25.Державний герб україни. Русь
Докладніше: Тамга, Тризуб, Знаки Рюриковичів та Руський лев
Тризуб на монетіВолодимира Святославича.
З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор'я з найдавніших часів, на українських землях з II ст. Існує до 30 теорій походження і значеннятризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).
За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.
Посли київського князя Ігоря (912—945 рр.) при укладанні договору звізантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князьВолодимир Святославович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб.
Гербом Галицько-Волинської держави був лев рампант без корони на голові. Саме такі зображення маємо на печатках з першої половини 14 століття. Зокрема, саме лев був розташований як головний геральдичний елемент печатки Юрія І. Найраніше з відомих зображень лева зустрічається на печатці з грамоти 1316 року князів Андрія і Лева II; проте вважають, що ця печатка належала ще князеві Леву Даниловичу.
Литовсько-польська доба
Докладніше: Погоня
В складі Великого Князівства Литовського та Королівства польськогоукраїнські землі були представлені земельними гербами.
Державний герб королівства Руського у символіці короля Польського був представлений гербом руського королівства. Герб королівства руського (у складі королівства Польщі 1340—1434), пізніше воєводства Руського (1434—1772) був на синьому полі золотий коронований лев, що дереться на скелю.
Своя символіка була у Белзького (1462—1793), Подільського (1434—1793) та Підляського воєводств (1513—1795) Королівства польського.
Державний герб Великого князя Руського у символіці Великого князя литовського, Руського і Жемайтійського був представлений гербом головної землі Русі — Київщини. Герб Київського князівства, пізнішевоєводства (1471—1792) був срібний ангел, що тримає в правій руці опущений меч, а в лівій — піхви, в червоному щиті.
Своя символіка була у Берестейського (1566—1795), Брацлавського(1569—1795), Волинського (1569—1795) та Чернігівського воєводств (1635—1667) Великого Князівства Литовського (від 1569 року —Королівства польського). Волинське князівство мало широку автономію в рамках литовської держави (1340—1390, 1431—1452). Його гербом був срібний хрест на червоному щиті
Першим оригінальним українським гербом, відомим з 16 століття, був лицар із самопалом, герб Війська Запорозького. Вперше він фіксується на печатці 1592року[2]. На ній зображено вояка змушкетом, символ Війська. За легендою18 століття, поява цього гербу позв'язувалася із військовою реформою короля Речі Посполитої Стефана Баторія.[3]. Втім пов'язувати появу герба Війська Запорозького з реформою Баторія немає підстав, оскільки, по-перше, в першоджерелах про реформи Баторія немає жодної згадки про надання герба козакам; по-друге, герб використовувало нереєстрове козацтво, без згадок королівського титулу. Ймовірно, герб Війська Запорозького мав місцеве українське походження — він виник з ініціативи козацтва для обґрунтування привілейованого статусу та політичної ваги запорозького козацтва[4].
Сталих кольорів герб Війська не мав. У 18 столітті на полкових і сотенних прапорах Гетьманщини лицаря зображали у червоному або позолоченому жупані на блакитному або золотому тлі.
Герб «лицаря із самопалом» використовувався на більшості козацьких військових печатках кінця 16 — першої половини 17 століття, печатках гетьманів та кошових отаманів. Виняток становила печатка Івана Виговського, що використав на печатці свій герб. Після розколу козацької держави Хмельницького в середині 17 століття на Військо Запорозьке Городове (Гетьманщину) та Військо Запорозьке Низове (Запорожжя) герб «лицаря із самопалом» використовували обидва утворення. На відміну від городових козаків, низовики додали до традиційного герба спис.
Вперше великий герб з'явився в Україні у результаті діяльності Другоїмалоросійської колегії. 1765 року її президент граф Румянцев запропонував замінити стару печатку із козаком(гербом Війська Запорозького) новим знаком і подав два «абриси на апробацію: один із щитотримачами-малоросіянами з бунчуком, а інший — під короною імпереторською з сінню,щити ж під короною княжою». На щиті розміщувалися герби п'яти князівств, які колись були на території Гетьманщини: Київського — срібний Архангел Михаїлна блакитному тлі, Переяславського — срібна вежа на червоному тлі, Стародубського — срібний дуб на червоному тлі, Сіверського — золотий мур на червоному тлі, Чернігівського — чорний орел із золотим хрестом на срібному тлі, в центрі — герб Російської імперії у вигляді двоголового орла з Юрієм-змієборцем на щитку.
На дану пропозицію геральдична контора зауважила, що недоцільно державний герб Росії розміщувати в центральному щитку, адже так може скластися враження, що Росія є часткою чи князівством Малоросії. Саме тому затвержений імператрицею варіант великого герба Малоросії був таким: на золотому щиті імператорський орел, що тримає на грудях щиток з гербами п'яти малоросійських князівств покритий князівською короною, щит розташований під сінню, яку покриває імператорська корона. Герб із щитотримачами імперський уряд відкинув з бажання позбутися згадки про козацтво і хоч якогось натяку на попередній герб Гетьманщини. Таким чином, даний гербстав об'єктивно відображати статус Гетьманщини часів Другої малоросійської колегії — статус обмеженої автономії в рамках імперії.[5]
Українська Народна республіка
Проекти герба УНР 1917 (реконструкція): 1. літера «У» 2. абревіатура «УNP» 3. зірки за кількістю земель УНР 4. зірки за кількістю літер в слові «Україна» 5. Проект великого герба Грушевського.
Революційні події 1917року відродили українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. Але лише проголошення незалежності УНРспонукало творців української держави перейти до конкретних заходів герботворення. Саме тоді, у листопаді1917 р. за ініціативою Генерального секретаря освіти було створено геральдично-прапорну комісію на чолі з Д. Антоновичем.
Українські геральдисти пропонували (1) використати історичні символи — «козака із мушкетом» або Архистратига Михаїла, (2) запозичити досвід творення символіки Франції — на синьому полі герба розмістити літеру «У» або абревіатуру «УНР», або (3) скопіювати емблему США — на синьому полі герба помістити золоті зірки за кількістю земель України або літер у слові «Україна». Серед різноманітних проектів державного герба, з'явилася ідея великого герба. Зокрема, історик Михайло Грушевський запропонував намалювати золотий плуг на синьому полі як символ творчої мирної праці, а навколо нього державні знаки старої України — тризуб Володимира, святий Юрій з галицько-волинським левом на щиті, козак Війська Запорозького, київська куша та львівський лев. Вінчати гербовий щит мусив голуб з гілкою оливи, як вісник національного замирення і спокою[7]. Ці символи, на думку вченого, підкреслювали культурний характер Української республіки. Проте, робота комісії так і не була завершена.[6]
25 лютого 1918 року в Коростені Українська Центральна Радаприйняла Тризуб за герб УНР. На це рішення вплинуло зокрема те, що тризуб набув популярності в країні, оскільки його було зображено на нововведених у грудні 1917 року карбованцях.[8] 22 березня 1918 було встановлено малюнки великого та малого державних гербів, за проектом В. Кричевського.
19 лютого 1992 рокуВерховна Рада Українизатвердила своєю постановою Державний герб незалежної України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань 20 століття. Проект герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений групою українських геральдистів — Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба. Зображення герба мусило розміщуватися на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Документ також мав додаток, в якому містилися кольорове, чорно-біле та схематичне зображення герба із вказаними пропорціями щита і тризуба.
28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, яка у Статті 20 проголошувала Тризуб головним елементом великого Державного герба України. Тризуб визначався як знак княжої держави Володимира Великого і малий Державний герб України. Згідно з Конституцією великий Державний герб мусив встановлюватися в майбутньому, окремим законом Верховної Ради України, з урахуванням малого герба та герба Війська Запорізького.
26. Джерела та історіографія вивчення сфрагістики. Сфрагістика (від гр. або лат – печатка, штамп) – вивчає сфрагістичні пам’ятки – печатки, пломби, геми, скарабеї, історію їх виникнення, побутування, застосування, матеріал, з якого вони виготовлені, зроблені з відтиски задля уточнення часу і місця створення та авторства даного історичного джерела, визначення автентичності.
Перші спроби узагальнення знань про печатки сягають епохи середньовіччя. У 1725 р канонік Цюріха Конрад з Муре у трактаті «Збірка про мистецтво прози» визначив напрями досліджень у практичному печаткознавстві: типи П, їхні форми, матеріал відтисків та їхній колір, способи прикріплення П до документів, написи та зображення на них, юридичне значення. Саме Конрад з Муре став першим теоретиком С, який систематизував усе те, що було відомо на той час у галузі печаткознавства.
На новий науковий рівень С підніс член духовної конгрегації Св. Мавра у Франції Жан Мабільйон. У праці «Шість книг про дипломатику» 1861, він запропонував використовувати П при визначенні автентичності історичних джерел. У 1709 нім юрист Гейнекційу праці «Стародавні печатки германців та інших народів» подав систематичний виклад відомих та ной час сфрагістичних пам'яток. Одним із першиз визначивши П як багатогранне джерело з мистецтва і культури, вів вивчав етимологію поняття, його синоніми, способи прикріплення П до документів. У середині 18 ст відомий нім дослідник Гейман уперше запропонував грецький аналог назви цього типу джерел, а згодом, уже у наступному столітті, нім учений Гротефенд здійснив спробу упорядкування сфрагістичної термінології та класифікації П.
У 19 ст у Європі виникають три головні осередки джерелознавчих студій, які визначали наукові напрями СІД. Так, у 1819 у Франкфурті –на-Майні почало діяти Товариство з вивчення стародавньої нім історії, 1821 у Парижі –ь Школа хартій, 1854 Інститут дослідження австрійської історії у Відні.
Одним із перших укр. Дослідників у галузі С був митрополит Болховітінов. У 1818 р він опублікував статтю про грамоту князів Мстислава Володимировича та Всеволода Мстиславича. Митрополит заклав основи укр. С та класифікував П за їхніми власниками.
П запорізьких козаків потрапили до сфери зацікавлення Скальковського, яки йзапочаткував новий напрям сфрагістичних досліджень. Львівський істрик Зубрицький вивчав сф пам’ятки Галицько-Волинського князівства. У друг пол. 19 ст значний слід у нац. С залишив Лазаревський, який досл козацькі, міські, цехові П.
Наприкінці 19 – на поч. 20 ст інтерес до С в Україні значно зростає. На ниві С працюють істоики Петрушевич, Петров, Слабченко, Грушевський, Крип’якевич, Юргевич. Сф пам’ятки уцікавлять колекціонерів, зокрема Кибальчича, Леопардова, Болсуновського.
У 192-30 із сф розвідками по київську міську печатку, київські міські цехи 16-18 ст виступили Антипович та Корнилович. Герб та сігіллюм Ль вова опрацював у монографічному досл Соханевич, а П буковинських сіл дослідив Гремада.
Черговий етап розвитку сф студій в україні повящ із 1959, коли вийшла друком узагальнююча стаття Крип’якевича “Стан і завання укр. С». у виданому 1963 р підручнику із СІД містився розділ із С, написаний Стрельським.
У 1977 р вийшов перший і поки що єдиний підручний із С, підготовлений Гавриленком.
Новий етап у вивчення сф пам’яток починається в україні з 1990, коли було створено Українське геральдичне товариство.
27. Печатка як історичне джерело, походження та різновиди печаток. Історія появи П сягає давніх часів. Вони були поширені у Вавилонії, Єгипті, Ассирії, Мідії, Хеттії, Персії, Китаї, Японії. На той час вони являли собою невелику кольорові камеї у формі циліндрів та глиняних булл. Як матеріал використовувалися стеатит, слонова кістка, мідь, камінь. П виконували ф-ю знаку власності ні ті чи ін речі та гарнтували їхню недоторканість.
Зі Сходу печатки запозичили Греція та Рим. Тут п вико рис у формі персня. До згаданих вище ф-й додається ще й забезпечення таємності листування, підтвердження достовірності заповіту, вірогідності тексту, написаного поряд із підписом.
У середньовіччі форма П та спосіб її прикладення залежали від розвитку документообігу та ролі П. будь-які пошкодження або її злам давали підстави для того, аби піддати сумніву сам документ, який вона супроводжувала. До 8 ст уживалися переважно однобічні П, з 10 – двобічні, які звисали на шнурку чи були прикладені до пергаменту або паперу. Паралельно вик і П-перстені.
У новий час значного поширення набули П, що прикладаються. Вислі П поступово виходять із вжитку, однак у папській канцелярії вони вик і в 20 ст.
Нині П виконує ф-ю завірення документа поряд із підписом.
В якості матеріалу для виготовлення П у різні періоди слугували свинець, золото, срібло, бронза, віск, олово, сургуч, фарба та чорнило. За найдавніших часів та в ранньому середньовіччі використовували глину. Кліматичні умови визначали поширення надалі на пд. Олов’яних, а на пн від Альп – воскових П. віск зеленого, червоного, білого, чорного та блакитного кольорів був найпоширенішим матеріалрм у середні віки. Згодом для відтисків поч. вико рис сажу, а з кінц 19 ст – фарбу й чорнило.
За формою П под. на круглі, овальні,еліпсоподібні, трикутні, квадратні, шестикутні, восьмикутні. Європейська С розрізняє такі групи початкових зображень:
Портретне: маєстичне( погруддя або зображення фігури володаря на троні), піше, кінне, понтифікальне або священиче:
Гербове
Образове ( із малюнками звірів, рослин, архітектурних або агіографічних мотивів)
Написове (із девізами, сентенціями, монограмами, ініціалами, лігатурами, назвами власників П)
28. Печатки періоду Київської Русі. Інститут металевих привисних печаток прийшов на Русь з Візантії. Першим з київських князів, хто їх використовував, був Святослав Ігоревич (930-і — 972 рр.). Після нього тривалий час свинцеві печатки не застосовувались. Існують версії, що вони були замінені вірчими знаками — спеціальними підвісками з зображенням княжих знамен. Відродження традиції привисних печаток слід пов’язувати з князями Ярославом та Мстиславом Володимировичами (983–1036 рр.). Не зна-
йшла підтвердження висунута свого часу Т. Василевським версія про існування молівдовула у Володимира Великого (960-і — 1015 рр.). Викликає певні сумніви атрибуція печаток Ізяслава Володимировича(981–1001 рр.) та Святополка Ярополковича (981–1019 рр.). До цього часу печатки київських князів окремо не розглядались.
Печатка із зображенням архистратига Михаїла (1080-ті рр.), власником якої був князь Олег Святославич, онук Ярослава Мудрого.
Печатка містить напис, який засвідчує, що князь повернувся із заслання з острова Родос на територію Тмутаракані у званні дуки – людини, яка приїхала керувати від імені Візантії.
Одна з легенд стверджує, ніби символіку започаткували перші князі Кий, Щек, Хорив. Встановили її як знамено для заснованої ними держави. Легенда розповідає, що скликали князі віче для вибору знака, на якому виступив старий дід - самітник із київських печер і порадив не придумувати його, а попросити від Бога. Після молитви, на небі спалахнуло сяйво, а в ньому чітко вирізнявся знак, від якого йшло яскраве світло на півнеба. Так появився золотий тризуб на голубому тлі.
Перша згадка про давньоруські знаки в літописах належить до X ст., де повідомляється, що посли київського князя Ігоря під час укладання договору з Візантією мали свої печатки з певними символами, що служили підставою посольських повноважень. А дружина Ігоря Ольга розставляла князівські знаки по всій землі Київській, про що збереглася згадка в „Повісті временних літ”.
У Київській Русі тризуб став великокнязівським знаком, його зображення відоме нам з печатки київського князя Святослава, на прапорах його воїнів.
29. Військові печатки запорожців. Військову печатку округлої форми виготовляли зі срібла; вона мала зображення козака у гостроверхій шапці, в жупані з ґудзиками на грудях, із шаблею й порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, зі списом, “стоящим пред рицером, воина бодрствующаго знаменующим”, і з написом по краю лицевого боку: “Печать славного воіска запорозкого низового” або “Печать войска ея імператорскаго величества запорожскаго низового”. Паланкові, або курінні, печатки були круглими чи чотирикутними, виготовленими зі срібла, із зображенням левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель і луків. Пірнач, або шестопер чи жезл,- та сама булава, лише меншого розміру, зі срібною чи залізною кулею на горішньому кінці палиці, з вертикальними вирізами уздовж кулі, або із особливими виступами у формі наконечників списів упоперек кулі, часом із шістьма перами над кулею. Пірначі, як і булави, використовувалися також з дуже давніх часів: залізні та бронзові пірначі були відомі осетинам і сванетам у V-VII ст. до Р. X.; особливо багато було їх у Сванетії, яку можна вважати батьківщиною пірначів; згодом вони зустрічалися у татар та інших азіатських народів, як знак влади: по-татарськи “буздихан”, або “буздичан”,- воєводський жезл, яблуко якого обтикане гострими цвяхами, й котрий водночас був і булавою, і пірначем.Литаврами називали спочатку залізні, а потім срібні котли з натягнутою на них шкірою і з дерев'яними паличками для ударів по шкірі. Значки - прапори куренів чи сотень. Палиці - звичайні палки, товсті, гладенько обстругані, помальовані під горіх, оправлені з обох кінців сріблом і з тупим залізцем на кінці. Армати, або гармати й мортири,- мідні, залізні, стягнуті обручами, невеликі, переважно польського, російського й турецького виробництва.