Тема 10. Земельні ресурси Херсонщини.

Серед зональних типів грунтів переважають чорноземи південні малогумусні і слабогумусовані, які змінюються чорноземами південними солонцюватими, далі на південь — каштановими солонцюватими грунтами в комплексі з солонцями. Характерні для області інтразональні лучно-чорноземні і дернові осолоділі глейові грунти і солоді подів. У межах Нижньодніпровських пісків — дернові піщані та глинисто-піщані переважно неоглеєні грунти в комплексі з слабогумусованими пісками і чорноземними піщаними грунтами подекуди з кучугурним рельєфом. На піщаних островах і косах — дернові переважно оглеєні піщані, глинисто-піщані і супіщані грунти в комплексі з слабогумусованими пісками. У плавнях Дніпра — торфово-болотні грунти, у заплаві Інгульця — лучні грунти на алювіальних відкладах. Найродючішою, безперечно, є північна частина Херсонської області, де поширені чорноземи південні малогумусні і слабогумусовані. Ця частина охоплює Високопільський, Нововоронцовський, Верхньорогачинський, Великоалександрівський, Великолепетиський райони. Ці райони є найбільш сприятливими для вирощування с/г культур. Найменш придатними грунтами для вирощування с/г культур є солонцюваті грунти, які зосереджені в основному на півдні Херсонської області (Каланчацький, Чаплинський, Новотроїцький райони). Загальна ураженість ерозією районів Херсонської області складає 549 км², або 6,3 % території області. Найбільша ураженість відзначена в Бериславському і Нововоронцовському районах (відповідно 245 і 91 км², або 14,8 і 8,9 % від площі районів). Враховуючи, що ці території є площами сільськогосподарської діяльності, втрати родючих ґрунтів завдають суттєвих економічних збитків сільському господарству.

Природно - антропогенна вертикаль використання земельних ресурсів в Херсонської області включає слідуючи етапи:

1. механічна обробка земельних ресурсів;

2. підвищення економічної (природної та штучної) родючості;

3. вирощування сільськогосподарських культур за технологіями, які на              сьогодні не є ресурсозберігаючими, маловідходними та екологічно                  безпечними;

4. застосування хімічних засобів захисту рослин (не завжди ці засоби є в “ Переліку пестицидів та агрохімікатів” , що дозволенні для використання в Україні );

5. зрошення сільськогосподарських культур ( низька якість зрошувальної води , режим зрошення не є ресурсозберігаючим, а іноді зовсім відсутній , зрошувальні системи з низьким ККД призводять до інтенсивного живлення підгрунтових вод );

6. отримання врожаю ( скиди дренажно - скидних вод, які містять гербіциди і пестициди, мінеральні добрива, поживні речовини та солі в поверхневі водні джерела і забруднення їх);

7. втрати економічної родючості ґрунтів на вирощування врожаю ( зміни фізичного та хімічного складу грунтів ).

Після багато річного використання земельних ресурсів для вирощування сільськогосподарської продукції при застосуванні гідротехнічних меліорацій  в зоні зрошення виникла значна низька екологічних проблем: деградація ґрунтів; забруднення ґрунтів хімічними речовинами, важкими металами, радіонуклідами; підйом рівня підгрунтових вод ,заболочення, підтоплення територій і населених пунктів; засолення і осолонцювання ґрунтів при застосуванні для зрошення високо мінералізованих вод, або припинення зрошення на раніше зрошувальних дільницях; забруднення ґрунтів на рекреаційних територіях.