Питання 33: Італійський неореалізм. Особливості жанрово-стильової та світоглядної системи, вплив на світове кіномистецтво.

Художньо-стильові особливості італійського неореалізму. Повоєнна дійсність Італії: країна потребує нового морального кодексу. Від мелодраматичних конструкцій до реальних драм життя. Витоки неореалізму – італійська верістська література (літературний натуралізм, Дж.Верга та ін.), теоретичні труди С.Ейзенштейна, В.Пудовкіна, фільми М.Донського, Ж.Ренуара, Ж.Віго. Ч.Дзаваттіні як «ідеолог» напрямку.

Естетичні принципи неореалізму – звернення до гострих соціальних проблем сучасності, використання документального матеріалу, прагнення дати документально точну картину реальності, лаконічність та стриманість оповіді, використання місцевих діалектів та непрофесійних акторів. Оновлення жанру комедії через показ повсягденного життя звичайних людей: «Неаполь – місто міліонерів», «Поліцейські та злодії», «Два гроша надії» .

Фільм Р.Росселіні «Рим – відкрите місто» як маніфест неореалізму про жорстокі репресії нацистів проти учасників італійського Опору в 1944 році. «Пайза» (1946) і «Германія, рік нульовий"»(1947) - остання частина знаменитої військової трилогії Р.Росселіні. “Спостереження за життям”, “інстинктивний”, “асоціативний” та “емоційний” монтаж, “суб’єктивна реальність», «вільна імпровізація» поняття, привнесенні в сучасний кінематограф фільмами Р.Росселліні.

Поезія і драма у фільмі В. Де Сіки «Викрадачі велосипедів». Неореалістична стилістика в картинах В. Де Сіки “Диво в Мілані” та “Умберто Д.” Правда людського буття та інтерес до людської особистості в картинах В.Де Сіки.

Цензурні бар’єри другої половини 1940-х рр., еволюція неореалізму упродовж 1950-х рр. Дебют в кіно Ф.Фелліні, М.Антоніоні, Л.Вісконті. Прототип та типаж очима італійських неореалістів. Неореалізм та «політичне кіно» Італії.

Неореалістичні тенденції в сучасному кінопроцесі.

Питання 34: Французька “нова хвиля”. Творчість ф.Трюффо,

Ж.-Л.Годара, Клода Шаброль.

Загальна характеристика французького кіно кінця 1950-х початку 1960-х років. Андре Базен та його погляди. Архівне походження нової режисури: народження модерної поетики як переосмислення «старого» кіно. Ідея кіноавтора: кінокамера як авторучка. Нова реальність і нова персоніфікація особистісних установок. Фільми Жана Ренуара, Жана Віго, Джона Форда, Альфреда Хічкока як приклад режисера - автора на думку представників «нової хвилі». Відмова від орієнтації на дорогі комерційні фільми, імпровізаційний метод зйомки, головним чином на натурі і в природних декораціях, нетрадіційна організація матеріалу, незавершеність епізодів, неспівпадіння зображення та звуку, скептичне відношення к соціальним цінностям буржуазного суспільства, інтерес до життя молодих людей. Фільм як засіб відображення індивідуальної точки зору на світ.

Фільми «400 ударів» та «На останньому подиху» як маніфест «нової хвилі». Фрагментарний монтаж, документальність зйомок на натурі, використання ручної камери, неформальна (іноді ненормативна) лексика. Антуан Дуанель – альтер его Франсуа Трюффо ( “400 ударів”, “Любовь в 20 років”, “Вкраденні поцілунки”, “Родинне вогнище”, “Любов на бігу”). Подальша кінокар’єра Ф.Трюффо та Ж.-Л.Годара. Фільми Трюффо “Жюль і Джим”, “451 за Фаренгейтом”, “Останнє метро” – історії про самотність та силу духа.

Картини Годара «Божевільний П’єро», «Уикенд», “Маленький солдат”, “Альфавіль”, “Китаянка”, “Імя: Кармен”.

Фільми К.Шаброля (“Кузени”, “Красунчик Серж”), А.Рене (“Хіросіма, любов моя”).

Більшість режисерів «нової хвилі», роблячи акцент на штучності фільму, не руйнують кіномову, наповнюють фільм цитатами та стилізаціями.

Отже, «нова хвиля» в цілому була свого роду антинеореалізмом. Все начебто справжнє, і одночасно гра в кіно – Годар. Або, все справжнє, але одночасно і цитата – Трюффо. «Нова хвиля» - течія, яка вперше замкнула кінематограф на самому собі. Вона стала передвісником основного напряму у кіномистецтві двох останніх десятиліть 20 ст. – постмодернізму.