36.Механізми пам’яті

Пам'ять, як і будь-який пізнавальний процес, має свої механізми, що функціонують на психологічному, нейрофізіологічному та нейрохімічному рівнях. Основою механізмів пам'яті є хімічні зміни в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників: перегрупування біл­кових молекул нейронів і насамперед молекул нуклеїно­вих кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) - носій генетичної (спадкової) пам'яті; рибонуклеїнова (РНК) - онтогенетичної (індивідуальної) пам'яті.

Для фіксації матеріалу в пам'яті він має бути відпо­відно перероблений суб'єктом. Це потребує певного часу - часу консолідації (зміцнення) слідів. Збуджен­ня, що надходить у мозок від органів чуття, певний час циркулює по замкнутих ланцюгах нейронів - колах реверберації (лат. reverberacia - циркуляція). Суб'єк­тивно цей процес переживається як «відголос» події, яка щойно відбулася: якусь мить людина ніби продов­жує бачити, чути те, що безпосередньо вже не сприймає («стоїть перед очима», «звучить у вухах»). Таке запам'я­товування, збереження і відтворення інформації харак­теризує короткочасну пам'ять, механізмом якої є ревер­берація нервових імпульсів у корі головного мозку.

Людина, яка починає вивчати іноземну мову, читаючи текст, нерідко змушена кілька разів шукати у словнику одне і те саме слово, яке трапляється у ньому. Під час знайомства з іншою людиною рецептори можуть чітко передати в мозок почуте ім'я, але якщо вона неуважна чи думає про щось інше, пам'ять його не фіксує. У перші секунди за відповідних зусиль ще можна згадати його з короткочасної пам'яті, та якщо не зосередити на ньому увагу в той короткий проміжок часу, інформація, що надійшла в сенсорну кору, зни­кає. Пізніше вже не можна відновити її.

Короткочасна пам'ять передбачає динамічну і ста­тичну фази. Динамічне збереження пов'язане із цирку­ляцією імпульсів у нейронних ланцюгах, статистич­не - зі зміною рівня збудливості нейронів короткоча­сної пам'яті.

Своєрідність слідів короткочасної та довготривалої пам'яті проявляється у клінічних спостереженнях. При деяких отруєннях мозку (алкоголь, чад, миш'як) давні сліди зберігаються, можливість фіксувати і зберігати нові порушується або зникає зовсім: людина добре збе­рігає весь колишній досвід, знання та навички своєї професії, пам'ятає дитячі і юнацькі роки, однак може десять разів прочитати той самий рядок як щось зовсім нове. їй не вдається згадати щойно пережите, але слід від нього залишається і за певний час зненацька спли­ває у свідомості.

При мозкових травмах, струсах, що викликають спазми судин, давні сліди цілком зберігаються, однак настають ретроградна амнезія (стирання слідів деяких подій до травми) і антероградна амнезія (стирання слі­дів подій післятравматичного періоду).

Розвиток пам'яті охоплює лабільну (утримання сліду у формі реверберації нервових імпульсів) і ста­більну (збереження сліду за рахунок структурних змін, що актуалізуються у процесі консолідації) фази. Консо­лідація сліду є неодмінною умовою наступних струк­турних змін.

Невикористовувані мнемічні сліди згасають. Якщо кількість стимулів перевищує обсяг короткочасної пам'яті, відтворення унеможливлюється через руйну­вання слідів. Забування матеріалу після одноразових стимулів відбувається дуже швидко. Відтермінування відтворення лише на 4 с. знижує його з 93% до 41% .

Забування є результатом сторонніх, інтерферувальних (накладальних) гальмувальних впливів, а не посту­пового згасання слідів.

Інтерференція - втрата інформації під впливом наступного над­ходження нового матеріалу або зумовлених конкуренцією мнемічних слідів помилок.

Найбільш виражена вона на етапах відтворення і повторення, виявляється у позиційній кривій, що демонструє залежність між продуктивністю запам'ятовування і місцем елементів ряду: найчутливіші до неї елементи в середині його. Тому найшвидше забувається і найгірше запам'ятовується середина тексту.

Виникнення інтерференції зумовлюють:

1)    зовнішні об'єктивні характеристики основної та інтерферувальної інформації - фізичні та семантичні характеристики (рівень подібності і відмінності за ними, їх складність і обсяг), умови пред'явлення основ­ного та інтерферувального матеріалу (час пред'явлення, міжстимульний інтервал, час заучування);

2)    індивідуально-психологічні особливості людини (досвід, інтереси);

3)    способи мнемічної діяльності при запам'ятовуван­ні основного та інтерферувального матеріалу.

У короткочасній пам'яті відбуваються складні пере­творення вхідної інформації. Основна її кількість дуже швидко стирається із зорової пам'яті, обсяг якої після цього дорівнює обсягу короткочасного запам'ятовуван­ня. У кодуванні інформації в короткочасній пам'яті беруть участь зорові, акустичні та семантичні коди. Зорове кодування відбувається раніше акустичного та семантичного. Однак зорова інформація зберігається краще, ніж слухова. Збільшення інформаційної насиче­ності зорового стимулу і повніший опис слухового сиг­налу сприяють тривалості їх збереження - стійкості до перешкод.

Невербальна система забезпечує збереження сенсор­них впливів у цілісній аналоговій (безперервній) формі. Вербальна система репрезентує знання як абстрактні одиниці, що відповідають елементам мови. Обидві си­стеми пам'яті незалежні, хоч і пов'язані між собою. Образне відтворення стимулу активує його вербальне відтворення, а вербальне може викликати образне уяв­лення.

У процесі відтворення інформації може відбуватися її перекодування - переклад інформації на словесний код (перефразовування «своїми словами»). Короткоча­сна пам'ять має рухливу систему вербальних, зорових, рухових, семантичних кодів. Гнучкість цієї системи, можливість швидкого переходу від одного коду до іншого (інших) зумовлюють ефективність функціону­вання та індивідуальні характеристики короткочасної пам'яті.

Знання механізмів пам'яті уможливлює підвищен­ня ефективності запам'ятовування, збереження та від­творення інформації; попередження її забування.