3. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Злочинцям не завжди вдається довести до кінця свої наміри. Крадій, який підійшов до чужих дверей з відмичкою в руках, може злякатися появи мешканця су­сідньої квартири; кишенькового злодія зрідка вдається зловити за руку; грабіжники, які вже напали на потерпіло­го, можуть втекти, побачивши міліціонерів. Чи підлягають ці люди покаранню, чи повинні вони відповідати за свої нездійснені наміри? Закон дає однозначну відповідь — так, повинні.

Жоден закон, у тому числі й кримінальний, не може карати людину за її думки чи настрої. Отже, доти, доки особа тільки розмірковує, чи не вчинити протиправну дію, вона перебуває поза сферою кримінального закону.

Та уявімо, що наступив момент, коли обдумування перейшло в конкретні підготовчі дії. З цього моменту поведінка людини вже не є нейтральною щодо закону; адже Кримінальний кодекс передбачає відповідальність не тільки за закінчений злочин, а й за готування чи замах, які є стадіями вчинення злочину.

Перша стадія, тобто готування до злочину,— це підшуку­вання чи пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Той, хто придбав відмички, щоб за їх допомогою відкрити замки на дверях магазину і вчинити крадіжку, або ж той, хто виготовив фальшивий документ, щоб подати його в банк і за його допомогою незаконно отримати гроші в кредит, вчиняє готування до злочину.

Замах, який є другою стадією,— це умисна дія, безпосе­редньо спрямована на вчинення злочину. Замахом буде визна­ний постріл у людину в разі, якщо злочинець промахнувся, або ж пропозиція хабара, якщо посадова особа, якій він пропонувався, відмовилася його взяти і повідомила про це правоохоронні органи.

Кримінальний закон має на меті не тільки карати зло­чинців, а й по можливості попереджувати і відвертати вчи­нення злочинів. Саме для цього в законі передбачається можливість добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця. Особа, яка мала можливість завершити злочин, але до­бровільно відмовилася від цього, не буде нести відповідаль­ності за вчинене готування чи незакінчений замах. Добро­вільною вважається відмова з будь-яких мотивів, у тому числі і в зв'язку із страхом перед покаранням за даний злочин. Однак не є добровільною відмовою припинення злочинних дій у зв'язку з неможливістю їх дальшого про­довження або ж відмова від повторення невдалого замаху на злочин.

У разі добровільної відмови винний підлягає відповідаль­ності лише тоді, коли фактично вчинене ним діяння міс­тить склад іншого злочину. Наприклад, той, хто збирався вбити людину з автомата і вже придбав зброю, але згодом відмовився від цього злочину, не буде відповідати за умисне вбивство, однак підлягає відповідальності за незаконне збе­рігання вогнепальної зброї, якщо не здасть її добровільно.

4. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений не лише однією, а й спільно кількома особами Такі ви­падки участі двох чи більше осіб у вчиненні злочину закон називає співучастю. Співучасть можлива лише з умисною виною співучасників.

Співучасниками у вчиненні злочину вважаються:

1) виконавець — особа, яка безпосередньо виконувала злочинне діяння;

2) організатор — особа, яка організувала вчинення зло­чину або керувала ним;

3) підмовник — особа, яка схилила виконавця до вчи­нення злочину, в тому числі й через обман чи погрози;

4) пособник — особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, або ж заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя й засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.