Яке значення мало запровадження християнства для розвитку Київської Русі.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму. Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення. Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі.

Назвіть соціально-економічні умови які були основою формування давньоруської культури.

Напередодні утворення давньоруської держави слов'янські племена, які населяли територію Східної Європи, досягли досить високого рівня соціально-економічного та культурного розвитку. Спадщина східнослов'янських племен, що об'єдналися в єдиній державі, культурні впливи сусідніх народів та надбання самої давньоруської народності стали складовими частинами культури давньої Русі.

Основою формування та розвитку давньоруської культури були попередні культурні досягнення східних слов'ян. Яка б галузь культури давньої Русі не розглядалася, в ній відчуваються багатовікові традиції. Це виразно помітно у спорудженні жител, будівництві оборонних споруд, прикладному мистецтві, літературі та музиці. Поряд з літературою на Русі існувала багата усна народна творчість — фольклор, який своїм корінням сягав далеко в язичницькі часи. Особливе поширення мали святкові та буденні пісні, казки, загадки, перекази і билини, легенди, магічні заклинання та замови. Багато традиційного було у весільному та поховальному обрядах, що супроводжувалися піснями і плачами-притчами. Давні звичаї, традиції та народна творчість справили великий вплив на давньоруську культуру, зокрема на літературу. Відголоси язичницьких вірувань знайшли відбиття у визначному літературному творі XII ст. «Слові о полку Ігоревім», де згадуються язичницькі боги Велес (Волос), Дажбог, руські люди називаються «дажьбожими» онуками тощо. Знаменитий плач Ярославни, в якому вона звертається до сонця, вітру, Дніпра-Славутича, нагадує язичницькі голосіння. Легенди, прислів'я та перекази посідають важливе місце у літописах. За їх допомогою, давньоруські літописці намагалися заповнити прогалини у відомостях писемних джерел. До літописів увійшли перекази про заснування Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю Києва, про воєнні походи на Царград, про віщого Олега та помсту княгині Ольги древлянам за вбивство Ігоря, про подорож її до