ЗМІСТ

стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  1.  ПОНЯТТЯ,  КЛАСИФІКАЦІЯ  ТА  СТРУКТУРА  ПЕРСОНАЛ...........5

1. Поняття  та  класифікація  персоналу……………………………………5

2. Структура персоналу.…………………………………………………......9

3. Категорії працівників та визначення їх чисельності для стабільного функціонування  підприємства………...……………………………………………..13

РОЗДІЛ  2.  ДЖЕРЕЛА  РОЗВИТКУ  ПЕРСОНАЛУ  ПІДПРИЄМСТВА…...........17

2.1.  Оцінка  персоналу  підприємства………………………………………...17

2.2.  Персонал  та  його  розвиток  за  кордоном……………………..……….21

2.3.  Шляхи  розвитку  персоналу  підприємства…………………………….26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...........34

ПРАКТИЧНЕ  ЗАВДАННЯ………………………………………………….……….36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ……………………………………………42

ВСТУП

Головним джерелом розвитку економіки та відповідно найважливішим складовим підприємства є люди, їх знання та якість виконуваної роботи. Тому в наш час вагоме значення має підготовка та мотивація діяльності персоналу.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та(або) мають досвід практичної діяльності. Він формується під впливом внутрішніх факторів(характер продукції, яка випускається на підприємстві, технології та організації виробництва) та зовнішніх факторів(демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства,характеру ринку праці). Сучасні спеціалісти постійно їх вивчають та досліджують аби визначити причини плинності кадрів, підвищити ефективність використання трудових ресурсів і коштів на оплату праці.

Актуальність обраної теми не викликає сумніву, адже щоб відбувалося нормальне функціонування будь-якого підприємства, необхідна наявність достатньої кількості кваліфікованого персоналу. Крім того, необхідною умовою управління персоналом підприємства, пошуку резервів підвищення продуктивності праці та вдосконалення способів мотивації є проведення аналізу сучасного стану використання працівників підприємства. Навіть в еру шаленого розвитку технологій машини, автоматизація обладнання, винаходи не здатні замінити людей. Саме працівники організацій створюють нові ідеї щодо його просування. Відповідно люди створюють і враження про установу. Тому важливо вивчати їх та розробляти шляхи підвищення продуктивності їх роботи.

Мета даної роботи - дослідити персонал підприємства, його класифікацію, структуру та джерела його розвитку, враховуючи закордонний досвід.

Об’єктом курсової роботи є різні категорії персоналу підприємств та організацій.

Предметом дослідження є навчальна література та публікації у спеціалізованих журналах; теоретичні та методичні засади персоналу як елемента продуктивних сил підприємства і джерела його розвитку.

У зв’язку з поставленою метою в роботі пропонується вирішити наступні завдання:

1. Визначити класифікацію та структуру персоналу;

2. Описати основні категорії працівників способи та визначення їх чисельності;

3. Узагальнити відомості про надання оцінки персоналу;

4. Дослідити розвиток персоналу за кордоном;

5. Розкрити шляхи розвитку персоналу підприємства.

Від забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, раціонального їх використання залежить організаційно-технічний рівень виробництва, імідж підприємства, його фінансова стабільність, усі показники діяльності підприємства, тому в наступних розділах подані основні дані для його стабільного й ефективного функціонування.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ

1. Поняття та класифікація персоналу

Люди є найбільш важливим елементом продуктивних сил підприємства, а точніше їхня майстерність, освіта та підготовка. Вони і складають персонал підприємства - сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність. Персонал підприємств країни утворюють її трудові ресурси.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Вони мають здатність змінювати свої параметри в зв’язку зі зміною персоналу підприємства під впливом певних факторів, які поділяються на зовнішні(демографічні процеси, моральні норми суспільства тощо) та внутрішні(технологія та організація виробництва, характер продукції). В свою чергу ці зміни впливають на кількість працездатного населення, його загальноосвітній рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості і т.д.[5].

Не дивлячись на те, що поняття «персонал», «кадри» і «трудові ресурси підприємства» дещо схожі їх треба розрізняти. Поняття «трудові ресурси підприємства» характеризує його потенційну робочу силу, «персонал» - весь особовий склад працюючих за наймом постійних і тимчасових, кваліфікованих і некваліфікованих працівників. Під кадрами підприємства розуміється основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства або організації.

Більшість підприємств у наш час виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню. У зв’язку з цим усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Кадри підприємства, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції або послуг, тобто зайняті основною виробничою діяльністю, представляють промислово-виробничий персонал, який входить до першої групи. До нього відносяться всі працівники основних, допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів; науково-дослідних, конструкторських, технологічних організацій і лабораторій, що знаходяться на балансі підприємства; заводоуправління з усіма відділами і службами, а також служб, зайнятих капітальним і поточним ремонтом устаткування і транспортних засобів свого підприємства. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не пов’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо[3]. Працівники промислово-виробничого персоналу поділяються на дві основні групи - робітники і службовці. При цьому в групі службовців зазвичай виділяються такі категорії працюючих, як керівники, cпеціалісти і власне службовці.

До керівників належать особи, наділені повноваженнями приймати управлінські рішення і організовувати їх виконання. Вони поділяються на лінійних, які очолюють відносно відособлені господарські системи, і функціональних, які очолюють функціональні відділи або служби. Cюди входять директори, начальники, завідувачі, керуючі, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

До спеціалістів відносять працівників, які зайняті інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими, юридичними і іншими аналогічними видами діяльності(інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо). Залежно від освіти і практичного досвіду спеціалістів поділяють на чотири групи:

Cпеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, які мають наукові ступені і звання);

Cпеціалісти вищої кваліфікації (які мають базову або повну вищу спеціальну освіту і значний досвід практичної роботи);

Молодші спеціалісти (працівники, які закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають досвід практичної роботи);

Спеціалісти-практики (працівники, які займають відповідні посади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти)[17]. Cлужбовці - це працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування і діловодство (агенти, касири, контролери, діловоди, обліковці, креслярі та ін).

Робітниками вважаються працівники, що безпосередньо зайняті у технологічному процесі створення готової продукції, виконання робіт, надання послуг, а також ремонтом засобів праці та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники. Можна сказати, що фахівці усіх робітників розділяють на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Деталізацію поділу робітників можна розглянути в наступній таблиці:

Таблиця 1.1.

Класифікація виробничого персоналу залежно від участі у виробництві основної продукції

Категорія А	Категорія В	Категорія Са	Категорія Св	Категорія Д
Виробничі робітники основного виробництва, що створюють продукцію, яка є метою всього виробництва.	Допоміжні робітники, що обслуговують робочі місця робітників категорії А (наладники, контролери тощо).	Робітники, що зайняті виготовленням, ремонтом і обслуговуванням засобів праці (інструмент, технологічне обладнання тощо).	Робітники, що зайняті на роботах, які належать до категорії В, але обслуговують робочі місця категорії Са.	Робітники загальноза-водських служб і загальноза-водського обслугову-вання (лабораторія, зв’язок і т.ін.)

Увесь персонал підприємства в залежності від характеру трудової діяльності класифікують за професіями, спеціальностями і рівнями кваліфікації. Найширшим поняттям з усіх вище сказаних є поняття професії - відокремлений у рамках суспільного поділу праці комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти. Обравши професію, людина має визначися зі спеціальністю, в сфері якої вона хоче навчатися або працювати. Можна сказати, що спеціальність є вужчим поняттям професії, воня потребує від працівників додаткових навичок та знань від працівників[7]. Приведемо приклад: професія економіста включає в себе такі напрямки спеціалізації як маркетолог, фінансист тощо. З 1995 року введений в дію затверджений наказом Держстандарту України Класифікатор професій, який відповідає Міжнародній стандартній класифікації професій 1988 року і використовується в автоматизованих системах керування[23]. Класифікація професій в Класифікаторі подається за такими групами:

законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі);

професіонали - професії, що передбачають високий рівень знань в різних галузях науки. До групи належать професії, що вимагають від працівника освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра, вченого ступеня (кандидата наук, доктора наук), вченого звання (старшого наукового співробітника, доцента, професора);

фахівці - професії, що вимагають знань в одній або більше галузях наук і яким відповідає кваліфікація молодшого спеціаліста бакалавра і спеціаліста;

технічні службовці - професії, що передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження, відновлення інформації та проведення обчислень. Це професії, до яких може бути застосований рівень кваліфікації «молодший спеціаліст», а також професії, які вимагають повної загальної середньої та професійної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві.

Звичайно, кожен працівник має різний рівень знань та вмінь, які стосуються його професії. Відповідно вони виконують роботу різного рівня складності, що називається кваліфікацією. За рівнем кваліфікації робітників підприємств поділяють на чотири групи:

Робітники, які виконують висококваліфіковані (особливо складні та відповідальні) роботи (висококваліфіковані робітники) - це робітники, які пройшли тривалу (більше 2-3 років) спеціальну підготовку, володіють глибокими знаннями зі спеціальності, мають великий практичний досвід, періодично проходять стажування (наприклад, робітники з обслуговування, з налагодження та ремонту електронного та іншого особливо складного устаткування, виготовлення інструменту тощо).

Робітники, які виконують кваліфіковані (складні) роботи(кваліфіковані робітники) - це робітники, які отримали необхідну підготовку (не менше 1 - 2 років) і мають значний досвід роботи (наприклад, слюсарі, токарі, столяри, електрики, оператори електронно-обчислювальних машин та інші).

Робітники, які виконують малокваліфіковані роботи (малокваліфіковані робітники) - робітники, для підготовки яких достатньо кількох тижнів і які виконують нескладні роботи (копіювальники, контролери, ліфтери та інші).

Робітники, які виконують прості некваліфіковані або допоміжні роботи (некваліфіковані робітники). Виконання таких робіт не потребує спеціальної підготовки (наприклад, навантаження та розвантаження матеріалів, продукції; прибирання виробничих, службових приміщень, територій тощо) [21].

Для визначення кваліфікаційного рівня робітників і службовців загальних (наскрізних) професій застосовується Єдина тарифна сітка, яка містить 15 тарифних розрядів. Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних характеристик робіт і професій, згрупованими за виробництвами і видами робіт у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД).