8. Попереджувальний диктант

Дві тисячі років тому Платон сказав, що від красивої думки ми повинні перейти до красивих вчинків, а від красивих вчинків – до красивого життя, а від красивого життя – до краси. (З газети). Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я проповідника Сократа, людської мудрості вітця. Старий був мудрим, а проте сказав: «Живу чи помираю, я добре знаю тільки те, що геть нічого я не знаю..» Учив: «Ти сам себе пізнай, знайди велике у малому, жени догматиків із дому, насильство й примус – зневажай!» (Л. Забашта) Нема у Геракліта правоти! Геть заморочив голову народу. «Ах, неможливо двічі увійти, - це він сказав, - в одну й ту саму воду». Хоч я простий, а не учений муж, і не мудрець, а з гордістю зазначу: «Не знаю скільки, а в одну і ту ж я воду увіходив – у стоячу». (В. Березінський). «Маємо те, що маємо», - кожен руки вмиває. А на руці – п’ять пальців, і всі вказівні. (В. Слапчук)

9. З яких поезій Шевченка узято перефразовані рядки? з пам’яті відновіть цитати. Поясніть розділові знаки, які б ми поставили, якби цитати були у не перефразованому вигляді?

У тюрмі, у солдатах, під конвоєм поет не гнув своє чоло. Ніколи в нього за душею зерна неправди не було. Не гріх навчатися чужого і пам’ятать своє, аби не затоптати під власні ноги культури нашої скарби. За це всім миром варто встати, аби здолати сили злі., щоб був і син, і була мати, і справжні люди на землі. Сьогодні з серця України, з просторів сивого Дніпра до молдаванина і фінна доходить голос Кобзаря. В сім’ї великій, вольній, новій в святім шевченківськім краю перед титаном у поклоні схиляєм голову свою. (Б. Дегтярьов)

10. Навчальний диктант

Перебування в Києві протягом двох з половиною років Миколи Івановича Пирогова, видатного анатома, хірурга, педагога й мислителя, залишило помітний слід. Не випадково він став першим ученим-медиком, якого обрали почесним членом Київського університету.

Пирогов піклувався про студентів, що жили в нестатках. На подарованому університетові фотопортретові лікар написав: «Люблю і поважаю молодість, тому що пам’ятаю свою». І студенти, і професори, період, коли попечителем був Микола Іванович, вважали «найсвітлішою сторінкою в житті Київського університету». Пирогову належать слова: «Ми всі знаємо, що треба шанувати старість…Але не всі знають, що й молодість потрібно поважати..»

Поселившись у своєму маєтку в селі Вишня поблизу Вінниці, Пирогов влаштував лікарню, аптеку. Згодом київські газети відзначили, що лікар «двічі на тиждень з восьмої ранку до восьмої вечора приймає бідних безплатно». (З календарю)

11. Напишіть переказ . Мама

Ти стежив за матір'ю – як ступає по підлозі, як всміхається, як тримає вже посічену сивиною голову…Але найчастіше, мабуть, твій зір ловив її проворні руки. Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не зоставалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії. То, траплялось, вони двома птицями, що творили спільний політ, летіли поперед матері, наче ваблячи, закликаючи її до польоту!

І невсипно працювали. Жодної хвильки не відаючи відпочинку, материні руки знаходили роботу. Вони владарювали на припічку, в печі, на комині, на миснику…Так багато в житті переробивши, вони не зупинялись, а постійно священнодіяли.

Не було, либонь, такого, чого б вони не вміли! Вранці вмивали її смагляве обличчя, тягнули воду з криниці, несли відро до хати, ставили на лаві ; брали дрівця та, розпалювали вогонь, чистили картоплю, сипали в горщик, заливали водою, солили, рогачем сунули в піч ближче до вогню ; обіймали, голубили, пестили.

І завжди пахли чимось… Чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною ;або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом, і петрушкою, і терпким гудинням огірків ; або яблуками, грушами і медом – у Спасівку, а то просто вітряним осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками

Десь поїхавши, тримав у пам'яті образ матері. І образ її рук, яким судилась вічна, невсипуща робота. І вгадувалися запахи, які, либонь, вони збирали так, як бджілка збирає по квітках найрізноманітніший мед.

А ще її очі… У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Очі її, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом, були наче видимим, предметним вираженням її душі. Цей погляд самої щирості, самого добра, самої зичливості. І навіть тоді, коли мати гнівалась чи просто боліло їй, - однаково ні щирість, ні доброта не пропадали остаточно з її погляду.

Материнський погляд був начебто сповнений якоїсь цілющості. Він проникався тим здоров'ям, яке передавалось на відстань, передавалось тобі – і ти відчував, як, дякуючи матері, дужчаєш, стаєш певний себе. І завжди ти відчував оту чарівливу цільність її материнського погляду.(За Є. Гуцалом, 349 слів).

Творче завдання : а) образ матері в українській літературі; б) доповніть текст описом зовнішності своєї матері, роздумом про необхідність уважного ставлення до батьків, дорожити кожною хвилиною їхнього життя.