3. Види дії ліків

Лікар, провізор та фармацевт повинні чітко розуміти смислове значення загальних термінів, якими позначаються ліки, і зміни в організмі, що відбуваються при їх виведенні.

Лики (лікарський засіб, лікарський препарат) – фармакологічний засіб, дозволений МОЗ України до застосування з метою запобігання або діагностики захворювання.

Лікарська речовина – індивідуальна хімічна сполука або біологічна речовина дозволена до застосування.

Фармакологічна речовина – індивідуальна речовина з фармакологічною активністю, яка досліджується.

Фармакологічний препарат – фармакологічна в лікарській формі, яка досліджується.

Ліки, введені в організм, взаємодіють з рецепторами клітин, внаслідок чого(посилюються (збуджуються) або пригнічуються (гальмуються) функції клітин. Посилення або пригнічення біофізичних, біохімічних та фізіологічних процесів у клітині під дією ліків називається фармакологічною реакцією.

Фармакологічний ефект – результат послідовних змін у функціях органів та систем організму.

Комплекс змін(фармакологічних ефектів), які розвиваються в організмі під впливом ліків, називається фармакодинамікою.

Способи, за допомогою яких досягаються фармакологічні ефекти ліків, є механізмом їх дії.

Під місцевою дією розуміють сукупність явищ, які розвиваються на місці застосування ліків. Місцева дія виявляється, коли ліки наносять на ту або іншу тканину людини: шкіру, слизові поверхні. Але слід пам’ятати, що місцеву дію неможна розглядати окремо від реакції всього організму.

Місцева дія характеризується в’яжучим, подразнюючим, припікаючим, місцевоанестезуючим ефектом речовин. Для місцевої дії застосовують мазі, гелі, розчини, присипки, порошки, пости, лініменти, пластири.

Резорбтивна дія виникає тоді, коли ліки всмоктуються в кров. При резорбтивній дії процеси відбуваються в органах і тканинах, з якими ліки безпосередню взаємодіють.

Прямі дія – коли ефект зумовлений безпосереднім впливом речовини на орган-мішень. Мають місце також процеси, які виникають вторинно в інших тканинах і органах і є результатом прямої дії ліків. Пряма дія ліків завжди первинна, непряма – завжди вторинна. Проявом прямої дії ліків є вибіркова дія – вплив ліків тільки на обмежену групу клітин, органів.

Вибірковість прямої дії пояснюється тим, що тканини і клітини організму відрізняються одне від одного не тільки морфологічною структурою, але і характером біохімічних процесів. Вибіркова (селективна) дія – це наслідок втручання ліків у біохімічні процеси. Вибірковість дії найбільш чітко виявляється при введенні в організм порівняно малих доз ліків.

Добре виражена вибіркова дія у хіміотерапевтичних препаратів; дія серцевих глікозидів на серцевий м’яз, адреналіну та атропіну на еферентні нерви, алкалоїдів маткових ріжок на м’язи матки.

Розрізняють ще головну і побічну дії ліків. Головна – це бажана дія, її ще називають позитивною дією. Побічна (негативна дія), як правило, не потрібна для досягнення мети терапії і перешкоджає головній дії.

Якщо зміни в організмі, що виникли внаслідок дії ліків, протягом певного часу проходять безслідно, то ліки мають оборотну дію. К протилежному випадку має місце необоротна дія. Одні і ті ж ліки можуть викликати оборотну і необоротну дії в залежності від дози. Такими, наприклад, є припікаючі та в’яжучі речовини, кислоти, солі важких металів, сполуки арсену, фенолу. Необоротна дія настає від неправильного застосування ліків: перевищення доз, тривалого вживання, при індивідуальній несумісності ліків і організму.

Рефлекторна дія: непряма дія ліків, у механізмі дії яких беруть участь рефлекси. У рефлекторній дії особливу роль відіграють рефлексогенні зони, які містять багато чутливих нервових закінчень. Такі зони знаходяться в слизовій ШКТ, верхніх дихальних шляхах, на поверхні шкіри, в судинній системі. Рефлектора дія здійснюється на відстані і є наслідком збудження закінчень аферентних нервів. Прикладом рефлекторного виду дії є дія нашатирного спирту на дихання. Гірчичники, банки, скипидар, крім місцевої, мають ще й рефлекторну дію.

Місцева, резорбтивна і рефлекторна дія ліків – умовні поняття, вони взаємопов’язані в цілому організмі.

Сучасна фармакотерапія використовує ліки з етіотропною, патогенетичною, симптоматичною і стимулюючою діями.

Етіотропна (причинна) фармакотерапія стала можливою після того, як було з’ясовано причини багатьох захворювань. З метою етіотропної терапії застосовують хіміотерапевтичні, протиглистні, вітамінні препарати, антидоти та інші.

При патогенетичному виді дії усуваються або знижуються функціональні або структурні порушення, які виникають у процесі розвитку(патогенезу) захворювання. З метою патогенетичної терапії застосовують протизапальні, протигістамінні, седативні препарати, серцеві глікозиди.

За сучасних умов препарати симптоматичної дії застосовують у комплексній фармакотерапії після встановлення діагнозу, оскільки симптоми – це «палаюча свічка» при встановленні діагнозу. Але є симптоми, небезпечні для життя, які необхідно швидко усувати (сильний біль, різкий спазм, судоми, високий АТ, гіпертермія, важка депресія). Препарати симптоматичної дії: анальгетики, снодійні, жарознижувальні, проносні та інші.

Стимулююча фармакотерапія спрямована на підвищення захисних сил організму. Стимулюючу дію мають вакцини, аналептики, загальнотонізуючі препарати.