9. Визначення порошків як лікарські форми; їх класифікація та вимоги дф до них. Технологічні стадії приготування складних порошків та їх характеристика.

Переваги порошків:

• простота виготовлення;

• зручність приймання;

• точність дозування;

• універсальність складу;

• Зручність зберігання і транспортування.

Недоліки порошків:

• повільна терапевтична дія;

• погана здатність до зберігання через велику питому поверхню;

• незручність приймання порошків з пахучими, барвними і неприємними на смак речовинами;

• подразлива дія на слизову оболонку.

Порошки (ДФУ, І видання) для зовнішнього та орального застосування – являють собою лікарську форму, що складається з твердих окремих сухих часток різного ступеня здрібненості, яка має властивість сипкості. Містять одну або більше діючих речовин з наповнювачами або без них.

Класифікація порошків

1. За складом:

прості (одна лікарська речовина);

складні (два й більше інгредієнти).

2. За характером дозування:

дозовані (окремі дози);

недозовані (відпускаються загальною масою в одному упакуванні).

3. За способом застосування:

внутрішні;

зовнішні (присипки, пудри, нюхальні, для виготовлення розчинів, зубні);

• ін'єкційні (для розчинення у відповідному розчиннику).

Основні вимоги до порошків:

• сипкість;

• рівномірний розподіл речовин;

• однорідність змішування;

• точність дозування;

• стабільність

Порошки (pulveres) – тверда ЛФ для внутр і зовн застосув, яка склад з 1 або декількох речовин і має властивість сипучості.

В зал від складу порошки розділяють на прості (p simplices), які склад з 1 інгредієнта, і складні (p compositi), що склад з декількох інгред. У зал від хар-ру дозування порошки поділяють на розділені на окремі дози (p divisi) і нерозділені (p indivisi). В зал від способу застосування пор поділяють : для внутр і зовн застосування. До пор для внутр застос (p ad usum enternum) належить більшість екс темпоральних пор у дозуванні від 0.1 до 1 грам на прийом. Пор для внутр застос повиння мати високий ступінь дисперсності, що забезп швидке розчиненняв соках ШКТ, високо адсорбційну здатність. До пор для зовн застос (p ad usum externum) належать: присипки (найдрібніші пор), пор для вдувань в порожнини тіла, зубні пор, нюхальні пор, пор для боротьби з комахами.

Осн вимоги до пор : сипучість, рівномірний розподіл речовин у всій масі скл порошка, однорідність змішування, точність дозування, стабільність. Присипки для нанесення на рани, а також для новонароджених повинні готуватися в асептичних умовах. Дозовані пор випис 2 способами: розподільним (указується к-ть речовин на 1 дозу) – найчастіше, і роздільним (указ загальна маса порошку) – рідко.

Технол стадії приготування пор: подрібнення (pulveratio) – це процес зменшення розмірів часток твердих ЛЗ за допом різних пристосувань. Чим більше подрібн ЛР, тим швидше вона всмоктується і дозується. Подрібнюють за допом роздавлювання, розколювання, удару, стирання, різання. Для подрібнення викор ступки. Товкачик повинен відпов розміру ступки. Користуючись таблицею втрат, вирішують з якого інгредієнта треба розпочинати приготув. Першою йде завжди індиферентна речовина, або та, яка найменше втрачається в порах ступка.

Просіювання (cubratio) для одержання продукту з однаковим розміром частинок. Є різні номери сит, яким відпов певний продукт просіювання.

Змішування (mixtio) – це процес , у рез якого досягається однорідність одержуваної суміші. Це найголовніший процес у приготуванні пор. Існує 2 положення:

-1. ЛР складного пор, виписана приблизно в рівних к-тях. Тоді якщо фіз.-хім власт ЛР приблизно однакові то їх змішують в порядку прописування. Якщо ж фіз.-хім власт лікарських речовин відміння, то спочатку подрібнюють крупнокристалічні речовини, а потім дрібно кристалічні. Реч-ни, що легко розпиляються. Додаються в останню чергу.

-2. ЛР складного пор, виписані в різних к-тях. Спочатку розтирають ЛЗ що входить у вел кількості. Потім цей порошок висипають у капсулу, залишаючи в ступці невелику к-ть. Ступку потім додають речовину, пропис у найменшій к-ті, потім – решту речовин у порядкук зростання прописаної їх к-ті.

Дозування – для досягнення точної маси кожної окремої дози, для цього викор ручні апт теерзи. Упаковка пор. капсули з простого пареру – для негігроскопічних і нелетких пор. Капсули з вощеного і парафін паперу – для гігроскоп речовин, що легко вивітр. Пергаментні капсули – для камфори і ментолу. Желатинові капсули – для пор, що мають неприємний смак та запах, містять барвні речовини, подразн слизові оболонки

Загальна технологія складних порошків

При виготовленні складних порошків ураховують фізико-хімічні властивості вхідних інгредієнтів і кількості, у яких виписані лікарські речовини.

Основні правила виготовлення складних порошків:

1. Готування складних порошків починають із вибору ступки, керуючись оптимальним її завантажуванням.

2. Першими в ступці подрібнюють:

   • важко подрібнювані лікарські речовини в присутності спирту (5 - 10 крапель на 1,0 г речовини) або ефіру (10 - 15 крапель на 1,0 г).

   • речовини, які менше втрачаються в порах ступки.

3. Другими в ступку поміщають речовини за принципом: від меншого до більшого.

4. Якщо речовини прописані в рівних або приблизно в рівних кількостях і при цьому їхні фізико-хімічні властивості й втрати в порах ступки близькі, то їх додають у ступку й подрібнюють разом.

5. Якщо речовини прописані в рівних кількостях, а їхні фізико-хімічні властивості різні, то спочатку подрібнюють крупнокристаллічні речовини (магнію сульфат, натрію хлорид, алюмокалієві галуни й ін.), а потім дрібнокристаллічні.

6. Лікарські речовини, що містять велику кількість кристаллізаційної води, у складні порошки вводять і висушеному стані (натрію сульфат, магнію сульфат і ін.) щоб уникнути спікання або, навпаки, відволожування сумішей при зберіганні.

7. Легкоподвижні речовини, ті що порошаться і з малою об'ємною масою (магнію оксид, магнію карбонат, кальцію карбонат і ін.) додають у ступку в саму останню чергу.

8. Якщо до складного порошку входять отруйні або сильнодіючі речовини в кількості меншій 0,05 г на всю масу, то мають бути використані тритурації 1:10 чи 1:100.

9. Барвники (метиленовий синій, рибофлавін і ін.) поміщають у ступку між двома шарами незабарвленої речовини, подрібнюють і змішують до однорідності. Порошки з барвниками готують на окремому робочому місці.

10. Складні порошки із зафарбованими речовинами (сухі екстракти, рутин і ін.) готуються за загальними правилами.

11. Рідкі інгредієнти (настоянки, рідкі екстракти) додають наприкінці змішування, але вони можуть бути використані для подрібнювання речовин, що важко порошкуються.