Ситуаційне завдання

Загальними зборами учасників ТОВ „П” було прийняте рішення про ліквідацію товариства у зв’язку із досягненням мети, для якої створювалося товариство. Створена учасниками ліквідаційна комісія помістила в друкованих засобах масової інформації повідомлення про ліквідацію товариства та про порядок і строки заявлення кредиторами вимог до товариства. Після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія склала проміжний ліквідаційний баланс. При цьому було виявлено, грошових коштів та вартості майна товариства не вистачає для задоволення кредиторів. Голова ліквідаційної комісії повідомив учасників товариства про необхідність у такому разі звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку, передбаченому ст.95 Закону про банкрутство. Однак учасники товариства проігнорували інформацію голови ліквідаційної комісії і прийняли рішення про продовження процедури ліквідації у загальному порядку.

Дайте відповіді на питання:

1. У яких випадках боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство?

2. Які правові наслідки настають у разі порушення ліквідатором (ліквідаційною комісією) вимоги щодо обов’язкового звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, вартості майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів?

Завдання для самостійної роботи

1. Визначте особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування.

1. Охарактеризуйте особливості банкрутства емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю

3. У чому полягає специфіка банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків

4. Проаналізуйте особливості провадження санації боржника його керівником.

5. Які правові процедури застосовуються при визнанні неплатоспроможним банку?

Тема 7. Процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства План лекційного заняття

1. Застосування процедур банкрутства, пов’язаних з іноземним провадженням

2. Правовий статус керуючого іноземною процедурою банкрутства.

3. Розгляд заяви про визнання іноземної процедури банкрутства

4. Судова допомога, що може бути надана після визнання іноземного провадження

1. Застосування процедур банкрутства, пов’язаних з іноземним провадженням.

Процедури банкрутства, пов’язані з іноземним провадженням, якщо інше не передбачено Законом про банкрутство або міжнародним договором України, застосовуються за принципом взаємності у разі, якщо:

до господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, подано заяву іноземним арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) щодо визнання іноземного провадження та судової допомоги або надійшло звернення іноземного суду щодо співробітництва у зв’язку з іноземним провадженням у справі про банкрутство;

господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, надіслано звернення чи арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) подано заяву до іноземного суду щодо визнання провадження, порушеного відповідно до цього Закону, а також щодо судової допомоги та співробітництва у зв’язку з провадженням у справі про банкрутство, порушеного відповідно до цього Закону;

до господарського суду подано заяву керуючого іноземною процедурою банкрутства щодо визнання іноземної процедури банкрутства, а також щодо судової допомоги та співробітництва у зв’язку з іноземною процедурою банкрутства у справі про банкрутство.

Вказані положення Закону про банкрутство не застосовуються до процедур банкрутства банків та інших фінансових установ.

Взаємність вважається існуючою, якщо буде встановлено, що міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачена можливість такого співробітництва іноземної держави з Україною.

Господарський суд відмовляє у застосуванні міжнародних аспектів банкрутства, якщо їх застосування суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України.

Господарський суд має право відмовити у застосуванні положень цього розділу, якщо відповідний іноземний суд відмовився співпрацювати з господарським судом чи арбітражним керуючим.

Під час провадження у справі про банкрутство господарський суд виходить з того, що:

провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території, є основним провадженням стосовно будь-якого іншого іноземного провадження;

провадження у справі про банкрутство боржника - постійного представництва суб’єкта підприємницької діяльності України в іноземній державі є похідним іноземним провадженням стосовно основного провадження в Україні;

провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави з місцезнаходженням за межами України, порушене в іноземній державі, є основним іноземним провадженням;

провадження у справі про банкрутство боржника - постійного представництва в іноземній державі суб’єкта підприємницької діяльності, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави з місцезнаходженням за межами України в іноземній державі, є похідним іноземним провадженням.

Визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом під час цього провадження, а також рішень щодо призначення, звільнення чи заміни іноземного арбітражного керуючого, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення.

Господарський суд або арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), який діє на підставі Закону про банкрнутство, зобов’язаний надавати допомогу керуючому іноземною процедурою банкрутства або здійснювати співробітництво з іноземним судом відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.