30. Печатки у 17-19 столітті як джерело з іу.

31. Державний прапор України: походження та історична доля.

Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3[1].

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни[2][3]. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

32. Джерела та історіографія нумізматики.

Нумізма́тика (від лат. numisma, грец. nómisma — монета) — історична дисципліна, що вивчає старовинні монети та медалі як джерело історичних, економічних, політичних і культурних знань, а також історію грошового обігу та монетного виробництва. Також слово нумізматика використовується на позначення різновиду колекціонування[1]

Термін «нумізматика» почав використовуватися в Середні віки як назва науки про монети. Об'єктом вивчення нумізматики є також бони (таким чином, боністика як наука є підрозділом нумізматики). Монети вивчаються нумізматикою в різних аспектах — мистецькому, економічному, політичному тощо.

Нумізматика має багатовіковий шлях розвитку та бере свій початок від звичайного колекціонування монет. Більшість сучасників відносять початок нумізматики — як звичайного колекціонування монет — до доби Відродження, хоч існують припущення про збирання монетних колекцій ще в Стародавньому Римі. У XIV–XVI століттях з'являється значна кількість нумізматичних збірок, створюються основні принципи і форми нумізматичного колекціонування. Монетні збірки починають комплектуватися за тематичним і хронологічним принципами. Виділяється окремий напрям нумізматичного колекціонування — збирання та вивчення медалей. Колекції монет збирають не тільки можновладці, а й представники культури і мистецтва.

Серед найвідоміших колекціонерів цієї доби можна назвати папу римського Павла II (1464–1471 роки), італійських гуманістів Франческо Петрарку (1304–1374 роки) і Джованні Бокаччо (1313–1375 роки), Еразма Ротердамського (1469–1536 роки) та інших. У середині XVI століття в Європі вже налічувалося близько 1000 нумізматичних збірок. Виникають перші інвентарні описи колекцій.

До кінця XVI століття абсолютна більшість вчених-нумізматів обмежується дослідженням античного періоду, і лише на межі XVI–XVII століть з'являються праці з нумізматики доби Середньовіччя.

Із розвитком абсолютизму в багатьох столицях європейських держав виникають мюнцкабінети, які вважаються необхідною частиною придворного музею чи королівської бібліотеки. Серед найбільших нумізматичних збірок і відповідно наукових центрів Європи XVII–XVIII століть виділяються:

Імператорський мюнцкабінет у Відні, який веде свій початок від збірки королів — Габсбургів: Фрідріха III (1440–1493 роки), Максиміліана I (1493–1519 роки) та Фердинанда І (1556–1564 роки).

Кабінет медалей Національної бібліотеки в Парижі, започаткований з колекцій багатьох французьких королів, збірки Людовика XIV (1643–1715 роки).

Королівський мюнцкабінет у Берліні, збірку якого започаткували колекції бранденбурзьких курфюрстів XVI–XVII століть.

Британський музей у Лондоні, сформований на основі дарувань та купівель колекцій різних осіб.

Ермітаж у Санкт-Петербурзі, заснований Катериною II (1762–1796 роки).

Засновником нумізматики як науки традиційно вважається директор Імператорського мюнцкабінету у Відні Йозеф Іларіум Екгель (1737–1798 роки), який написав восьмитомну працю «Doctrina numorum veterum» («Учення про стародавні монети», Відень, 1792–1798 роки), що досі не втратила своєї наукової ваги. Він започаткував систематизацію античних монет на основі історико-географічного принципу, розподіливши монети в хронологічному порядку. Цим дослідником були закладені основні принципи опису монет: метал, вагова система, типологія і техніка виробництва.

Перші лекції з нумізматики були прочитані у XVIII столітті в університетах міста Галле (Німеччина) та міста Упсала (Швеція). В XIX столітті нумізматика стає університетською дисципліною. У 1836 році в Парижі починає видаватися «Revue Numismatique», а в Лондоні — «Numismatic Jurnal» (з 1838 року — «The Numismatic Chronicle»), з 1860–1870-их років у Відні виходить «Numismatiche Zeitschrift», а в Берліні — «Zeitschrift fur Numismatik».

У багатьох країнах Європи виникають нумізматичні товариства: в 1836 році засновується Королівське нумізматичне товарство в Лондоні, в 1841 — Бельгійське королівське нумізматичне товариство, у 1843 — Нумізматичне товариство в Берліні тощо.

Найстарша і найбільш широка група в нумізматиці — давньогрецькі монети.

Основні етапи розвитку нумізматики

Донауковий (ілюстративний) етап — період до кінця XVII століття.

Класифікаційно-описовий етап — період від кінця XVII століття до кінця XIX століття. У цей період головними завданнями для себе дослідники вважали визначення, атрибуцію і опис монет

Етап системного вивчення нумізматичного матеріалу — період від межі XIX–XX століть і до нині. Перед дослідниками стоять завдання комплексного дослідження певних груп монет і скарбів, монетних знахідок однієї археологічної пам'ятки, однієї території чи одного періоду.

Основні завдання

Основними завданнями нумізматики є: всебічне джерелознавче дослідження монети і пов'язаних з нею відомостей інших джерел; реєстрація монет і монетних знахідок; комплексне дослідження сукупностей монет та монетних знахідок; розробка методів дослідження монет та монетних знахідок; дослідження грошового обігу на основі нумізматичних та писемних джерел, конкретного прояву товарно-грошових відносин; вивчення техніки та умов виготовлення монет та монетних знаків.

Предмет науки

Нумізматика вивчає історію монетного карбування та грошового обігу за монетами, грошовими злитками, та іншими пам'ятниками (монетними штемпелями, документацією). Вивчення монети як засобу грошового обігу, державного документа, виробу ремесла та мистецтва епіграфічного джерела відбувається у тісному зв'язку з використанням інших історичних джерел — писемних та археологічних.

Нумізматичні джерела

У розв'язанні своїх сучасних завдань нумізматика спирається на два типи нумізматичних джерел: основні та допоміжні.

Основні джерела

До основних нумізматичних джерел відносять: окремі монети (включаючи зливки, монетні знаки; монетні знахідки; матеріали та інструменти монетного виробництва; вагові гирьки (для зважування окремих груп монет). До цієї групи джерел належать також і монетні штемпелі, котрі зберігаються в музейних збірках Відня, Берліна, Дрездена, Санкт-Петербурга.

Допоміжні джерела

До допоміжних нумізматичних джерел відносять: примітивні гроші, товаро-гроші; медалі, жетони, знаки; печатки; писемні джерела; паперові грошові знаки.

Дослідження техніки виготовлення монет також суттєво допомагає у їх визначенні та є одним із завдань сучасної нумізматики. Монетне виробництво в свою чергу поділяється на два основні етапи: ручне (у добу античності та середньовіччя) та машинне (з XVI століття). Існували дві відмінні техніки виготовлення монет: лиття та карбування. Більшість монет виготовлено у техніці карбування; лиття використовувалося у Давній Греції і Римі.