
- •57. Поняття фонеми, її ознаки. Дистрибуція фонем. Фонема і звук. Варіанти й варіації фонем.Сильні та слабкі позиції фонем. Головні вияви фонем та алофони.
- •58. Фонологічна система укр. М. Голосні фонеми суч.Укр. М., їх склад. Сильні й слабкі позиції голосних фонем. Артикуляційно-акустична характеристика їх виявів (Головні вияви фонем та алофони)
- •59.Приголосні фонеми суч.Укр.М. Питання про кількість приголосних фонем в українській мові. Диференційні ознаки приголосних фонем. Артикуляційно-акустична характеристика.
- •60. До питання про пом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові) та подовжені приголосні в українській мові. Фонематична транскрипція.
- •Тверді і м’які приголосні
- •61. Модифікація та позиційні чергування приголосних
- •62. Явище акомодації.
57. Поняття фонеми, її ознаки. Дистрибуція фонем. Фонема і звук. Варіанти й варіації фонем.Сильні та слабкі позиції фонем. Головні вияви фонем та алофони.
Фоне́ма — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні.
Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Кожна фонема в українській мові має у своєму складі чотири основні ознаки.
Усіх таких основних ознак, з яких будуються фонеми української мови, є 20. Голосні фонеми української мови розрізняються за 8 ознаками:
за наявністю чистого тону (1 ознака);
за рядом — передній чи задній (2 ознаки);
за підняттям язика — низьке, середнє чи високе (3 ознаки),
причому тут ураховується не міжнародна класифікація звуків, а відносне положення язика під час творення різних суміжних звуків; за наголосом — наголошений чи ненаголошений (2 ознаки) Приголосні фонеми української мови розрізняються за 12 ознаками: Приголосні фонеми української мови розрізняються за 4 ознаками
за ступенем дзвінкості — сонорний, шумний;
за місцем перепони — губний, язиковий, глотковий(фарингальний) ;
за способом творення — зімкнутий, щілинний чи африкат, а також вібрант;
за палатальністю — твердий чи м'який
Для виявлення фонем тієї або іншої мови необхідно знати, в яких позиціях вони зустрічаються. Дистрибуція – це розподіл фонем за вимовними позиціями.
Сильна позиція фонеми - це положення, де фонеми виразно демонструють свої смислорозрізнювальнівластивості: сом - сам.
Слабка позиція - це позиція нейтралізації фонем, де фонеми не виконують смислорозрізнювальних функцій:сома - сама; нога - нага.
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:
1) фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;
2) фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;
3) фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;
4) фонема - величина стала; звук - величина залежна (у слові боротьба звук [т*] під впливом сусіднього.
Варіанти фонем або Алофони — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.
Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем.
Сильні позиції - позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.
Слабкі позиції - позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).
Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.