- •2. Класифікація лікарських форм: дисперсологічна (фізико-хімічна), за агрегатним станом, залежно від способу вживання та шляху введення.
- •Дисперсологічна класифікація лф – зараз домінує:
- •3. Основні напрямки нормування виробництва лікарських препаратів. Науково-технічна документація, яка нормує якість, умови зберігання та відпуску лікарських засобів
- •4. Визначення дф, її структура. Вкажіть, яким чином дф нормує якість лф та окремих лп.
- •6. Види ваг, що використовуються в аптечній практиці, клас їх точності. Будова технічних тарних (рецептурних) та ручних ваг.
- •9. Визначення порошків як лікарські форми; їх класифікація та вимоги дф до них. Технологічні стадії приготування складних порошків та їх характеристика.
- •10. Способи прописування порошків. Приготування складних порошків, до складу яких входять лр, що відрізняються щільність, об’ємною (насипною) масою, будовою частинок.
- •12. Правила роботи з отруйними, сильнодіючими та наркотичними лікарськими речовинами. Тритурації, ї
- •13. Приготування складних порошків з отруйними, наркотичним, сильнодіючими та іншими речовинами, прописаними в різних кількостях. Правила їх оформлення та відпуску.
- •14. Ступінь подрібнення л. Р. У порошків залежності від медичного застсування. Важкоподрібнювані л. Р. Призначення допоміжних рідин в процесі подрібнювання.
- •15. Приклади барвних і пахучих речовин та умови їх зберігання. Особливості технології.
- •16. Класифікація екстрактів за агрегатним станом, умови їх зберігання. Технологія р-нів густих екстрактів, їх застосування. Способи введення різних екстрактів до складних порошків.
- •17. Види пакувального матеріалу, який використовуються в технології порошків. Оцінка якості порошків.
- •18. Рідкі лік. Ф., їх класифікація. Прописування та позначення концентрації розчинів. Перевірка доз отруйних і сильнодіючих речовин в мікстурах.
- •20. Приготування концентрованих розчинів.
- •22. Стадії технологічного процесу приготування водних розчинів. Приготування мікстур з використанням концентрованих розчинів.
- •23. Технологія мікстур, до складу яких входять сухі л. Речовини в кількості 3% та більше. Оцінка якості, оформлення до відпуску, умови зберігання рідких препаратів.
- •24.Визнчення стандартного краплеміру. Фактори, що впливають на точність дозування. Калібрування нестандартного крап - ру. Стандартний краплемір.
- •26. Стандартні фармакопейні розчини (рідини), їх розбавлення.
- •28. 29. Приготування розчинів перекису водню, формальдегіду, алюмінію ацетату. Особливості розведення формаліну. Рідина Бурова, пергідролю, рідини калію ацетату.
- •1. Rp: Liquoris Kalii acetatis 10% 200ml
- •2. Rp: Liquoris Kalii acetatis ex 20,0 200ml
- •3. Rp: Solutionis Liquoris Kalii acetatis 10% 200 ml
- •30. 31. Неводні розчини. Етиловий спирт.
- •32. Технологія олійних та гліцеринових розчинів.
- •34. Приготування розчинів речовин, що легко окислюються (срібла нітрату, калію перманганату, йоду).
- •37. Вмс обмежено набухаюче (желатин, крохмаль, метилцелюлоза).
- •38. Колоїдні розчини.
- •39. Іхтіол, правила введення л/рч у bмc.
- •40. Протаргол, коларгол.
- •41. Визначення суспензій як лф та як дисперсної системи.
- •42. Дисперсійний метод одержання суспензій з гідрофільних речовин. Правило Дерягіна, ефект Ребіндера.
- •43. Способи приготування суспензій. Суть прийому скаламучування.
- •44. Приготування суспензій з лік реч з різко та нерко вираженими гідрофобними властивостями. Стабілізатори, їх кількісний підбір. Технологія суспензій сірки.
- •45. Конденсаційний метод приготування суспензій. Мікстури, особливості технології.
- •48. Механізм стабілізації емульсій та принципи підбору емульгаторів.
- •50. Характеристика настоїв та відварів як дисперс. Систем.Вимоги дф. Технологія відварів із сировини,що містить дубил.Реч., антраглікозиди,сапоніни.
- •51. Теоретичні основи процесу екстракції лрс. Вплив ступеню подрібнення, стандартності реч. Та її гістологіч. Будови на якість водних витяжок.
- •52. Значення співвідношення кількості лрс та екстрагенту,коефіцієнту водопоглинання,температури, тривалості настоювання та охолодження при приготуванні настоїв і відварів.
- •53. Значення рН середовища. Вплив матеріалу інфундирки на якість. Технологія настоїв та відварів із сировини,що містить алкалоїди,серцеві глікозиди, е.О.
- •54. Слизи. Технологія приготування кореня з сировини та екстракту алтейного-концентрату.
- •55. Характеристика екстрактів-концентратів е-к.
- •56. Шляхи вдосконалення технології водних витяжок. Оцінка якості,зберігання, відпуск. Значення е та мікрофлори.
- •57. Лініменти як лф. Класифікація.Оцінка якості. Оформл.До відпуску.
- •63. Характеристика гідрофільних основ.
- •66. Суспензійні мазі; їх класифікація та технологія залежно від процентного вмісту лік реч. Офіцинальні прописи суспензійних мазей.
- •67. Емульсійні мазі, їх характеристика та технологія. Приготування мазей з протарголом, коларголом, таніном, сухими і густими екстрактами.
- •68. Мазі комбінованого типу, їх технологія.
- •69. Характеристика супозиторіїв, гідрофільних основ.
- •70. Вимоги дф хі до супозиторіїв, значення їх геометричної форми.
- •71. Характеристика гідрофобних супозиторних основ.
- •72. Стадії технологічного процесу супозиторіїв методом викачування.
- •74. Антиоксиданти; суть механізму їх дії при стабілізації ро-ів легкоокислюваних р-н(наведіть приклади)
- •76. Особливасті технологіїї розчивів глюкози для інєкцій. Як здійснюється контроль стерильності розчинів для інєкцій згідно з вимогами дфхі
- •80. Поняття про інфуз розчини, класифікація, вимог ізотонії, ізоіонія, ізогідрії до них.
34. Приготування розчинів речовин, що легко окислюються (срібла нітрату, калію перманганату, йоду).
Срібла нітрат, калію перманганат – сильні окислювачі, руйнуються в присутності органічних речовин і при фільтріванні розчинів (фільтрув. папір також адсорбує іони срібла) тому окислювачі краще розчиняти в попередньо профільтрованій, або процідженій воді, або фільтрувати через скляні фільтри №1, №2. Встановлено, що руйнування окислювачів знижується із зменшенням концентрації розчинів до 5% і особливо якщо фільтр і вату попередньо промити гарячою водою:
Rp: Sol. Kalii permanganatis 0,1 % 300ml D.S. Для промивання ран.
Це розчин для зовнішнього застосування, що містить сильний окислювач. У флакон з жовтогарячого скла (щоб уникнути активації процесу відновлення калію перманганату) відміряють 300 мл профільтрованої очищеної води і розчиняють в ній 0,3 г калію перманганату. Умова одержання стійких розчинів – використання свіжо перегнаної води. Якщо калію перманганат приписаний у вигляді концентрованого розчину (3-5%) то для прискорення розчинення його розтирають у ступці з частиною теплої процідженої, очищеної води, а потім додають решту розчинника. Аналогічно готують розчини срібла нітрату:
Rp: Argenti nitratis 0,12
Aquae purificatae 200ml Da in vitro nigro S. По 1 ст л 3 р/д перед їжею.
Це мікстура – розчин з легкорозчинною лікарською речовиною списку А. Перевіряються вищі разові та добові дози. У флакон темного скла відміряють 200 мл профільтрованої очищеної води і розчиняють у ній срібла нітрат. Розчин фільтрують через скляний фільтр. Відпускають з етикеткою «Поводитись з обережністю». Відпуск розчинів з концентрацією вище 2 % проводиться тільки в руки лікаря, або за його дорученням. При приготуванні дотримуються всіх правил роботи з отруйними речовинами. Оформляють сигнатурою « Для внутрішнього вживання».
Розчин йоду використовується з концентрацією не менше 1%. В медичній практиці застосовується розчин Люголя для внутрішнього вживання 5% ( йоду кристалічного 1,0; калію йодиду 2,0; води очищеної до 20 мл) і зовнішньо 1% (йоду кристалічного 1,0; калію йодиди 2,0; води очищеної до 100 мл) застосування. Якщо в рецепті калію йодид не вказаний, то його додають у подвійній кількості відносно маси прописаного йоду Rp: Sol. Lugoli 20 ml D.S. по 7 крапель 3 р/д. Йод – сильнодіюча речовина, тому перевіряють вищі разові та добові дози. Відважують 2,0 калію йодиду у невелику підставку і додають 2 мл води. На кружечку пергаментного паперу швидко відважують 1,0 йоду і висипають у підставку. Після повного розчинення кристалічного йоду в концентрованому розчині калію йодиду додають весь розчинний і розчин проціджують через невеликий ватний тампон у флакон з жовтогарячого скла, розчин закупорюють поліетиленовою пробкою ( інші руйнуються йодом).
35. ВМС- природні або синтетичні р-ни з мол масою від 10-15 тисяч до млн. і більше. Молекули ВМС – гігантські утворення з окремих атомів зв’язаних один з одним силами основних валентностей – це макромолекули, утворені нитками, що переплітаються між собою, або згорнуті в клубки. Характерна особливість ВМС – наявність в їх молекулах ланок, що повторюються ( залежить від ступеня полімеризації), звідси назва – полімери. Розчини ВМС вміщають в собі властивості істинних колоїдних розчинів. Пояснюється це тим, що в розчинах ВМС розчинена рідина роздрібнена на молекули і вони являють собою гомогенні і однофазні системи. При розчиненні ВМС розчини утворюються самовільно. Розчини ВМС термодинамічно рівноважні системи, мають здатність до світлорозсіювання, що веде до опалесценції, або мутності розчину. ВМС не леткі і не здатні переганятися, не мають певної температури плавлення. Молекули ВМС дифільні: 1) ланки складаються з атомних груп, що мають полярний характер СООН, NH2, ОН, ін взаємодіють з полярними рідинами ( водою, спиртом, ін) – гідрофільні; 2) ланки з неполярними гідрофобними радикалами СН3, СН2, С6Н5, ін – можуть соль ватуватися не полярними рідинами ( бензол, петролейний ефір, ін), але не можуть гідратуватися. В природних ВМС переважають полярні групи. Залежність властивостей ВМС від структури: 1) сферичні молекули ( гемоглобін, печінковий крохмаль, пепсин, трипсин, панкреатин) – порошкоподібні речовини, при розчиненні майже не набухають, розчини мають малу в’язкість, підпорядковуються законам дифузій і осмотичному тиску; 2) ВМС з сильно асиметричними. Лінійними, витягнутими молекулами ( желатин, целюлоза, їх похідні) сильно набухають, утворюють високо в’язкі розчини, що не підпорядковуються закономірностям, притаманним розчинам низькомолекулярних рідин. Розчинення ВМС з лінійними молекулами супроводжується набуханням – 1 стадія розчинення. Набухання молекули низькомолекулярного розчинника проникають у занурену в неї ВМС, заповнюючи вільні простори між макромолекулами; далі розчинник починає надходити всередину набухаючої речовини; основне значення гідратації – ослаблення низькомолекулярних зв’язків, розпушування сполук. Утворювані просвіти заповнюються новими молекулами розчинника. Після того, як будуть зруйновані зв’язки між макромолекулами, макромолекули одержавши здатність до теплового руху почнуть повільно дифундувати в фазу розчинника. Набухання переходить в розчинення утворюючи однорідний істинний (молекулярний) розчин. Набухання може бути обмеженим і необмеженим. Необмежене закінчується розчиненням. Сполука спочатку поглинає розчинник, а потім при тій же температурі переходить в розчин. При обмеженому набуханні ВМС поглинає розчинник, а саме в ньому не розчиняється, незалежно від часу контакту. Обмежене набухання такої сполуки завжди закінчується утворенням еластичного геля (драглів). Обмежене набухання при зміні умов може переходити в необмежене (желатин в холодній і гарячій воді). Класифікація ВМС: 1) за джерелами одержання: природні ВМС ( білки, ферменти, пектин, камеді, полісахариди, рослинні слизи, густі та сухі екстрактивні смоли) і синтетичні ( целюлоза, її ефіри – метилцелюлоза, натрійкарбоксиметилцелюлоза, полівініловий спирт, полісилоксани, поліетиленоксиди); 2) за здатністю до розчинення : обмежено та необмежено набухаючи; 3) за застосуванням лікарської речовини ( пепсин, трипсин, панкреатин) і допоміжні ( стабілізатори суспензій, основи для мазей, плівкоутворювачі, жиросахара).
36. Застосування ВМС у фармації, необмежено набухаючи речовини (пепсин). ВМС в медицині використовується як лікарський засіб ( ферменти, полісахариди, слизи, екстракти, ін) і як допоміжні речовини при приготуванні різних лікарських форм ( основи для супозиторіїв і мазей, емульгатори, стабілізатори, пролонгатори, солюбілізатори, коригієнти як добавки при приготуванні кровозамінників), а також як пакувальний матеріал при відпусканні лікарських препаратів і для виготовлення флаконів, плівок, пробок, банок та ін пакувальних виробів. До необмежено набухаючи ВМС належить пепсин . екстракти солодки, беладонни та ін.. При приготуванні розчинів керуються правилами приготування розчинів низькомолекулярних речовин, беручи до уваги властивості лікарських речовин і розчинників:
Rp: Pepsini 2,0
Ac.hydrochlorici 5 ml
Aquae purificatae 200ml M.D.S. По 1-2 стол ложці 2-3 р/д під час їжі.
Мікстура-розчин, до складу якої входить необмежено набухаючи ВМС – фермент пепсин, добре розчинний у воді, і сильнодіюча речовина хлористоводнева кис-та. Особливість технології мікстур з пепсином – дотримання послідовності змішування компонентів. Через те, що пепсин ін активується в сильних кислотах, змішування прописаних компонентів виконують у такій послідовності : спочатку готують розчин кислоти хлористоводневої і в ньому розчиняють пепсин.
Розрахунок: Пепсину 2,0 розчину кис-ти хлористоводневої 1:10 – 50 мл. Води очищеної 205-50=155 мл.
У підставку відмірюють 155 мл очищеної води, додають 50 мл роз-ну кислоти в розведенні 1:10 і в одержаному розчині розчиняють 2,0 пепсину, розмішують до повного його розчинення. Розчин проціджують при необхідності через складену в декілька шарів марлю ( краще через скляні фільтри) у флакон для відпуску. Він повинен бути прозорим. Помутніння вказує на домішки пепсину, розчинених сторонніх білків. При наявності осаду, його треба видалити проціджуванням. Фільтрувати розчини пепсину через паперові фільтри не рекомендується, бо пепсин легко адсорбується паперовим фільтром внаслідок того, що в кислому середовищі білок, як амфотерна сполука набуває позитивного заряду, а папір гідролізуючись заряджується негативно. Відпускають розчини пепсину у флаконах з жовтогарячого скла з додатковою етикеткою « Зберігати в темному прохолодному місці».
