1. Роздати учням „візитні картки”.

2. Слово учителя.

Я, певно, не помилюсь, якщо стверджу, що за час вивчення зарубіжної літератури ХХ століття ми перебували нібито на велетенській гойдалці, постійно опиняючись то на висотах людського духу і надії, то у низинах того ж духу, однак просякнутого зневірою, суцільним скепсисом і абсолютною безперспективністю щодо шляхів людства у майбутнє.

І тому, думається, у нас є достатньо підстав, а також нагальна потреба пригадати етапи цього нелегкого та – хочеться сподіватися – захоплюючого руху цариною літератури, аби спробувати узагальнити здобуті знання і хоча б почасти визначитися і з власною позицією, і, сказати б, з сенсом літературного буття тієї доби, яка хронологічно вже минула, але фактично триває і, мабуть, триватиме ще досить довго, попри космічні швидкості буття реального.

3. Надати слово учням, які представлятимуть письменників та їхніх героїв:

– „Ф. Кафка”;

– „М. Булгаков”;

– „Т. Манн”;

– „Е. Хемінгуей”;

– „А. Камю”;

– „Г. Белль”;

– „О. Твардовський”;

– „С. Беккет”;

– „Е. Йонеско” тощо.

Методичний коментар

Отже, актуалізуючи вивчений матеріал, ми звертаємося спочатку до „Ф. Кафки” і визначаємо його позицію, відповідно до якої письменник з жахом сприймав усе, що хоч у будь-який спосіб стосувалося людини, маючи для цього і справді поважні підстави.

Після цього вже з вуст „М. Булгакова” ми повинні почути про те, що висновком з його роману „Майстер і Маргарита” може бути, зокрема, наступна теза: поняття „Добро” і „Зло” втрачають свій сенс у новітні часи передусім тому, що ареною їхньої боротьби стає душа кожної окремої особистості, а ця боротьба втрачає величний пафос і не передбачає звитяжних тріумфів, бо на зміну колишньому глобальному двобою приходить повсякчасне протистояння людини з самою собою, що і становить сенс і зміст людського буття за сучасної доби.

Проте не зайвим буде нагадати й позицію Т. Манна, який вважав, що не можна коритися злу та погоджуватися на його безкарність.

Що ж до позиції Е. Хемінгуея, то його творчість характеризується водночас і сумнівами, і скепсисом, але й надією, і навіть певною вказівкою на спосіб досягнення людиною перемоги над самою собою, а точніше, над тим Злом, яке коріниться у нашому, людському, єстві: треба лише прокинутися, розплющити очі і простягнути руку хлопчику, який сидить поруч і який не тільки і не стільки щось там уособлює, скільки, на думку письменника, є просто запорукою щасливого майбутнього людства.

Натомість „А. Камю”, підсумовуючи та узагальнюючи все сказане вище, повинен буде, певно, ствердити, що у його „Чумі”, власне, і йдеться про особисту відповідальність кожної людини як за власну долю, так і за долю усієї людської спільноти. Адже якщо не шукати, так би мовити, „керувальників” буття десь на боці, то тоді треба визнати, що саме на людині спочиває обов’язок виконувати цю відповідальну місію.

Думається, що з цим також не зможуть не погодитися „Г. Белль” і „О. Твардовський”. А ось переконання Е. Йонеска і, особливо, С. Беккета будуть радикально суперечити попередньому, доволі оптимістичному світогляду.