1. Нова філософія освіти

Розвиток інноваційних процесів у освіті на сучасному етапі є об’єктивною закономірністю, що зумовлюється: інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект; гуманістично-зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу; необхідністю формування творчої особистості вихованця, його готовності до активної діяльності в нових соціально-економічних умовах.

Нова філософія освіти розглядає педагогічну діяльність з позицій парадигми особистісно орієнтованої освіти.

Парадигма – усталена, звична точка зору, стандарт, зразок у розв’язанні освітніх, виховних і дослідницьких завдань.

Традиційна парадигма («знаннєва») має в основі формування в учнів знань, умінь і навичок, а також ідеалів і цінностей, які сприяють індивідуальному розвитку людини й збереження соціального порядку. У центрі навчального процесу знаходиться вчитель. Учень є його об’єктом. Навчальний процес зорієнтований на зовнішню мотивацію, з елементами примушування. Метою освіти є знання, уміння і навички. Зміст освіти має стало окреслений обсяг, формується суто за предметами. Методика навчання спрямована на «середнього» учня. У процесі контролю увага акцентується на відтворенні завченого змісту. Оцінювання констатує наявний рівень знань, умінь і навичок безвідносно до минулого чи сучасного.

Нова гуманістична парадигма («розвивальна») ставить у центр уваги учня як суб’єкта життя, як вільну і духовну особистість, яка має потребу в саморозвитку. Її й називають особистісно орієнтованою. У центрі навчального процесу – учень, який є його суб’єктом. Орієнтація – на внутрішню мотивацію, що ґрунтується на радості пізнання та на успіху. Основною метою навчання є вироблення позитивного ставлення до нього. Зміст освіти є засобом досягнення мети, формується на внутрішньо предметному та між предметному рівнях. Методика навчання спрямована на колективну та індивідуальну діяльність в групах з метою формування комунікативних навичок. Оцінювання має форму загальних рекомендацій, скероване на констатацію успіху, стимулює зусилля учнів до само оцінювання, саморегуляції та самоосвіти.

Традиційну освіту постійно критикували за те, що її результатом є знання, уміння і навички (ЗУНи).

На сучасному етапі все більше говорять про компетентності (компетенції) як результат освіти. (Компетентний – знаючий, здатний до чогось, уміючий, досвідчений). Розвивальна парадигма освіти передбачає визначити якість освіти за наявністю у школяра (чи студента) сукупності компетенцій. Сучасними вченими виділяються так звані ключові компетенції:

• компетенції здоров’язбереження;

• компетенції ціннісно-сенсової орієнтації в світі;

• компетенції інтеграції (уміння узагальнювати, до наявних знань додавати нові);

• компетенції громадянськості;

• компетенції самовдосконалення;

• компетенції соціальної взаємодії;

• компетенції спілкування;

• компетенції пізнавальної діяльності;

• компетенції предметної діяльності;

• компетенції інформаційних технологій.

Компетентнісний підхід приведе до значних змін у змісті освіти, до повної відмови від предметно побудованих навчальних планів. Але це віддалене майбутнє. Першим кроком є особистісно орієнтований підхід до школярів у педагогічному процесі.