Засоби, що застосовують при порушенні функції прищитоподібної залози

Гормон прищитоподібної залози паратиреоїдин (паратгормон) посилює всмоктування кальцію у кишечнику, його реабсорбцію у ниркових канальцях, сприяє розсмоктуванню кісток та відалення з них кальцію; препарат також гальмує ниркову реабсорбцію фосфатів.

При гіпофункції прищитоподібної залози знижується вміст кальцію у крові і розвивається алкалоз. Це призводить до підвищення збудливості нервової системи і тетанії (підвищення тонусу м’язів обличчя і діафрагми, виникнення судом, ларингоспазму, порушення дихання – спазмофілія).

При гіперфункції прищитоподібної залози у крові підвищується рівень кальцію і це проявляється порушенням остеоутворення.

При цьому відбувається розсмоктування кісткової тканини, деформація опорно-рухового апарату і переломи кісток, розвитком хвороби Педжета (деформівний остит), злоякісним остеолізом.

Паратиреоїдин – гормон прищитоподібної залози тварин. Регулює кальцієвий обмін. Початок дії спостерігається через 12-24 год.

Застосування: тетанія, спазмофілія, бронхіальна астма та інші алергічні захворювання.

Побічні ефекти: загальна слабкість, в’ялість, блювання, діарея.

Кальцитонін Calcitonin гормон гіпокальциемічної дії, регулятор мінерального обміну у кістковій тканині, антагоніст паратиреоїдину.

Кальцитонін постійно присутній у крові. Його концентрація підвищується при прийомі їжі, що багата на кальцій.

Фізіологічна роль кальцитоніну визначається участю в регулюванні обміну кальцію і фосфатів в організмі. Знижує виведення кальцію з кісток. Випускається у 2 формах: кальцитонін лосося синтетичний(міакальцикс) та кальцитонін людини синтетичний (сибакальцин).

Застосування: остеопорз різного походження, хвороба Педжета, остеоліз на тлі злоякісних пухлин, інтоксикація вітаміном D.

Побічні ефекти: нудота, блювання, запаморочення, “припливи” до обличчя

Протидіабетичні засоби

У β-клітинах острівців підшлункової залози (Лангергаста) синтезується інсулін. Основна фізіологічна роль інсуліну в організмі – зниження вмісту глюкози в крові. Це проходить за рахунок транспорту глюкози в середину клітини, посилення засвоєння її тканинами, підвищення глікогенезу (синтез глікогену з глюкози в клітинах печінки). Інсулін стимулює ліпогенез (утворення жирів) і пригнічення ліполізу (розкладання жирів). В результаті збільшується їх відкладання і зростає маса тіла. Також інсулін має анаболічну дію (сприяє проникненню амінокислот у міоцити та утворенню із них білків), одночасно гальмує розпад білків у м’язах та печінці.

За відсутності або недостатності інсуліну розвивається цукровий діабет.

Розрізняють два основних типи захворювання (за класифікацією ВООЗ): інсулінозалежна форма (цукровий діабет І типу, цукровий діабет юнацькій); інсулінонезалежна форма (цукровий діабет ІІ типу, цукровий діабет дорослих).

У хворих на цукровий діабет з’являються сильна спрага, підвищується споживання рідини, зменшується маса тіла, знижується імунітет, сповільнюється загоєння ран, виникають ускладнення з боку судин. Лабораторно – гіперглікемія (рівень глюкози в крові більше ніж 6,6 ммоль/л, глюкозурія (цукор у сечі), ацидоз.

Залежно від типу хвороби застосовують дві групи протидіабетичних препаратів: інсуліни і пероральні протидіабетичні препарати.

Інсуліни – це гормональні препарати або їхні аналоги, які застосовують для лікування хворих з І типом цукрового діабету.

Інсулін людський для ін’єкцій(інсуман, хумулін) виявляє найкоротшу дію в залежності від дози – 5-8 год. Початок дії спостерігається через 30 хв, максимальний ефект – через 1-2 год. Доза інсуліну залежить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за дибу. Для розрахунку виходять з того, що 1ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсуліні становить 30-50 ОД (зверніть увагу, що інсуліновий шприц містить 1мл, або 40 ОД інсуліну). Інсулін вводять підшкірно або внутрішньом’язово за 15-20 хв до їди.

Основне застосування інсуліну – лікування цукрового діабету І типу, цукрового діабету будь-якого типу на фоні вагітності та хірургічних втручань.

Побічні ефекти: алергійні реакції, ліподистрофія у місці ін’єкції.

Інсуліни тривалої дії – суспензії, які вводять в/м одноразово до сніданку.

Коливання рівня цукру в крові хворих на діабет залежить від своєчасності та дози введення протидіабетичних препаратів, фізичного навантаження, частоти вживання їжі та ін.

Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсуліну або фізичного навантаження. На початку цього стану хворому дають цукор або солодкий чай, у тяжкому стані вводять в/в струмно 20-50 мл 40% р-ну глюкози. За відсутності ефекту вводять 5% р-н глюкози крапельно. Для стимуляції глікогенезу і корекції АТ вводять 0,5 мл 0,1 р-ну адреналіну гідрохлориду.

Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несвоєчасного введення інсуліну. Для лікування застосовують лише інсуліни короткої дії, які вводять в/в.

Пероральні гіпоглікемічні препарати – це синтетичні препарати для вживання всередину при ІІ типі цукрового діабету.

Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід, глібенкламід та інші) стимулюють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.

Глібенкламід (бетаназе, глюкобене, манініл) – синтетичний гіпоглікемічний препарат, який посилює утворення ендогенного інсуліну, підвищує чутливість тканин до інсуліну та ступінь його зв’зування з клітинами-мішенями.

Застосування: цукровий діабет ІІ типу в дорослих.

Побічні ефекти: алергійні реакції, головний біль, втомлюваність, запаморочення, шум у вухах, диспепсія, холестаз, фотосенсибілізація.

Бігуаніди та препарати різної будови (метформін, буформін і інші) підвищують споживання глюкози тканинами, зменшують всмоктування глюкози у травному каналі. Призначають хворим на інсулінонезалежний цукровий діабет, ожирінням на фоні цукрового діабету І типу, у складі комбінованої терапії хворих на цукровий діабет.

Метформін(сіофор) – пероральний протидібетичний засіб, який затримує всмоктування глюкози з травного каналу, підвищує зв’язування інсуліну з рецепторами, гальмує синтез глюкози в печінці, знижує синтез ендогенного інсуліну.

Застосування: цукровий діабет ІІ типу, в тому числі на тлі порушень ліпідного обміну та ожиріння.

Побічні ефекти: диспепсія, що усувається самостійно при подальшому лікуванні.

Акарбоза (Глюкобай) – псевдотетрасахарид, що є інгібітором альфа-глюкозидази. Застосовують в основному в якості допоміжного засобу(дотримання дієти) при лікуванні діабету ІІ типу.

Збір “Арфазетин” Spesias “Arfasetinum” використовують при лікуванні цукрового діабету легкої і середньої важкості як самостійно так і у сполученні з похідними сульфонілсечовини і препаратами інсуліну.