4. Міжнародне енергетичне співробітництво

Обмеженість паливних ресурсів помітно впливає на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики. Багаті країни па паливно-енергетичні ресурси, з одного боку, і бідні на ті ж ре­сурси країни, а іншого боку, завжди пов'язані між собою таким співробітництвом, яке має різні варіанти й напрямки. Не завжди країни, то мають паливно-енергетичні ресурси, бувають високорозвиненими, наприклад, Нігерія чи Конго, а той же час Японія, будучи бідною на ресурси, є загально високорозвиненою країною. Йому не дивно, що розвинені країни допомагають добувати при­родні ресурси (у нашому випадку — паливно-енергетичні) тим, у яких вони є, але які неспроможні самостійно їх добувати із-за свого відставання в розвитку. Правда, варто зауважити, що у багатьох випадках природні ресурси; а серед них і паливо, належати великим транснаціональним корпораціям, індустріально розвинених країн або повністю контролюються ними. Це також Є міжнародним співробітництвом, але не зовсім рівноправним. З-одного боку, країна, у якій ТНК видобувають нафту, має певно забезпечення робочими місцями, індустріально розвивається, от­римує тверду валюту від ТНК у вигляді заробітної плати, місце­вим працівникам і податків, а, з іншого боку, майже весь при­буток від використання ресурсів переказується за кордон. Найгірше в енергетичному міжнародному співробітництві себе почу­вають малорозвинені країни, які до того ж не мають власних па­ливно-енергетичних ресурсів.

До основних паливно-енергетичних ресурсів відносять: нафту, природний газ, вугілля, уран. Окрім рідкості та обмеженості ці ресурси ще мають таку спільну рису, як невідновлюваність, а то­му покладати перспективи тільки на розвиток добувної промис­ловості не є розумно і науковці світу працюють над проблемами пошуку нових енергетичних джерел.

Магістральними напрямками розвитку науково-технічного прогресу в енергетичній сфері можна назвати такі:

— відкриття і використання нових видів і джерел енергії;

— автоматизація і підвищення енергоозброєності світової економіки;

Співробітництво у сфері енергетики призвело, як і в інших сферах, ДО створення міжнародних організацій та об'єднань. А такі, як Європейське об'єднання вугілля і сталі та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) послужили основою для створення Європейського Союзу. Помітними у світі є такі організації, як Міжнародне агентство з атомної енергії та Орга­нізація країн-експортерів нафти.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)- Засновано у 1960 році.

Мета створення:

— захист інтересів основних нафтодобувних країн Азії, Аф­рики і Латинської Америки в конкурентних змаганнях 3 нафтови­ми монополіями;

— координація добування та експорту нафти, а також узгод­ження цін.

— розширення застосування електронно-обчислювальних ма­шин у розвідуванні, добуванні та первинній обробці палива;

— добування палива у важкодоступних регіонах;

— розробка і застосування в області споживання різного ро­ду енергозберігаючих устаткувань і технологічних схем, які зорі­єнтовано па економні витрати енергії.

Структура світового споживання паливно-енергетичних носіїв може бути представлена у вигляді діаграми (див мол. 15).До ОПЕК входять такі країни: Алжир, Венесуела, Габон, Ек­вадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об'єд­нані Арабські Емірати, Саудівська Аравія.

Відомі запаси нафти у цих країнах складають приблизно 69% під усіх розвіданих запасів світу. Найбільші запаси нафти нале­жать таким трьом країнам: Саудівська Аравія, Кувейт, Іран, і складають десь 43,2% від світових запасів або 62,6% від запасів країн з ОПЕК-ОПЕК за багатьма ознаками відповідає картелю, а тому в j західній літературі цю організацію й називають нафтовим карте­лем. Саме певна згуртованість країн ОПЕК дозволила їм вигра­ти у 1973 році двобій з нафтовими транснаціональними корпора­ціями (у першу чергу — американськими) і помітно потрясти економіку США. Але ОПЕК не є картелем класичного монополь­ного типу, котрий має би бути групою, яка встановлює об'єднану й оптимально використовувану цінову структуру й виробляє, офіційні правила про кількість продукції, що повинна виробля­тись і продаватись кожним учасником. Країни ОПЕК настільки розкидані по світу та різні за соціально-економічною будовою національних господарств, що їм ніяк не вдається домовитись що до усіх напрямків своєї діяльності. До того ж, вони, навіть домо­вившись, порушують узгоджені та встановлені правила. Не є се­кретом те, що між деякими з цих країн у різний час відбувались тривалі військові конфлікти (наприклад, Іран—Ірак, Ірак—Ку­вейт).

Вищим органом ОПЕК є конференція країн-учасниць, яка скликається двічі па рік. При цьому рішення там приймаються на основі консенсусу. Виконавчим органом ОПЕК є Рада директорів. Кожна країна-учасниця назначає директора на два роки, котрий затверджується конференцією. Безпосередньо виконавчим орга­ном ОПЕК є Секретаріат. Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія).

Відомо, що деякі розвинені країни надзвичайно сильно зале­жать від імпорту нафти. Ось як, наприклад, виглядає залежність від імпорту нафти (в тому числі й з ОПЕК) чотирьох з них:

Японія — на 99,7%

Франція — на 95,8%

ФРН — на 95,4%

США — на 39,4%.

Не дивно, що країнам-імпортерам доводиться розробляти різ­ні програми створення альтернативних джерел енергії для змен­шення залежності від імпорту енергоносіїв. А це, в свою чергу, бентежить ОПЕК- Країни ОПЕК почали схилятися до консервації власних ресурсів, обмеживши цим добування, щоб не втратити частину ринку через високі ціни на нафту.

Регулювання цін на нафту ОПЕК здійснює в основному з до­помогою встановлення для своїх членів квот на добування наф­ти, але таке квотування не завжди дозволяє досягти бажаного ре­зультату, так як запроваджені квоти недостатні для впливу на ціни, а також у зв'язку з уже наведеними причинами, а саме тому, що члени ОПЕК порушують досягнуті домовленості.

Слід зазначити, що на світовому ринку посилюється роль та­ких нових експортерів нафти, як Мексика, Великобританія. Порнегія, Єгипет -, котрі не входять в ОПЕК-

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Це між­народна міжурядова організація, яка входить у систему ООН на правах автономного органу. Створено у 1957 році у відповідності з рішенням Генеральної асамблеї ООН. Членами МАГАТЕ уже стало більше 130 країн.

Основні цілі та завдання МАГАТЕ:

— розвиток міжнародного співробітництва в області мирного використання атому;

запобігання розповсюдженню ядерної зброї; обмеження гонки ядерних озброєнь;

— контроль за виконанням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;

обмін і розповсюдження науково-технічної інформації;

— допомога в дослідженнях в області атомної енергії та її за­стосуванні;

— підготовка національних кадрів для країн, що розвиваються;

розробка норм і правил забезпечення радіаційної безпеки; підвищення безпеки ядерного устаткування; підвищення безпеки ядерної енергетики;

— створення системи оперативного оголошення її надання на випадок аварії чи неполадок на атомній електростанції;

— забезпечення найшвидшого надання взаємодопомоги при виникненні небезпечних ситуацій.

Штаб-квартира МАГАТЕ знаходиться у Відні, а керівні орга­ни мають такий склад:

— Генеральна конференція представників усіх держав-членів;

— Рада управляючих;

— Секретаріат.

Про функції Секретаріату можна судити з назв відділів, що входять до його складу:

— відділ гарантій;

— відділ ядерної енергії та безпеки; •

— відділ наукових досліджень та ізотопів;

— відділ технічного співробітництва;

— відділ адміністрацій.

На регіональному рівні найвагомішими були Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створене у 1951 році з метою сприяння і модернізації добування вугілля, руди, виробництва металу у країнах Західної Європи, та Європейське співтовариство 3 атомної енергії (Євратом), створене у J957 році тими ж країнами з метою об'єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науково-технічного потенціалу в області ядерної енергетики. Ще одною важливою метою створення Євратома була координація національних програм ядерної енергетики, Як уже зазначалося, обидві ці організації послужили. основою для створення Європейського Союзу.