на її прохання цмокав на шкапину і бив її пужалном по сухих ребрах, та це помагало небагато.

В'їхали в лісок. Тут було затишно і пахло смолою. На тлі ярко-зеленої молодої березини гаптувались чорні гілки соснини, а там, де березина витісняла сосни та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським огнем. Над дорогою часом попадалась уся в цвіту дика груша або кущ черемхи з медовим запахом білих делікатних китиць.

№3

Розпочату на батьківщині наукову роботу з проблем мовознавства Іван Огієнко продовжив в еміграції. Протягом п’ятиліття вчений працював над нарисами з історії української мови. Це були найперші дослідження, в яких вся система українського правопису набула історичного пояснення. Праці Огієнка забезпечили досягнення єдності у правописних правилах та наукового їх пояснення.

Іван Огієнко був глибоким знавцем історичного процесу формування і розвитку слов’янських мов. Він слушно зауважував, що українська мова помітно відрізняється своєю гнучкістю та милозвучністю. Це зумовлено її фізіологічно-фонетичною структурою, простотою та легкістю вимови. Водночас учений зазначав, що рідна мова кожній людині здається наймилозвучнішою. Проте ті європейські фахівці, які аналізували нашу мову, відзначали її розвиненість та виняткову мелодійність, а відтак ставали до лав її прихильників.

Розгляд специфічних проблем фонетики й морфології у роботах Івана Огієнка підкреслюється глибоким аналізом вітчизняних літературних пам’яток, починаючи з ХІ століття. Коли ж врахувати досконале знання науковцем інших мов та місцевих діалектів, стає зрозумілим значення цього дослідження.

Варто згадати й таку важливу роботу Івана Огієнка, як історико-порівняльний нарис правопису іншомовних слів. Стосовно цієї проблеми завжди висловлювалося безліч суб’єктивних поглядів, проте попередники не розробили основних принципів вживання запозичених термінів, як це зробив Огієнко. (190 слів). ( За В. Ляхоцьким).