Теорія характеристик роботи

Зміст теорії. Відповідно до цієї теорії, локусом контролю для моті-ваціі є здебільшого не індивід, а середовище, в якій здійснює-ся робота. Таким чином, прихильники цієї теорії вважають, що при відповідній організації праці робота може стимулювати мотивацію до робо-ті. Тому будь-яка людина може бути високо мотивований, якщо умови праці цьому сприяють. Відповідно до теорії характеристик роботи, існують характеристики або атрибути роботи, які сприяють мотивації.

У 1976 р. Хекман і Олдхем запропонували модель характеристик роботи, яка може служити наочним прикладом даного підходу до мотивації. Модель складається з чотирьох основних елементів.

Перший елемент - це специфікаціям характеристик певної роботи, що сприяють мотивації:

Різноманітність навичок - кількість різних видів діяльності, навичок і здібностей, необхідних для виконання роботи.

Ідентичність завдання - міра, в якій робота передбачає виконання цілісного, розпізнаваного трудового блоку, тобто виконання роботи від початку до кінця з видимими результатами.

Значимість завдання - вплив виконуваної роботи на життя і роботу інших людей, всередині або поза організації.

Автономність — ступінь свободи, незалежності, самостійності в режимі роботи та визначенні процедур, які складають роботу.

Зворотний зв'язок — ступінь, в якій здійснення необхідних трудових дій призводить до отримання чіткої інформації про ефективність діяльності.

Другий елемент моделі має відношення до впливу ключових параметрів роботи на людину. Вважається, що вони впливають на три вирішальних психи-чеських стану. Суб'єктивна осмисленість праці велика, коли робота передбачає використання різноманітних навичок, ідентичність і значимість завдання. Суб'єктивна відповідальність за результати праці залежить головним чином від ступеня автономності. Володіння про результати праці є функцією від зворотного зв'язку.

Третій елемент моделі характеристик праці — це така мінлива індивідуальних відмінностей, як сила потреби в зростанні (СПР), яка відображає бажання реалізувати вищі потреби.

Четвертий елемент моделі являє собою формулу для визначення здатності роботи мотивувати працівника. Формула заснована на п'яти ключових параметрах. Хекман і Олдхем називають цей індекс показником мотиваційного потенціалу (ПМП) і визначають його як

ПМП = Різноманітність навичок + Ідентичність завдання + Значимість

завдання  Автономність  Зворотній зв'язок

Відповідно до теорії характеристик роботи, людина, що володіє вираженою потребою в зростанні, буде демонструвати високу мотивацію на ра-боті, якщо робота має високий мотиваційним потенціалом. Люди ж, що виконують цю роботу, будуть відчувати задоволення своєю працею, яке є ще одним результатом, передбачуваним моделлю характеристик роботи.

ЛекцІя 4. Професійний стрес

1. Поняття психологічного стресу

Термін «стрес» (від англ, stress — тиск, напруга) запозичений з техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, прикладеної до фізичного об’єкта і зухвала його напруженість, тобто тимчасова або постійна зміна структури об’єкта. У фізіології, психології, медицині цей термін застосовується для позначення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи. Первісне поняття стресу виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив (Г. Селье). Пізніше стало використовуватися для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічних, біохімічних, психологічних, поведінковому рівнях.

У сучасній науковій літературі термін «стрес» використовується, принаймні, у трьох значеннях:

1. Поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, що викликають у людини напруга або порушення.

2. Стрес може відноситися до суб’єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги і порушення; цей стан інтерпретуються як емоції, оборонні реакції і процеси подолання, що відбуваються в самій людині.

3. Стрес може бути фізичною реакцією організму на пропоновану вимогу або шкідливий вплив. Саме в цьому змісті і В. Кеннон і Г. Селье вживали цей термін.

Таким чином, відсутнє точне визначення стресу.

Для прояснення поняття стресу Р. Лазарус сформулював два основних положення.

1. При аналізі психологічного стресу варто враховувати не тільки зовнішні стресові стимули, що спостерігаються, і реакції, але і деякі, зв’язані зі стресом, психологічні процеси — наприклад, процес оцінки погрози.

2. Стресова реакція може бути зрозуміла тільки з урахуванням захисних процесів, породжуваних погрозою, — фізіологічні і поведінкові системи реакцій на погрозу зв’язані з внутрішньою психологічною структурою особистості, її роллю в прагненні суб’єкта справитися з цією погрозою. Характер стресової реакції причинно зв’язаний із психологічною структурою особистості, взаємодіючий із зовнішньою ситуацією за допомогою процесів оцінки і самозахисту.

Психологічний стрес як особливий психічний стан є своєрідною формою відображення суб’єктом складної, екстремальної ситуації, у якій він знаходиться. Специфіка психічного відображення обумовлюється процесами діяльності, особливості яких (їхня суб’єктивна значимість, інтенсивність, тривалість протікання і т.д.) у значній мірі визначається обраними або прийнятими її цілями, досягнення яких побуждается змістом мотивів діяльності. У процесі діяльності мотиви «наповняються» емоційно, сполучаються з інтенсивними емоційними переживаннями, що відіграють особливу роль у виникненні і протіканні станів психічної напруженості.

Аналіз робіт ряду дослідників, що вивчали стан психічної напруженості, дозволяє визначити його як неспецифічну реакцію активації організму й особистості у відповідь на вплив складної (екстремальної) ситуації, що залежить не тільки від характеру екстремальних факторів, але і від ступеня адекватності і сприйнятливості до них організму конкретної людини, а також від індивідуальних особливостей особистісного відображення ситуації і регуляції поводження в ній.

Потрібно звернути увагу на той факт, що чіткого значеннєвого і феноменологического розмежування понять «психологічний стрес» і «психічна напруженість» дослідники не приводять. Більш того, що придушує їхня більшість цих понять уживають як синоніми, що характеризують особливості психічних станів у складних умовах діяльності.

У ряді випадків починаються спроби «розлучити» значення цих термінів по характеристиці ступеня виразності цих станів: стрес прийнятий розглядати як крайній ступінь психічної напруженості, що у свою чергу використовується для позначення станів, що роблять сильний і негативний вплив на діяльність на відміну від стану напруги, що характеризує підвищене й адекватне умовам функціонування організму й особистості.

Однак дотепер обоє цих поняття використовуються, як правило, як синоніми й обоє вони не мають досить чіткого і тим більше однозначного визначення.

З терміном «стрес» зв’язані й іншого поняття, такі як тривога, напруга і т.п. За твердженням Ч. Д. Спилбергера, стан тривоги виникає, коли індивід сприймає визначений подразник або ситуацію як несущі в собі актуально або потенційно елементи небезпеки, погрози, шкоди. Стан тривоги може варіювати по інтенсивності і змінюватися в часі як функція рівня стресу, якому піддається індивід. З даним положенням погодиться і розуміння автором стресу у виді сукупності зовнішніх впливів (стрес-факторів), що сприймаються особистістю як надмірні вимоги і створюють погрозу її самоповазі, самооцінці, що викликає відповідну емоційну реакцію (стан тривоги) різної інтенсивності. Схильність до такого роду емоційної реактивності характеризується як особистісна тривожність.

При описі тривоги як процесу істотним є не тільки виразний поділ понять стресу і стану тривоги, але й акцентування уваги на понятті погрози як психологічної реальності. У свій час С. D. Spielberger запропонував використовувати терміни «стрес» і «погроза» для позначення різних аспектів тимчасової послідовності подій, що виявляються в стані тривоги. На думку автора, поняття «стрес» повинне використовуватися для співвіднесення з умовами-стимулами, що породжують стресову реакцію, з факторами, що викликають емоційні реакції, а також з моторно-поведінковими і фізіологічними змінами. Стрес може розумітися як проміжна перемінна й у збірному змісті для відображення всієї сфери дослідження.

Термін «стрес» Ч. Д. Спилбергером пропонується використовувати для позначення ступеня поширення або величини об’єктивної небезпеки, зв’язаної з властивостями подразника в даній ситуації. Інакше кажучи, термін «стрес» повинний використовуватися винятково для позначення умов навколишнього середовища, що характеризуються визначеним ступенем фізичної або психологічної небезпеки. Автор визнає, що таке визначення стресу, мабуть, більш обмежено, але в той же час більш точно, чим те, що використовується в даний час.

На противагу поняттю «стрес», що відбиває об’єктивні властивості стимулів, що характеризують ситуацію, термін «погроза» на думку автора повинний використовуватися для опису суб’єктивної оцінки індивідом ситуації як укладає в собі фізичну або психологічну небезпеку для нього. Безсумнівно, оцінка ситуації в якості небезпечної або загрозливої буде залежати від індивідуальних розходжень у здібностях, уміннях, властивостях особистості, а також від специфіки особистого досвіду індивіда в переживаннях подібних ситуацій.

Ч. Д. Спілбергер вважає, що термін «стан тривоги» повинний використовуватися для відображення емоційного стану або визначеної сукупності реакцій, що виникають в індивіда, що сприймає ситуацію як личностно загрозливій, небезпечну, без відносно до тому, є присутнім або відсутній у даній ситуації об’єктивна небезпека.

В даний час поряд з поняттям «психологічний стрес» усі частіше використовується дифференцировка цього виду стресу в поняттях «професійний», «інформаційний», «операциональный», «посттравматический» і т.д.