Дайте характеристику богословсько - публіцистичної літератури Київської Русі.

Конфесійний стиль – один з найдавніших стилів в історії української літературної мови і один з найменш вивчених у сучасному українському мовознавстві. Свій початок він бере з часу запровадження християнства як державної релігії Київ¬ської Русі (988 р.). Спершу перекладні, а згодом і оригіналь¬ні твори церковного письменства існували і продовжують існувати у складі різних мовних систем: старослов’янської (церковнослов’янської), давньоруської, староукраїнської, нової (сучасної) української літературної мови.

Довгий час вивчення конфесійного стилю було під заборо¬ною радянської атеїстичної системи. І лише зі здобуттям Укра¬їною незалежності відновилися наукові студії, пов’язані з ши¬роким спектром вивчення церковно-релігійної проблематики, зокрема й мовознавчих аспектів. Серед українських мовознав¬ців назвемо праці (автори вказані за часом виходу їхніх праць) митрополита Іларіона (Огієнка), В. В Німчука, С. В. Бібли, І. В. Бочарової, Н. В. Пуряєвої, Т. В. Мороз, П. В. Мацьківа, Ю. В. Осінчука, С. В. Лук’янчук, Н. О. Мех, Н. Д. Бабич та ін.

Досі залишається дискусійною назва стилю, який поклика¬ний обслуговувати релігійні потреби. Так, серед філологів не¬має єдності у поглядах на те, як іменувати цей стиль. Відомі такі варіанти назв: церковно-релігійний (Н. В. Пуряєва), релігійний (Н. Д. Бабич), сакральний (В. В. Німчук, Т. А. Коць), богослов¬ський (Н. Д. Бабич), культовий (В. А. Передрієнко), культовий, або конфесійно-проповідницький (В. М. Русанівський). Проте більшість дослідників використовують найбільш відому і по¬ширену назву – конфесійний (Н. Д. Бабич, Н. Я. Дзюбишина-Мельник, П. С. Дудик, Л. І. Мацько, Л. Л. Шевченко та ін.).

Спробуймо з’ясувати семантичний зв’язок між терміна¬ми релігія, конфесія, церква. Так, релігією пропонуємо на¬зивати різні сповідання (визнання) різних вір (християнство, юдаїзм, іслам та ін.), конфесією – різні сповідання однієї віри (православ’я, католицизм, протестантизм), а церквою – одне сповідання однієї віри (Українська православна церква, Росій¬ська православна церква, Грецька православна церква та ін).

Визначення стилю залежить від вживання специфічних мовних засобів, сфери використання або комунікативної ситуа¬ції. Вихідним у визначенні стилю, підстилю та жанру має бути текст. Тільки на підставі повного лінгвістичного аналізу (на фонетичному, фонологічному, лексичному, фразеологічному, морфемному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному та ін. мовних рівнях) можна говорити про його стильовий різ¬новид та жанрову приналежність.

Києво - Могилянська академія та її культурно - просвітницьке значення в 17 ст.

Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним розвитком освіти. По всій території відкривалися школи різного кшталту. Особливу роль у становленні вищої освіти відіграла Києво-Моги¬лянська академія, створена у 1632 р. в результаті об´єднання лаврської школи, заснованої напередодні митрополитом Петром Могилою, з братською школою, заснованою 1615 р. Іваном Борецьким на Подолі в садибі, подарованій братству Гальшкою Гулевичівною. Спочатку новоутворений навчальний заклад мав статус колегії, її засновник Петро Могила (1597—1647) був однією з найпомітніших постатей в історії української культури. Він здобував освіту в Львівській братській школі та єзуїтському колегіумі, потім у західноєвропейських університетах.

По-друге, тільки в академії існували богословські класи; тільки академія мала право самоврядування й училищні колонії.

По-третє, академія мала стати вогнищем культурної "схизми", освітньо-науковим, літературним центром, який боровся проти полонізації в усіх сферах життя, зокрема духовній.

Педагогічну діяльність в академії на початку її становлення провадили відомі тогочасні діячі культури та церкви. Це — відомий філософ, поет, професор богослов´я Стефан Яворський (1658—1722) і Феофан Прокопович (1677—1736) — видатний український письменник, культурно-громадський діяч. Деякий період він був ректором академії.

Києво-Могилянська академія стала елітною вищою школою, центром науки і культури козацької України. У ній навчався і працював цвіт українського народу. Тисячі громадян пишалися тим, що вони є вихованцями академії. Серед них — видатні вчені, політичні й релігійні діячі, вчителі, композитори. Багато хто з вихованців займав високі державні посади в Москві та Петербурзі.

Освіту в Києво-Могилянській академії здобули шість гетьманів України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький. А гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1614—1622) був причетний до заснування академії. Учнями академії були знані в Україні та на теренах Російської імперії такі подвижники науки й культури, як Григорій Сковорода, Дмитро Туптало, Григорій Полетика, Олександр Безбородько, Іван Величковський, Петро Гулак-Артемовський, Пилип Козицький, Максим Березівський, Дмит¬ро Бортнянський та ін.