50. Розвиток української лексикографії. Практична лексикографії.

Украї́нська лексикогра́фія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників (словникарство) та опрацюванням їх теоретичних засад.

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу — двомовні перекладні, в яких церковнослов'янські слова передаються «простою мовою». Найдавніший з таких словників має назву «Лексисъ с толкованіємъ словенских словъ просто». У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, в якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою». Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Тустановського) «Лексис Сирѣчъ Реченія Въкратъцѣ събранны И из словенскаго языка на простый Русскій Діалектъ Истолкованы».

Одним із перших словників нової української літературної мови є «Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ "Энеиде", и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ других языковъ, или коренных Россійскихъ, но не употребительнъхъ», додане до першого видання «Енеїди» І.П.Котляревського (1798 р. Названі лексикографічні праці відіграли й певну нормативну роль. Однак відчувалася потреба в повнішому словнику, української мови. Тому один із відомих вітчизняних філологів М. Максимович закликав до створення такого словника.

XIX ст. відзначалося появою важливих праць з діалектології та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та етнографічної лексики, були спроби укладання словників з використанням переважно цих матеріалів. У 1893—1898 рр. у Львові вийшов друком «Словарь російсько-український» М.Уманця і А.Спілки.

Ідея українських лексикографів укласти повний словник української мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику - «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка, який був виданий у 1907—1909 рр.

У 1918—1930 рр. з'явилося чимало словників термінологічних, потребу в яких особливо відчувала школа.

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників — і за рівнем лексикографічного опрацювання і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. З'явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, було видано словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники, почато укладання етимологічного словника.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.