Зміст

Вступ………………………………………………………………………

Розділ І Обєкт дослідження

1. Характеристика географічного і біологічного середовища регіону………………………………………………………………………..

2. Загальна характеристика об’єкту дослідження…………..

Розділ ІІ Оцінка впливу на н/с технологічного виробництва підприємства……………………………………………………………………

2.1. Кількісна та якісна характеристика продукції,що випускається,та ресурсів,що використовуються………………………………………………..

2.2. Екологічна характеристика об’єкту………………………………

2.3 Характеристика відходів та їх утилізація………………………….

Розділ ІІІ Еколого-економічна оцінка впливу на н/с технологічного виробництва підприємства……………………………………………………

3.1. Економічний механізм виробничого процесу підприємства з ОНС……………………………………………………………………………..

3.2 Екологічна безпека праці на виробничому підприємстві………...

Висновок…………………………………………………………………

Вступ

Кожен майбутній еколог, специалист народного господарства кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки і свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане в першу чергу з державною регуляцією процесів природокористування нові в цій проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою і людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і в даний час придбала свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансированного стани, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарної співпраці ради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи і рішення: вступати в різні міжнародні союзи, суспільства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Повістку дня на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна прагне стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем в європейській і світовій співдружності. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинене індустрія і інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі достатньо важко навіть за умов процвітаючої економіки.

Тим більше складною виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і вимушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. Незважаючи на різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні почалася майже одночасно з проголошенням незалежності. У 1991 році економічні і екологічні реформи в нашій країні направлені на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування на користь людей. У основу формування нової політики було покладений базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і національній і глобальній безпеці, що становить. Виходячи з цього в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики ”.

Цей документ визначає не тільки мета і пріоритетні завдання охорони навколишнього середовища, але і механізми їх реалізації, направ гармонізації і інтеграції екологічної політики України в рамках процесу Навколишнього ”Середовища для Європи” і світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що сполучає стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони навколишнього середовища і екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки в Україні сформована цілісна система регуляції і управління природокористуванням і охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові основи для вирішення екологічних проблем, упроваджений економічний механізм природокористування, відповідно до міжнародних вимог створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки і природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного і ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування і розвитку суспільства. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через зневага об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.

Відбувалися структурні деформації народного господарства, за які перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-добувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України властива висока питома вага ресурсоємних і енергоємних технологій, впровадження і нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим способом" – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутність ефективно правових, що діють, адміністративних і економічних механізмів природокористування і без урахування вимог охорона навколишнього середовища.

Ці і інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, привели до значної деградації навколишнього середовища України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод повітря і земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих, зокрема високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси продовжувалися десятиліттями і привели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності і збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічний-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації заглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними і соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Розділ і. Об’єкт дослідження.

1. Характеристика географічного і біологічного середовища регіону

Житомирська область розташована у центральній частині Східноєвропейської рівнини на півночі Правобережної України. Площа області становить 29,9 тис.км , що складає 4,9% території України.

Населення області на 01.01.2013р. становило 1261,2 тис. чол. Центр – м. Житомир. Складається з 23 районів. Має 5 міст обласного значення (Бердичів, Житомир, Коростень, Малин, Новоград-Волинський), 6 міст районного значення (Андрушівка, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль), 43 селища міського типу; 1619 сільських населених пунктів.

Область має вигідне фізико-географічне та економіко-географічне положення, що сприяє її компактному заселенню, високому рівню господарського освоєння території.

Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280–220 м до 150 м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височини. Північно-східну частину займає Поліська низовина. На півночі області знаходиться Словечансько-Овруцький кряж із найвищою точкою 316 м над рівнем моря, крім того на території області є Білокоровицько-Топильнянський та Озерянський кряжі.

Ґрунти: на півночі — дерново-підзолисті; на півдні — чорноземи звичайні.

Територією області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі річки належать до басейну Дніпра. Найбільші за довжиною річки в межах області: Тетерів — 247 км, Случ (притока Горині) — 194 км, Ірпінь — 174 км, Уж — 159 км, Ірша — 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільші з них — Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловецьке — розташовані в басейні річки Уборть.

Фізико-географічне розташування Житомирської області позначилось як на розвиткові річкові мережі, так само і на водному режимі цих річок. Пересічна густота річкової мережі області становить 0,36 км/км2. Для річок області характерне мішане живлення з переважанням снігового. Понад 50% річкового стоку припадає на талі снігові води. Частка підземних і дощових вод у живленні, приблизно, однакова.

Льодоутворення на річках області починається, як правило, в кінці листопада на початку грудня. Середня тривалість льодоставу – 3-4 місяці, середня товщина - 0,2-0,4 м.

В залежності від геолого-морфологічних умов і рельєфу сформувались географічні особливості річок: ширина, характер річкової долини, будова русла, нахил річки, швидкість течії тощо. Річки півночі області мають більш повільну течію. Заплави лучні або чагарникові, подекуди заболочені.

Річки центральної і південної частини області мають добре вироблені терасові долини. Середня ширина їх становить 0,5-0,8 км (на р. Тетерів - до 4 км); схили високі (10-20 м),часом круті. Русла річок помірно звивисті. Ширина річок у межень на перекатах дорівнює 5-20 м, на плеснових ділянках 30-50 м (на р. Случ - до 110 м). Середній похил річок порівняно значний (0,6-1,2 м/км),швидкість течії на перекатах дорівнює 0,1-0,4 м/сек.

Великі площі в області займають болота, які підрозділяються на низинні верхові. У подільській частині переважають трав'яні болота, які утворюються в результаті періодичного затоплення низинних боліт місцевості річковими водами, характеризуються незначною глибиною, підвищеним вмістом мінеральних сполук, верхові, мохові болота, утворюються після того, як трав'яні болота перестають систематично заливатися річковими водами, починає змінюватись рослинність, з'являється сфагновий мох, зменшується мінеральне живлення.

Ґрунтові води на Поліссі досить розповсюджені. Залягають вони, як правило, на глибині, доступній для коріння рослинності, що звичайно не перевищує 5-10 м. За мінералізацією вони прісні, за хімічним складом - гідрокарбонатно-кальцієві.

Клімат Житомирської області помірно континентальний, з вологим літом та м'якою зимою. Середня температура січня ~ 10 °C, а в липні — близько +20 °C. Річна кількість опадів на півночі ~ 600 мм, а на півдні ~ 570 мм. Вегетаційний період в середньому становить 240 днів. Немало шкоди завдає господарству області таке метеорологічне явище як град (до шести днів за рік), сильні проливні дощі.

На території області існує понад 100 об'єктів і територій ПЗФ, у тому числі 10 заказників загальнодержавного значення, 95 заказників місцевого значення, а також близько 100 пам'яток природи, 24 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та 4 дендропарки.

Оле́вський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця у північно-західній частині Житомирської області. Населення становить 42 179 осіб (на 1.08.2013). Площа — 2248 км². Утворено 1923 року.

Протяжність району із заходу на схід близько 50 км, з півночі на південь 80 км. Вся територія Олевського району лежить в межах Поліської низовини і лише північно-східна частина — на відрогах Словечансько-Овруцького кряжу. На півночі межує з Лельчицьким районом Республіки Білорусь, на заході — з Рокитнівським районом Рівненської області. Зі сходу і півдня — з Лугинським, Ємільчинським, Новоград-Волинським районами Житомирської області.

Олевський район, як адміністративна одиниця, був створений у 1923 році. Площа району становить 224,7тис.га, або 7,1% території області.

Сільськогосподарські угіддя займають 47,5тис.га, в тому числі рілля — 24 тис.га. Лісами вкрито 156,7 тис.га території району. Переважаючі типи лісів: соснові, дубово-соснові, березові та осикові.

Основні типи ґрунтів району: дернові, дерново-підзолисті, торфово-болотні та низинні торф'яники, піщані та глинисто-піщані. Клімат — помірно-континентальний.

На території району розташовано 61 населений пункт (56 сіл, 4 селища міського типу, одне місто).

Таблиця 1.1

Кліматичні показники

Найменування показників	Од.вим.	Значення	Дата
1. Температура повітря :
- середня	градус	+6,6
- абсолютна максимальна	градус	+37,0	липень
- абсолютна мінімальна	градус	-34,0	січень
2. Кількість опадів на рік		573
3. Тривалість вегетаційного періоду	днів	200
4. Пізні заморозки весною			20 травня
5. Перші заморозки восени			15 вересня
6. Середній сніговий покрив	см	23
7. Напрям переважаючих вітрів :
- зима		Пд..3
- весна		Пд..3
- літо		Пн.3; 3
- осінь		Пн.3; 3
8. Відносна вологість повітря	%	67

Із кліматичних факторів негативно впливають на ріст і розвиток лісових насаджень – це ранні осінні та пізні весняні приморозки, в окремі роки велика кількість опадів, що веде до надмірної зволоженості грунтів.

Усі ліси лісгоспу відносяться до рівнинних.

Територія лісгоспу за характером рельєфу являє собою пагорбкувату рівнину.

Велика різноманітність материнських порід, складні геоморфологічні умови, різновидності рослинного покриву і різна глибина ґрунтових вод обумовили різноманітність грунтів: одні типи грунтів, не займаючи великих площ змінюються іншими.

Переважаючими на території лісгоспу являються дерново-підзолисті грунти. Їх утворення обумовлено широким розвитком піщаних та глинисто-піщаних без карбонатних відкладів легкого механічного складу, теплим і вологим кліматом, характером займаних лісів, під наметом яких знаходиться добре розвинутий трав'янистий покрив, сприяючий формуванню дерново- підзолистим грунтам.

Ерозійні процеси на території розташування лісгоспу розвинуті дуже слабко. Порівняно невелика пересіченість місцевості, досить висока лісистість, запобігає виникненню та розвитку ерозійних процесів.

Територія підприємства розташована в басейні річки Дніпра.

За ступенем вологості більша частина грунтів відноситься до свіжих та вологих. На долю лісових ділянок з надмірним зволоженням приходиться 3033,9 га, або 11,5% площі, вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок. Болота займають площу 2248,7 га.

Район розташування лісгоспу відноситься до числа сільськогосподарських районів області.

Переробкою деревини займаються ДП «Олевський лісгосп», та приватні підприємства.