2. Структура політичної свідомості

Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ, які відображають внутрішні і зовнішні процеси функціонування держави та інших політичних інститутів і структур суспільства, дає можливість так охарактеризувати її структуру:

1) політична психологія та політична ідеологія;

2) політичну самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

3) спеціалізоване свідомість і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

Першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпіричне політична свідомість, в якому безпосередньо з повсякденної практики фіксується досвід суб'єкта. Емпіричне свідомість відображають здебільшого поверхневі процеси, не проникаючи в їх сутнісні характеристики. Але воно і на цих рівнях становить певну пізнавальну цінність, може бути одним із джерел теоретичного та ідеологічного свідомості.

Емпіричне політична свідомість має чітко виражені соціально-психологічні риси - почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприйняття політичних процесів, подій, рішень. Особливо яскраво соціально-психологічний рівень політичної свідомості дає себе знати в поведінці людей в натовпі, дії якої нерідко непередбачувані, настрій піддається маніпулюванню з боку різних організованих політичних сил.

Вищим рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідомість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, які виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, глибинних взаємозв'язків і розбіжностей, закономірностей суспільно-політичного розвитку.

Теоретична свідомість є стрижнем політичної ідеології, яка являє собою систематизоване, цілісне, концептуальне відображення корінних інтересів певної нації, соціальної групи, організації, які пов'язані з боротьбою за владу, її утриманням і захистом заради реалізації цих інтересів.

Якщо наука дає знання про предмети та явища дійсності, їх закономірності, то ідеологія ще й відображає ставлення до предмета знань. Це ставлення зумовлюється інтересами й оцінками соціальних груп, організацій, інститутів, з позицій яких в ідеології відображається дійсність.

Особливе місце у відображенні політичних процесів і явищ займає політична самосвідомість. Її особливість полягає насамперед у тому, що політичну самосвідомість як осмислення політичного життя характеризується специфічною активністю завдяки активності як індивідуальної свідомості, так і політики як форми суспільної свідомості. Тому політична свідомість - це реалізація свого «Я» у сфері політики як спосіб відповідного ставлення людини до світу.

Активність і дієвість політичної самосвідомості виявляється у політичній самовизначеності і самоідентифікації особи, в умінні використовувати накопичений людством соціально-історичний досвід, а також конкретний досвід певних соціальних груп і організацій, тобто надавати цьому досвіду свою власну індивідуальну неповторну забарвлення.

У сучасній політології широко використовуються такі поняття, як групову, спеціалізовану і масову політичну свідомість.

У груповій свідомості відбивається неоднорідність соціальних, національних та інших великих спільнот. Кожна соціальна група намагається піднести свої політичні інтереси такими, що відповідають загальним інтересам. Але найбільш важливий вплив на характер політичної свідомості тієї чи іншої соціальної групи чинять економічно домінуючі соціальні сили, які мають максимальні можливості для духовного виробництва і, відповідно, для впливу на всіх громадян.

Спеціалізована свідомість ідеологічно однорідна. Найчастішими її носіями виступають політичні партії, організації. Вони фіксують необхідність цілеспрямованого формування і розвитку масової свідомості у відповідному напрямку. Головне в спеціалізованій свідомості - це формування, розвиток і впровадження у свідомість громадян, соціальної групи (або груп), соціального прошарку відповідної ідеології.

Масову політичну свідомість висловлює опосередкований рівень і зміст потреб людей, а також характер їх знань про суспільно-політичну дійсність, що вироблена різними ідеологіями і закріплена в політичній культурі, а також здобута практикою масових соціальних груп.

Сьогодні в масовій політичній свідомості українського суспільства виявляється нестійка рівновага двох протилежних систем цінностей, які умовно можна визначити як демократичну й авторитарну. З одного боку, є підтримка тих змін, які відбуваються в суспільному житті і які вселяють надію або навіть впевненість у майбутньому. З іншого - наявність інертності й песимізму, стійке прагнення зберегти хоча б те, що є, і «захистити» себе у невідомому майбутньому.

Наростання тієї чи іншої тенденції в масовій свідомості значною мірою пов'язано з економічною ситуацією в державі. Наша країна, як вважають більшість експертів, ще не подолала граничної межі системної кризи. Тому найближчим часом можна буде спостерігати прояви спалахів авторитарної тенденції в масовій політичній свідомості, які визрівають на основі економічного хаосу і анархії. Якщо правлячі сили не знайдуть, ефективних засобів вирішення економічних, політичних і соціальних конфліктів, не можна повністю виключати можливість встановлення авторитарної системи влади.

Треба відзначити, що масова політична свідомість фіксується в громадській думці. Це сукупність суджень, які поділяють різні спільноти щодо оцінки тих чи інших подій, явищ дійсності. Громадська думка містить як справжні, так і викривлені, ілюзорні уявлення про дійсність. Вона формується не тільки під впливом соціально-економічних і політичних чинників, а й за допомогою ідеологічних засобів.

Без громадської думки неможливо уявити всю різноманітність політичного життя суспільства. По суті, воно є політичним змістом колективної волі і тому стає необхідним елементом функціонування самої політичної системи. Від спрямованості громадської думки значною мірою залежить успіх зусиль правлячої політичної групи щодо досягнення поставлених цілей. Саме тому в усіх державах між різними політичними силами йде боротьба за монопольний вплив на органи і структури, які формують громадську думку: преса, радіо, телебачення, партія, парламент.