Цікаво знати

Територією України, на яку поширюється кримінальний закон, є наземний і повітряний простір, надра й терито­ріальні води, які знаходяться в межах її державного кордо­ну. В морі територією України є простір у 12 морських миль від точки найбільшого відливу, однак дія деяких статей КК поширюється за ці межі на 200-мильну морську економічну зону, на континентальний шельф або ж на підводні кабелі чи трубопроводи.

Територією України вважаються також військові морські та повітряні судна, приписані до її портів (аеропортів), неза­лежно від місця, в якому вони знаходяться. Невійськові українські морські та повітряні судна вважаються територією України лише доти, доки вони знаходяться у межах України чи у відкритих водах або у відкритому повітряному просторі. Тому злочин, вчинений матросом українського сторожового військового корабля, який знаходиться у територіальних водах Болгарії, Туреччини чи Грузії, вважається вчиненим на території України і переслідується на підставі її Криміналь­ного кодексу, тоді як вчинення за цих же умов злочину на цивільному судні підпаде під дію кримінального законодав­ства тієї держави, в водах якої воно знаходиться. Кримінальний закон України поширюється і на територію, на якій розташовані українські експедиції в Антарктиці.

2. Поняття й види злочину. Поняття неосудності

Найтяжчі і найнебезпечніші правопорушення в праві, як уже зазначалося, іменуються злочинами. Закон визначає злочин як суспільне небезпечне діяння (дію чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян чи на правопорядок.

Для кожного злочину характерні 4 головні ознаки: це його суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність.

Суспільна небезпечність — це характерна для злочинного діяння властивість завдавати великої шкоди охоронюваним державою суспільним відносинам (правопорядку) чи охоронюваним законом інтересам або ж створювати загрозу настання такої шкоди.

Відмінність злочину від адміністративного проступку саме й полягає в тому, що злочин завдає великої шкоди чи створює серйозну загрозу для правопорядку, а шкода від будь-якого проступку є значно меншою.

Шкода, яку несе злочин, може бути матеріальною, тобто проявлятись у завданні грошових чи майнових збитків, знищенні чи пошкодженні майна, в заподіянні людині тілесних ушкоджень чи навіть смерті. Але і в тих випадках, коли злочин не залишає за собою подібних наслідків, він все одно спричиняє шкоду — тільки в цьому випадку шкода є нематеріальною. Вона може набути форми ущемлення тих чи інших прав громадян, юридичних осіб, порушення чи створення перешкод для нормальної діяльності державних органів чи органів самоврядування, їх представників, а в деяких випадках —створення загрози цілковитого руйну­вання організаційних структур суспільства.

Протиправність — ознака злочину, яка вказує на те, що він завжди є порушенням закону.

Винність злочину полягає в обов'язковій наявності при його вчиненні вини у вигляді умислу чи необережності.

Караність як ознака злочину проявляється в тому, що за кожен злочин законом встановлене покарання, і винна особа може бути покарана за кожне з учинених нею злочинних посягань.

У Кримінальному кодексі зафіксовано такі види злочинів:

1) особливо тяжкі злочини та злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, — такими визнаються посягання, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен­ня волі на строк більш як 10 років;

2) тяжкі злочини — це умисні злочини, за які передба­чаються покарання у вигляді тривалих строків позбавлення волі (у Кримінальному кодексі дано повний перелік тяжких злочинів, до якого, зокрема, входять умисне вбивство, зґвалтування, бандитизм, розбій, отримання хабара та бага­то інших небезпечних посягань);

3) злочини середньої тяжкості — це проміжна категорія, що охоплює злочини, які не є тяжкими, однак не є й такими, що не являють великої суспільної небезпеки;

4) злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Закон не визначає, які конкретно діяння належать до цієї категорії, але виходячи з судової практики, сюди можна віднести злочини, максимально можливе покарання за які не перевищує 2-3 років позбавлення волі.

Особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небезпечні злочинні діяння, неприпустимість яких зрозуміла навіть для підлітків, як-от вбивство, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, крадіжка, грабіж, розбій, злісне та особ­ливо злісне хуліганство, навмисне знищення або пошкодження чужого майна та деякі інші, кримінальну відповідальність встановлено з 14 років.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила відповідне діяння в стані неосудності, тобто не могла в момент вчинення забороненої дії чи бездіяльності усві­домлювати значення своїх дій або керувати ними. Стан не­осудності, як правило, виникає внаслідок психічного захво­рювання або слабоумства; іноді може виникнути і внаслідок загального захворювання (наприклад, під впливом дуже високої температури, якою супроводжується інфекційне чи простудне захворювання, у хворого може статися тимчасо­вий розлад психіки).

Самого лише факту психічного захворювання для визна­чення стану неосудності не досить, тому що при деяких формах цих захворювань (наприклад, при епілепсії) людина втрачає контроль над свідомістю лише під час припадків. В інший час її психіка є цілком нормальною, і у разі вчинення злочину в такий момент особа несе за свої дії криміналь­ну відповідальність. Отже, необхідно не тільки встановити факт психічного захворювання особи, а й точно визначити, що в момент вчинення злочину ця особа через хворобливий стан не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для цього органи розслідування та суду, як правило, звертаються за допомогою до експертів-медиків.

Особа, яка захворіла на психічну хворобу вже після вчинення злочину, також не може бути піддана покаранню. Проте з метою недопущення нових негативних проявів суд може застосувати до неосудної особи примусові заходи ме­дичного характеру, які полягають у поміщенні її до психіат­ричної лікарні зі звичайним, посиленим чи суворим нагля­дом. Такі самі заходи можуть бути вжиті й до тих осіб, які вчинили небезпечне діяння у стані неосудності. Неосудна особа перебуває в лікарні аж до видужання незалежно від того, скільки це займе часу. Якщо злочин був учинений в осудному стані, після видужання така особа може бути при­тягнена до відповідальності і покарана згідно з законом.