3.Джерельна база та історіографія хронології

Хронологія - сід, що вивчає системи часового виміру та історію їх розвитку. Назва її походить від грецьких слів " хронос "- час, та "логос"- наука. Хронологію можна поділити на декілька підрозділів :

- астрономічна(математична)- вивчає і досліджує системи взаємозв"язків рухів небесних світил задля встановлення точного астрономічного часу,

- історична-визначає дати певних історичних дат, документів, досліджує різні системи виміру часу та порівнює їх із системами сьогодення.

Історична хронологія як сід дає зв"язок з філософським осмисленням світу та з циклом дисциплін,що досліджують рух світил.

Елементарні уявлення про час та необхідність його виміру і фіксації виникли при переході до землеробства і тваринництва,адже дані знання потрібні були при проведенні с. г. робіт

Історична хронологія сягає своїх витоків в часи давніх цивілізацій - Єгипту та Вавилону. Де виникла із спостереження за небесним світилами,проте сліди перших календарних систем сягають палеоліту. Згодом дисципліна досягнула високого розвитку у Давній Греції та Римі,а також в середньовіччя. Проте початки хронології як науки,а не сукупності практичних знань почали з"явлитись в к.16-п.17 століття, з виходом в світ праць вченого -гуманіста Жозефа Скалігера "Про покращення обрахунку часу"(1583) "Скарб часу",де він розробив систему уніфікації літочислення.

Історична хронологія,аналізуючи значну кількість джерел визначає час,дату історичних подій і час виникнення джерел, тому вона є дуже важлива у історичному дослідженні.

Початок хронології як науки прийнято відносити до кінця XVI - початку XVII ст., коли з критикою григоріанської реформи календаря виступив видатний французький учений-гуманіст Жозеф Скалігер. У своїх працях «Про поліпшення відліку часу» (1583), «Скарб часів» (1606) та інших розробив систему уніфікації літочислення, що зробила величезний вплив на подальші наукові розробки і до цих пір широко застосовується в астрономічних і хронологічних підрахунках. У його календарі, так званому юліанським періодом, рахунок днів проводиться безперервно протягом всього періоду від початку умовної дати і не розділяється на роки. Це дозволило зв'язати різні календарні ери. Полеміка, викликана працями Скалігера, стимулювала появу великої кількості робіт з астрономічної та технічної хронології, що містять великий фактичний матеріал.

У XVIII ст. цей матеріал був узагальнений і доповнений у книзі французьких бенедиктинців Дантіні, Клемеісе і Дюрана «Мистецтво перевірки дат», останнє видання якого включало 44 томи. У XIX - початку XX ст. наукова хронологія досягла своєї вершини. Велику допомогу історикам надають таблиці зіставлення різних календарних систем. Серед них особливе місце займають «Календаріографічні та хронологічні таблиці» австрійського вченого Р. Шрама, який через систему відліку часу Скалігера за юліанськими днями пов'язав різні календарні стилі.

У першій половині XIX ст. світ побачили перші довідники з хронології. До робіт такого типу відносять праці Хавського. У другій половині XIX ст. публікується серія довідників, присвячених літочисленню.

У зв’язку із необхідністю реформи прийнятого в Росії Юліанського календаря у XX ст. з’являється ряд статей та брошур, що обґрунтовували ідею переходу на Григоріанський чи будь-який інший точний календар. Серед таких варто виділити роботу Степанова ‘’Календарно-хронологічний довідник’’, що охоплює проблеми давньоруської хронології.

У 1944р. було видано посібник Л.Черепніна, присвячений російській хронології. 1950-60рр. дослідження активізувались у зв’язку із проектами календаря, що висувала ООН. В історіографії повоєнного періоду велика увага приділялась історії календаря в дохристиянському періоді Київської Русі, було продовжено вивчення творчості Кирика. Технічна сторона хронологічних розрахунків Давньої Русі розглядаються в роботах Симонова, головні види календарних таблиць; методи їх використання і проблеми походження розглядаються у статті Пентковського.