60. До питання про пом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові) та подовжені приголосні в українській мові. Фонематична транскрипція.

Тверді і м’які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.

Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].

Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:

тверді і м'які приголосні

[д] - [д' ], [т] - [т' ], [з] - [з' ], [с] - [с' ], [дз] - [дз' ], [ц] - [ц' ], [л] - [л' ], [н] - [н' ]

Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.

У деяких випадках м’якість приголосного не має писемного вираження, зокрема це стосується такого фонетичного явища, як уподібнення приголосних за м’якістю: [п'іс'н'а] пісня, [мудрїс'т'] мудрість, [с'в'ато] свято.

Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.

ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].

Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.

Приголосними, що не бувають м’якими, є:

А) губні: [б], [п], [в], [м], [ф];Б) шиплячі: [ж], [док], [ч], [ні];В) задньоязикові: [ґ], [к], [х];Г) гортанний [г].

Подовжені приголосні і позначення їх

В українській мові звуки приголосні звуки можуть подовжуватися.

Подовжуються звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєнними буквами: обличчя, віддаль, відкриття, знання, беззмінний, життя.

Але подвоєні звуки не завжди читаються як подовжені: возз'єднаний [возйеднаний], міськком [м’іс'ком].

Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: барокко [бароко], Калькутта [кал'кута], фінн [ф’ін], меккський [мекс'кий] (але: Мекка [мекка])

Подовжені м'які приголосні

Подовжуються м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і пом'якшені приголосні [дж], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між двома голосними:

в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни	сіль- сіллю, подорож- подорожжю, мазь- маззю, туш- тушшю, ніч- ніччю, тінь- тінню
в іменниках середнього роду	затишшя, знання, колосся, обличчя, бездоріжжя, чуття
у деяких словах	суддя, стаття, рілля, зрання, Ілля, спросоння, попідтинню, навмання, попідвіконню

Подовжується м'який приголосний і в дієслові ллю та його формах.

У похідних словах подовження між двома приголосними зберігається: суддя- суддівський, суддівство, життя- життєвий, життєвість, життєрадісний.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається:знання- знань, багаття- багать, Поділля- подільський.

Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису, вона передає тільки фонемний склад морфем, слів і текстів, а не всі відтінки звуків мови, у яких реалізуються фонеми. Фонетична транскрипція має велике значення для фіксації акустичних та артикуляційних властивостей звуків безвідносно до їх соціальної природи, тобто смис-лорозрізнювальної функції.

Наприклад, слово вчаться у фоне-тичній транскрипції записують так: [учац':а], а у фонематичній [вчат'с'а].

Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису. В ній використовується значно менша кількість додаткових знаків. Знаки для позначення фонем:

Губно-зубний [в] передається звичайною літерою ук­раїнського алфавіту; щілинний звук [г] — відповідною літерою г, а зімкнений — літерою г — [ґ], звук [й] — літерою й.

Крім того, вживаються такі діакритичні знаки: !!! ¢ - це значить, що знак у документі не відображається!!!

' після літери вгорі — для позначення м'якості приголо­сного: [л'ак], [с'уди].

’після літери вгорі—для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік] , [тх’ ір].

' перед знаками голосних — для позначення і-подібного звучання після м'яких приголосних: [л'ак].

• після знаків голосних—для позначення і-подібного звучання перед м'якими приголосними: [ра¢й].

•• над знаками голосних — для позначення і-подібного початку й кінця голосних між м'якими приголосними: [л¢у¢т¢].

: після літери позначає подовження звука: [н:], [т:] і под.

¢ над голосним для позначення голосного — носія го­ловного наголосу: [чи^ета¢ти^е].

^\ над голосним для позначення голосного — носія по­бічного наголосу: [с'їл'с'когосподар.с'киі].

' перед наголошеним складом — для позначення наго­лосу акцентної групи: [п'ід стеблом].

| для позначення звичайної паузи: [йа бачиу \ диуний сон]

\\ для позначення тривалої паузи.