55.Будова та ф-ції зубів.

Зуби розташовані в коміркових лунках верхньої та нижньої желепи.зуб- надзвичайно міцний орган побудований з органічної речовини,просякнутий неорганічними солями,за зовнішнім виглядом нагадує кістку.Зуб має коронку шийку та корінь. Уся маса зуба побудова­на з дентину. Коронка вкрита емаллю ще міцнішою за дентин (п твердість набли жається до кварцу). Шиика та корінь зуба вкриті сірою речовиною — цементом, що гістологічно нагадує кістку. В порожнин, зуба міститься пульпа, яка складається судин, нервів та пухкої сполучної тканини.

На верхівці кореня є отвір, який продо жується в канал кореня. Крізь цей отвір у зуб входять судини та нерви. Коронка зу­ба виступає над яснами, які оточують шийку зуба, а корінь міститься в зубній комірці й оточений окістям, або перюдонтом. За формою коронок і функцією зуби поділяють на різці ікла малі та великі кутні.

Кількість зубів прийнято записувати формулою, в якій числів­ником позначені зуби половини верхньої щелепи, а знаменни­ком — зуби нижньої щелепи:

Формулу зуба слід читати так: 2 різці, 1 ікло, 2 малих кутніх, З великих кутніх зуби як у верхній, так і в нижній половинках ще­леп.

Коронка кожного зуба має кілька поверхонь. Поверхню, обер­нену до зуба протилежної щелепи, називають поверхнею змикання, обернену до присінка, — присінковою; до язика — язиковою, а до сусіднього зуба —■ контактною поверхнею.

Поверхня різців гостра ріжуча, долотоподібної форми, корінь конусоподібний, здавлений з боків. Ріжучий край ікла нагадує усі­чений конус, корінь один. Верхні ікла більші й масивніші за ниж­ні-

Малі кутні зуби мають на жувальній поверхні по два горбики: внутрішній — язиковий і бічний — присінковий. Нижні малі кутні зуби мають по одному злегка сплюснутому кореню, верхні зуби молодь мати два корені або один, розгалужений на два

Великі кутні зуби мають коронку кубічної форми. На жувальній поверхні є по чотири горбики: два язикові та два присінкові. У першого нижнього великого кутнього зуба іноді буває 5 горбиків — два язикових та три присінкових. У верхніх великих кутніх зубів по три корені, два бічних присінкових і один внутрішній — язико- вий. У нижніх великих кутніх зубів по два корені: передній і задній. Треті великі кутні зуби, або останні, прорізуються у віці 17—25 років і пізніше, а тому вони дістали назву зубів мудрості; во­ни можуть і зовсім не з’являтися. Зуби мудрості є рудиментарними утвореннями. У 15 % людей зуби мудрості відсутні на верхній щелепі.

Зуби виконують функцію відрізування, утримування и подріб­нення їжі, а також сприяють чистоті звукової мови.

56. Роботи і. Д. Павлова з вивчення функцій слинних за­лоз та травлення в шлунку.

Успіхи досліджень процесів травлення пов’язані з діяльністю російського вченого І. П. Павлова, який розробив принципово нові методи: умовних рефлексів, створення фістул, удаваного годуван ня, ізольованого шлуночка тощо.

Фістули — це сполучення органів із зовнішнім середо­вищем або іншими органами. І. П. Павлов та його співро­бітники застосовували операції на тваринах з накладан­ня фістул слинних залоз, шлунка, кишок для отримання травних соків і вивчення діяльності цих органів. Для до­слідження роботи слинних залоз вони формували фістули цих органів — виводили їхні протоки назовні, що давало змогу збирати слину в пробірку, і за допомогою умовних та безумовних рефлексів вивчати їхні функції.

І. П. Павлов та його співробітники встановили, що слинні залози збуджуються рефлекторно. їжа подразнює розмі­щені в слизовій оболонці порожнини рота рецептори, збу­дження від них по доцентрових нервах надходить у дов­гастий мозок, в якому міститься центр слиновиділення. Від нього по відцентрових нервах збудження сягає слин­них залоз і зумовлює утворення та виділення слини. Це природжений (безумовний) рефлекс.

Поряд з безумовними слиновіДцльними рефлексами виникають і умовні рефлекси слиновиділення у відповідь на зорові, слухові, нюхові та інші подразнення. Наприк­лад, запах їжі, вигляд гарно сервірованого столу спричи­нюють підвищене слиновиділення.

У дослідах на тваринах для дослідження травлення шлунка застосовували фістулу цього органа. Операція полягала в тому, що крізь розріз у стінці шлунка вставля­ли металеву фістульну трубку, яку закріплювали швами. Зовнішній кінець фістульної трубки виводили на поверх­ню живота, рану навколо трубки зашивали. За допомогою такої фістули чистий шлунковий сік отримати не можна, бо він змішується з їжею і слиною.

Для дослідження чистого шлункового соку І. II. Пав­лов запропонував дослідження на собаках, у яких пере­різали стравохід. Після такої операції тварина може го­динами приймати їжу, але не може наїстися, оскільки їжа не потрапляє в шлунок, а випадає крізь отвір розрізу на­зовні. Це давало змогу застосовувати так зване удаване годування з отриманням чистого шлункового соку. До­сліди показали, що шлунковий сік, як і слина, виділяється рефлекторно, внаслідок подразнення їжею рецепторів язика і слизової оболонки рота.

Проте така оперативна методика не може повністю відтворити умови і процеси в шлунку, оскільки в ньому немає їжі. Для усунення такого недоліку І. П. Павлов за­пропонував операцію зі створення маленького шлуночка. При цьому кровоносні судини й нерви, що йдуть до цього шлуночка, залишаються непошкодженими. Під час году­вання тварин з маленьким (ізольованим) шлуночком їжа надходить тільки у великий шлунок і там перетравлює­ться. В маленькому шлуночку їжі немає, але сік виділяє­ться, як і у великому шлунку. Його збирають через фісту­лу і за його кількісними та якісними показниками вивча­ють функції шлунка.

Роботи І. П. Павлова та його співробітників стали осно­вою сучасних уявлень про фізіологію травлення.