Глава 1. Необхідність вивчення класичні твори на уроках літератури 1.1 Художній твір як первинний об'єкт історико-літературного вивчення

Історичне життя літератури не є, звичайно, ряд окремих творів: вона є не рядоположенность замкнутих у собі творів, а єдність розвитку і боротьби ідей, історичне, закономірне і стадіальне прояв розвитку суспільства в ідейно-художньому словесному вираженні. Але об'єктивне вираження цього історичного розвитку формулюється в творах і в них залишає свої пам'ятники, свої предметні згустки, свої факти. Тому безпосередніми одиницями, з руху і з'єднання яких ми можемо судити про процес, є все-таки твори.

Зрозуміти твір літератури - це означає зрозуміти його ідею, так як у творі, як формі та образній системі, все існує тільки для того, щоб висловлювати ідею, тобто в історичному сенсі все існує тільки як ідея.

Під ідеєю мається на увазі зовсім не тільки раціонально сформульоване судження, твердження, інтелектуальний зміст твору літератури, а всю суму його змісту, становить його соціальну функцію, його мета і завдання.

Зрозуміти ідею літературного твору - це значить зрозуміти ідею кожного з його компонентів в їх синтезі, в їх системному сукупності, - і в той же час кожного з цих компонентів зокрема.

Важливо врахувати саме структурні особливості твору. Тут істотні саме принципи образної системи твору, - всі, без винятку, наприклад, не тільки система і характер кожного з образів - героїв, пейзажів, їх співвідношення і т.п., не тільки рух і зміст сюжету, оцінка людей і подій, але і манера будувати фразу, і семантика слова-образу, і саме звучання мови, і багато іншого, все, що є у творі, як об'єктивному бутті, факті, що підлягає смисловому розкриттю.

Критерієм відбору досліджуваних компонентів є, по-перше, ідейний зміст даного твору, по-друге, його творчий метод.

Вивчення твору ніяк не може бути підсумком, арифметичною сумою вивчень всіх його компонентів порізно, як і ідея твору не є арифметичний підсумок «змісту», смислів його частин, компонентів. Більше того - кожен окремий компонент і не може бути зрозумілий порізно, до розуміння всього твору, так як він є сам по собі лише потенцією сенсу, не реалізованою у своїй окремо. Справжній сенс кожної деталі, кожного слова дає лише загальна структура цілого, складне співвідношення всіх деталей в сукупності.

Форма і зміст, образ і ідея завжди є в наявності в естетичному явище, завжди роздільні і завжди нерозривні; їх основне для мистецтва взаємовідношення завжди одне і те ж, завжди в принципі має один і той же зміст - об'єктивний і реальний, подібно тому, як, наприклад, відношення між об'єктивним буттям і свідомістю в принципі завжди однозначно, тобто наукова гносеологія відкриває єдино реально існуюче відношення між ними. Проте існують в історії людства і різні типи структури свідомості, і різні розуміння гносеології - ідеалістичні і матеріалістичні в різних видах, як типи усвідомлення своєї свідомості. І хоча реальність є завжди реальність, вона розуміється різно контіанством, кантіанством або філософією «освіти».

Аналіз твору виявляється можливим як аналіз історичного та конкретного типу свідомості, і це відкриває можливість розуміння естетичного, образної мови, на якому виражені ідеї кожного елемента твору. Таким чином, конкретна форма, будучи вираженням конкретної ідеї, одночасно є вираженням типу, структури ідеї. А ця структура є в свою чергу теж ідея, тільки в її загальному, гносеологічному, методологічному визначенні.

У цьому плані встановлення паралелей - це, перш за все, встановлення близькості загального визначення сутності творів, їх творчого методу; і зближення та диференціації літературних явищ повинні проводитися не за принципом порівняння окремих компонентів, а за принципом порівняння осяжний і обгрунтовують всі компоненти сутностей. При цьому тільки умови і порівняння компонентів набуває значимість підкріплюють загальне положення прикладів, які не вирішують справи, але все ж показательних.1.2 Рівні сприйняття літературного твору

По розбіжності читацьких установок і читацького майстерності можна виділити чотири основні рівня сприйняття літературного твору, які і слід враховувати при викладанні літератури.

Перший рівень визначається наївно-реалістичним сприйняттям літературно-художнього твору. Особливості такого сприйняття були змістовно визначені в роботах Г.А. Гуковского: його відрізняє сприйняття художнього твору як реальної життєвої історії; таке сприйняття, будучи безпосереднім і емоційним, створює основу для формування осмисленого і глибокого читання, але ще не є достатнім.

Другий рівень характеризується умінням сприймати особливості мистецького твору як обумовлені авторською волею, а також формується прагненням розмірковувати над прочитаним.

Третій рівень визначається умінням сприймати твір як художнє ціле, концептуально осмислювати його в цій цілісності, тобто бачити в "сполученні" художніх особливостей твору втілений в цьому тексті авторський задум.

Четвертий рівень сприйняття літературного твору характеризується умінням сприймати цей твір в історико-літературному контексті - як у його зв'язках із сучасністю і сучасної художньої культурою, так і в перекличках з літературною та культурною традицією. Мова йде про бачення втіленої у творі традиції (яке виражається в загальних темах, проблемах, художніх мотивах, типах художніх образів, ремінісценціях, алюзіях, ритмічних та інших цитатах) і про трансформацію цієї традиції, а також про полеміці з сучасниками і попередниками. Крім того, цей рівень сприйняття твору характеризується умінням критично оцінювати художньо-концептуальні побудови автора (тобто умінням на основі аналізу художнього твору рецензувати цей текст).

Подібне бачення художнього твору слід розцінювати як професійний погляд на літературу. Проте елементи такого підходу можна і слід формувати в учнів з розвиненою читацької культурою, особливо орієнтованих на поглиблене або профільне вивчення літератури.

Жоден з цих рівнів художнього сприйняття не реалізується в чистому вигляді. Тим не менш, сучасне викладання літератури враховує всі названі його типи, що дозволяє реально здійснювати в школі різнорівневий підхід до учнів.

Проблемне сприйняття твору, аналіз його художньої своєрідності будуть сприяти формуванню мотивації до читання і розширенню читацького досвіду учня, його просуванню на новий рівень сприйняття твору.

Процес вивчення твори, призначений зовсім не до того, щоб безглуздо «визубрити» або «опрацювати» його, а до того, щоб виявити очам школярів підводні камені, приховані для них при першому читанні, - складається з трьох елементів. Перший з них (не в хронологічному порядку) - це знання тексту. Первинне читання, читання «для себе», на жаль, занадто часто буває читанням збіглим, неуважним, поверхневим, причому юні читачі найбільше стежать за розвитком сюжету, за ходом зовнішніх подій, а на решту звертають мало уваги. Завдання школи - навчити учнів читати уважно, помічати в тексті все, що в ньому є, вникати в усі елементи тексту. Досягається таке вміння читати зі змістом наказами, а насамперед вдумливим аналізом тексту на уроках літератури, аналізом, по-перше, що відкриває школярам захоплюючі та вражаючі їх цінності там, де вони раніше нічого не помічали, і, по-друге, що розвиває у них систематичним повторенням аналізу на ряді творів навик аналізувати, а значить, вникати, значить, читати уважно. Але ще й до аналізу учень повинен прочитати текст уважно, - і цього вчитель домагається за допомогою цілої системи методичних прийомів (опитувань по тексту, роботою з підбору цитат на задані теми і т.д.). Знання тексту, тобто уважне читання - це необхідна умова, без якого твір не може повноцінно впливати на юного читача, не може розкрити своїх глибин і направити своє утримання на вироблення у нього світогляду.

Другий елемент пізнання твору, який звільняє його ідейний «заряд», - це усвідомлення його історичного місця та оточення. До нього відноситься ціла система відомостей про епоху, про автора, про літературні течії епохи, про журнальної боротьбі, про критику, про конкретні обставини, що викликали появу твору, і багато іншого, що оточує сам твір, що допомагає пояснити його, але не заміняє розкриття змісту самого твору. Ця ступінь пізнання твору, найважливіша, хоч і допоміжна, чудово розроблена та історико-літературної наукою, і методикою, і практикою викладання.

Між тим, саме це пояснення «ззовні» служить основою історизму в розумінні твору. Так само має самостійну освітню цінність тієї великої суми відомостей про різні епохах і діячів, їх ідейних шуканнях, про історію російської літератури та громадськості взагалі, яку повідомляє вчитель учням в процесі історичного або, точніше, генетичного пояснення літературних творів від «Слова о полку Ігоревім» до Маяковського.

Однак як не необхідний історичний, біографічний, генетичний коментар, як не обов'язково відтворення картини епохи і всієї суми «реалій», без яких не буде зрозуміло досліджуване твір, - не в цьому коментарі, не в цих «реаліях» основний елемент вивчення самого твору, розкриття його, як ідейної активності. З самого ґрунтовного коментаря ми дізнаємося, коли, в яких умовах, за яких обставин написано твір, хто його написав і, може бути, в ім'я чого написав; може бути, що хотів сказати своїм твором і як сприйняли цей твір ті чи інші сучасники, але що саме сказано у творі, з коментаря ми не дізнаємося, але як це сказано - теж не дізнаємося; але всього багатства художньо-втілених ідей, складових твір, коментар не розкриє. Так перед нами виникає питання про третій елементі вивчення твору, що складається вже безпосередньо в ідеологічному вивченні його тексту, в аналізі, синтезі і в тлумаченні літературного твору.

Наївно-реалістичний сприйняття літератури учнями добре як первинний елемент юного сприйняття, але нетерпимо як єдиний елемент його. Воно неодмінно має додаватися і коректуватися щонайменше трьома елементами: по-перше, сприйняття героїв-людей не повинно поглинати сприйняття інших образних компонентів книги або твори в цілому, по-друге, сприйняття героїв-людей не повинно бути модернізованим, і по-третє , сприйняття героїв-людей не повинно затуляти сприйняття ідей, вкладених у твір. Перша умова, вказане вище, полягає в тому, що ми повинні навчити наших учнів, читаючи роман, або розповідь, або поему, сприймати, вбирати в себе, відчувати і осмислювати не тільки портрети людей (і події, що сталися з ними), а й все багатство образів твору, від картини пейзажу, картини битви і т.п. до дрібної тонкої деталі, порівняння, влучного слова і т.д.

Друга умова або необхідний коректив до наївного реалізму в сприйнятті літератури - це історизм. Необхідні історичні «поправки» сприйняття, і ми, вчителі, повинні не тільки дати ці поправки, а й прищепити нашим учням міцний навик таких поправок.

Основне, третя умова: сприймаючи гepoeв як людей, сприймаючи книгу як «справжні» події, юні читачі повинні привчитися сприймати її одночасно як ідейну сутність. У простій формулі це означає, що учні повинні звикнути бачити в книзі не тільки людей (і події), зображених у ній, а й ставлення до них, укладену в книзі, що міститься в ній і постає читачеві як би в уявленні про автора книги, eгo розумінні подій і гepoeв і суді над ними. Справді, «самі» люди і навіть події, зображені у творі і сприйняті наївно-реалістично, що не містять в собі ні суду над собою, ні оцінці себе; і суд, і oценкa для наївно-реалістіческоrо читання виникають тільки у свідомості caмoгo читача. Необхідно розуміти не тільки своє ставлення до даного чинному особі, а й ставлення до нього ж автора, і найголовніше - ставлення читача до відношення автора. Іншими словами, автор вклав у створений ним образ якусь ідею, дане відображення дійсності, розуміння її та оцінку її.