9.4. Наслідки переміщення трудових ресурсів

Наслідки міжнародної міграції робочої сили надто різноманітні. Вони проявляються як в країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, переносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як показує аналіз, вигод більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах-експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Світ в цілому виграє, оскільки свобода міграції дозволяє людям переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший чистий дохід у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, пришвидшуються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги імігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість в країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати ріст заробітної плати місцевих робітників через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури імігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

г) значний дохід приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, в США 230 членів Національної Академії Наук, 38% лауреатів Нобелівської премії — імігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються як річний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути використані у першу чергу.

9.5. Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці

І. Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, котрі беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю та регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрідержавного розподілу робочої сили: визначення обсягу та структури міграційних потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

Вербування іноземної робочої сили здійснюється нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, до функцій яких входить ретельний відбір кандидатів для роботи на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації.

Важливим елементом державної іміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих-мігрантів, який визначає їх соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування імігрантів в приймаючій країні.

Різноманітні аспекти трудової міграції і статусу іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядових постановах.

Засоби і методи реалізації державної міграційної політики змінюються в залежності від конкретної ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів в західноєвропейських країнах застосовувались державні заходи заохочення іміграції, у тому числі і нелегальної. Коли ж інтереси підприємства породили потребу зниження рівня іміграції, державне регулювання поставило бар'єри новому припливу іноземних працівників.

II. Регулюванням міжнародної міграції робочої сили займається також Міжнародна організація праці (МОП). Вона функціонує у складі 00Н і включає понад 150 держав, у тому числі і Україну.

Цілі МОП: сприяти забезпеченню повсюди соціальної справедливості для трудящих; розробляти міжнародну політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці і життя; встановлювати міжнародні трудові стандарти, які покликані слугувати в якості керівних принципів для національних властей при проведенні цієї політики; здійснювати широку програму технічного співробітництва з метою надання допомоги урядам в ефективному проведенні такої політики на практиці; здійснювати професіональну підготовку й навчання та проводити дослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих умов.

МОП є унікальною серед всесвітніх організацій у тому відношенні, що при розробці її політики представники трудящих і підприємців володіють рівною кількістю голосів з представниками урядів. Однією з її найбільш важливих функцій є прийняття конвенцій та рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти у таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата, тривалість робочого дня та умови праці, винагорода трудящих за працю, соціальне страхування, оплачувана відпустка, охорона праці, служба наймання робочої сили та робоча інспекція.

Конвенції накладають зобов'язання — для держав-членів, котрі їх ратифікували, — по перетворенню їх положень у життя, в той час як рекомендації забезпечують орієнтир для національної політики. З часу заснування МОП було схвалено понад 300 конвенцій та рекомендацій. МОП контролює застосування конвенцій, ратифікованих їх державами і використовує спеціальну процедуру для розслідування скарг про ущемлення професійних прав.