19. Опишіть типові схеми формування першого враження.

Типові схеми формування першого враження:

Перше враження – складний психологічний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти.

Знання ефектів першого враження, тобто систематичних помилок соціального сприйняття, може дати для розуміння того, чому ми помиляємося в своїх оцінках ділових партнерів.

• Фактор переваги: люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них. Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності (наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіченість, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце). У даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

• Фактор «загальної естетичної виразності людини» – тобто подобається нам своєю зовнішністю наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш доброю, розумною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки «особові справи» учнів. Перед ними була поставлена задача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до школи, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків. Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива. Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичайних» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото. Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і багатших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш дбайливих і уважних.

Фактор «ставлення до нас»: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбета і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився доброзичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію. Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик викладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доброзичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

Отже, можна зробити висновок:

позитивне ставлення до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні. Якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розглянутих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, можливо, помилиться в оцінці партнера.

Ці три фактори охоплюють

практично всі можливі ситуації спілкування.

АЛЕ, таким чином,

первинне сприйняття людини завжди буде помилковим?

Насправді

питання про правильність соціальної перцепції набагато складніше,

ніж здається на перший погляд.

Кожна (чи майже кожна) доросла людина, яка має достатній досвід спілкування, цілком здатна точно (у певних межах) визначити майже всі характеристики партнера.

Але ця точність буває тільки в зовсім нейтральних ситуаціях, тобто в ситуаціях, з яких штучно усунуті всі можливі взаємодії, спілкування, залежності, стосунки між людьми (а такі ситуації зустрічаються тільки в спеціальних експериментах і зовсім відсутні в реальному житті).

З іншого боку, майже завжди в реальних ситуаціях (які ніколи не бувають стерильно нейтральними) наявний той чи інший відсоток помилок.

Тому: чим менш нейтральні відносини, чим більше люди зацікавлені, тим більше ймовірність помилок. Це відбувається тому, що перед людиною ніколи не постає задача «просто сприйняти» іншого.

Перше враження — це не самоціль!

Образ партнера, що створюється під час знайомства, —

це регулятор наступної поведінки.

Завжди сприйняття когось іншого водночас є правильним і неправильним, воно більш точне відносно головних у даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших.

Розглянемо, наприклад, дію фактора «переваги» у ситуаціях нерівності соціального статусу. Правильна оцінка статусу викликає конкретну і найчастіше виправдану в даній ситуації поведінку. Але якщо дія даної схеми призводить до адекватної поведінки спілкування, то де починається помилка? Справа в тому, що «добудовування» образу іншого за схемою «переваги» відбувається за соціальним стереотипом, тобто шляхом, виробленим якоюсь соціальною групою (професійною, статевою, національною) для спілкування її представників із представниками інших соціальних груп. Скажімо, представники групи «маленьких» людей завжди повинні кланятися представникам групи «великих» людей. Як у «маленьких», так і у «великих» є уявлення один про одного — стереотип. «Маленькі» вважають, що всі «великі» — розумні, освічені, але байдужі до ближніх, люблять насолоди, і також дуже люблять, щоб їм кланялися. А «великі» люди — що всі «маленькі» нерозумні, докучливі, нічого не можуть вирішити самі і вічно чіпляються зі своїми дрібними проблемами, без допомоги вони просто пропадуть, і тому повинні кланятися. Кожному важливо вчасно визначити, хто в даний момент перед ним — «маленький» чи «великий». Визначити потрібно швидко, щоб зрозуміти — «кланятися» чи ні. І всі визначають швидко й легко («це видно неозброєним оком») — і роблять потрібні рухи тіла. Якщо спілкування обмежене (з тих чи інших причин) тільки цим міжгруповим рівнем, тоді в цілому необхідно спілкуватися тільки як представники груп (кланятися, наприклад), і ця схема сприйняття завжди приводить до успіху. Таким чином, у міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправданим і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне.

Ситуації першого знайомства належать саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне — визначення питання про групову приналежність партнера.

Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне?

• Проте: помилка, в тому, що стереотипізація викликає певну оцінку також невідомих, «не стосовних до справи» властивостей і якостей, а це може призвести до неадекватного спілкування надалі — за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.