- •57. Поняття фонеми, її ознаки. Дистрибуція фонем. Фонема і звук. Варіанти й варіації фонем.Сильні та слабкі позиції фонем. Головні вияви фонем та алофони.
- •58. Фонологічна система укр. М. Голосні фонеми суч.Укр. М., їх склад. Сильні й слабкі позиції голосних фонем. Артикуляційно-акустична характеристика їх виявів (Головні вияви фонем та алофони)
- •59.Приголосні фонеми суч.Укр.М. Питання про кількість приголосних фонем в українській мові. Диференційні ознаки приголосних фонем. Артикуляційно-акустична характеристика.
- •60. До питання про пом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові) та подовжені приголосні в українській мові. Фонематична транскрипція.
- •Тверді і м’які приголосні
- •61. Модифікація та позиційні чергування приголосних
- •62. Явище акомодації.
58. Фонологічна система укр. М. Голосні фонеми суч.Укр. М., їх склад. Сильні й слабкі позиції голосних фонем. Артикуляційно-акустична характеристика їх виявів (Головні вияви фонем та алофони)
ФОНОЛОГІЧНА СИСТЕМА — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв’язках. Ф. с. функціонує за властивими їй закономірностями і може мати деякі специф. особливості навіть у близькоспорідн. мовах. У складі Ф. с. укр. мови налічується 38 фонем; у ній, за винятком слів іншомов. походження, уживаються лише тверді губні, фонема в виступає як сонорна; у білорус, мові є лише тверда фонема р (рад), а в укр. — тверда й м’яка (рад — ряд); східнослов’ян. мовам не відомі носові голосні, а в польс. мові вони збереглися.
Фонеми завжди є елементами певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему - підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою: бот - дот - йот - лот - кот – рот.
Не кожен звук у певній мові є фонемою. Усе залежить від того, чи перебуває звук в опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантично завдяки тому звукові. Наприклад, і в українській, і в російській мовах є звуки [г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиції (немає жодної пари слів, які б різнилися звуками [г] і [ґ]), а в українській мові маємо дві окремі фонеми — <г> і <ґ>, бо є низка слів, протиставлених саме цими звуковими одиницями (гніт — ґніт, грати — ґрати).
Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні. Голосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою голосу. їхнім джерелом є коливання розташованих у гортані голосових зв’язок..В українській мові шість голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у] Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.
Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чистий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність. Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика.
Таким чином, основні алофони голосних української мови розрізняються (протиставляються) за трьома ознаками. За місцем творення вони поділяються на дві групи: голосні переднього ряду[і], [и], [е]й голосні заднього ряду [а], [о], [у]. За ступенем підняття голосні поділяються на чотири групи: голосні низького [а], середнього [е],[о], високо-середнього [и] та високого [у], [і] підняття. За участю губ розрізняють голосні двох типів: нелабіалізовані [а], [е],[и], [і] та лабіалізовані [о],[у].
Голосні бувають наголошені й ненаголошені.
Наголошений голосний вимовляється з більшою силою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.
Ненаголошені голосні в українській мові не редукуються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втрачають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голоснихє — и: село [сеил6], директор [диеректор];и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим];а - о: погони *[пагони] замість [погони];о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].
Артикуляційна характеристика голосних фонем
Голосний [а] основний алофон фонеми /а/нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття.
Голосний [о] основний алофон фонеми/о/ лабіалізований голосний заднього ряду середнього підняття.
Голосний [у]основний алофон фонеми /у/ дуже лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття.
Голосний [е]. основний алофон фонеми /е/ звук переднього ряду, що твориться на межі з середнім рядом, середнього, але дуже зниженого підняття.
Голосний [и] основний алофон фонеми /и/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ПІДНЯТТЯ .
Голосний [і] основний алофон фонеми /і/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підняття.
Конкретна реалізація фонеми в мовленні, як уже зазначалося раніше, називається відтінком, або алофоном (грец. allos — інший, phфnл — звук), фонеми. Алофони [о] у слові розум і [о] у слові зозуля перебувають у різній залежності від фонетичного середовища. Інваріант — абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми/а/ це така одиниця, яка є неогубленою, низького підняття, заднього ряду, широкою, ненапруженою
