1.2. Сутність і структура професійно-педагогічної компетентності

До цього часу термін “компетентність” є недостатньо усталеним у вітчизняній педагогіці і в більшості випадків використовується інтуїтивно для вираження високого рівня кваліфікації і професіоналізму спеціаліста.

Разом з тим розширюється коло питань, для вирішення яких залучається термін „компетентність”, термін використовується як синонім компетенції. Не виявлено однозначного тлумачення як самого терміну, так і в частині співвідношення професіоналізму та компетентності. Це зумовлює необхідність уточнити поняття компетентності, визначити сутність і структуру професійно-педагогічної компетентності та встановити прийнятність цього поняття як сутнісної характеристики викладача – і стосовно особистості, і стосовно професіонала.

У відомих тлумачних словниках поняття компетентності трактується так:

1. компетенція (від лат. competo – прагну, відповідаю, підхожу).

   • коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу чи посадовій особі [33, с. 265];

   • знання і досвід у тій чи іншій галузі [там само];

   • коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід [39, с. 345].

2. компетентний (від лат. competens – належний, відповідний)

   • знаючий, обізнаний, авторитетний, досвідчений у певній галузі, якомусь питанні [там само];

   • повноважний, повноправний у розв’язанні якоїсь справи [там само].

3. компетентність – поінформованість, обізнаність, авторитетність [там само].

Зазначимо, що глибокі знання в певній галузі науки чи багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність складають ерудицію людини [39, с. 258], тому поняття компетентності не зводиться тільки до цих якостей. До складу компетентності людини потрібно віднести її досвідченість. [33, с. 417].

Проведений короткий аналіз дає нам змогу зазначити, що компетентність передбачає постійне оновлення знань, оволодіння новою інформацією для успішного застосування у конкретних умовах. Тобто володіння оперативним і мобільним знанням.

Проте, компетентність – це не просто володіння знаннями (бо тоді ми звичайно говоримо про ерудицію), а скоріше потенціальна готовність вирішувати завдання зі знанням справи. Інакше, компетентна людина повинна не тільки знати суть проблеми, але також уміти вирішувати її практично. При цьому в залежності від обставин компетентний спеціаліст може застосувати той чи інший метод, що найбільше підходить до даних умов у даний час. Інакше кажучи, спосіб діяльності спеціаліста має бути гнучким. Отже, гнучкість методу – це друга важлива якість компетентності.

Крім цього, компетентного спеціаліста вирізняє здатність серед багатьох рішень обирати найбільш оптимальне, аргументовано спростовувати хибні рішення, ставити під сумнів ті рішення, що мають на меті тільки справити враження або викликати здивування (ефектні, але не ефективні рішення). Оскільки мислення, здатне аналізувати, оцінювати та розрізняти, називається критичним, то можемо сказати, що професіонал повинен володіти критичним мисленням.

Таким чином, зміст поняття компетентність включає в себе такі основні суттєві ознаки: мобільність знань, гнучкість методу професійної діяльності і критичність мислення.

Поняття компетентності досить повно тлумачиться, наприклад, в [13, с. 127]: компетентність – глибоке, досконале знання своєї справи, сутності роботи, що виконується, способів і засобів досягнення цілей та відповідних умінь і навичок. Компетентність розглядається як риса особистості спеціаліста, яка характеризує здатність правильно оцінювати ситуацію, що склалася, і приймати у зв’язку з цим необхідне рішення, яке дозволяє досягти практичного або іншого значущого результату. Головною оцінкою компетентності вважається не тільки і не стільки наявність та значний обсяг знань і досвіду, скільки уміння їх актуалізувати, коли потрібно, і використовувати у процесі реалізації своїх службових функцій.

Привертають увагу дві особливості цього визначення: 1) компетентність розглядається як риса особистості, тобто вводиться в коло понять її психічних властивостей; 2) за обсягом ця риса особистості значно ширша сукупності знань, навичок, умінь. Таке розуміння компетентності дає підставу для твердження, що „це складне психічне явище, процес поступового росту спеціаліста як особистості і як професіонала, який здійснюється під час його практичної діяльності та самовдосконалення” [ 27, с. 121].

Питання компетентності безпосередньо пов’язуються із професіоналізмом. Якщо професіоналізм розуміється як вищий ступінь професійного розвитку і стан потенціалу професійного досвіду людини, високий ступінь оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками, то компетентність – це ступінь вираження та прояву професійного досвіду людини в межах компетенції конкретної посади. За цих умов зміст поняття „компетентність” відповідає поняттю „професійна компетентність”.

Професіоналізм і компетентність виступають як дві сторони, дві нерозривні, взаємопов’язані характеристики людини і як особистості, і як професіонала. Професіоналізм виступає як необхідна умова прояву компетентності, а компетентність – це і показник ступеня відповідності, адекватності професіоналізму і змісту компетенції посади.

У деяких дослідженнях [41, с. 57] виділяється загальна і професійна компетентність. Загальна компетентність розглядається як діяльна сутність загальної культури людини, що проявилася. Професійна компетентність – це прояв сутності професійної культури фахівця, зміст цього професіоналізму. Відповідно до цих поглядів професійна компетентність і компетентність загальна співвідносяться як частина і ціле.

Ґрунтовний аналіз професійної компетентності педагога був проведений пізніше Н.П.Гришиною [9]; В.В.Косарєвим, А.П.Крючатовим, Н.М.Лобановою [23]. У цих дослідженнях було виділено основні структурні елементи компетентності:

1. професійно-змістовний (базовий) компонент, що передбачає наявність у педагога теоретичних знань з основ наук про особистість людини.

2. професійно-діяльнісний (практичний) компонент, що включає професійні знання та уміння, апробовані у дії і засвоєні особистістю як найбільш ефективні;

3. професійно-особистісний компонент, що включає професійно-особистісні якості, які визначають позицію і спрямованість педагога як особистості, індивіда і суб’єкта діяльності.

• Т.В.Браже [5] трактує професійну компетентність як багатофакторне явище, що включає в себе систему знань та умінь учителя, його ціннісні орієнтації, інтегративні показники його культури (мова, стиль, ставлення до себе і своєї діяльності, до суміжних галузей знання).

Поряд із поняттям педагогічної компетентності як властивості особистості викладача у науково-педагогічній літературі формуються поняття “педагогічна майстерність” та “професіоналізм” педагогічної діяльності [12].

На основі досліджень кваліфікованої педагогічної праці (Ю.Н.Ємельянов, З.Ф.Ісаєва, Є.С.Кузьмін [11]; Н.В.Кузьміна [21] та ін.) на початку 90-х років (ХХ ст.) вводиться поняття “професійно-педагогічна компетентність”. Були виділені основні елементи професійно-педагогічної компетентності [20]:

• спеціальна компетентність у галузі дисципліни, що викладається;

• соціально-психологічна компетентність у сфері процесів спілкування;

• диференціально-психологічна компетентність у сфері мотивів, здібностей, спрямованості учнів;

• аутопсихологічна компетентність у сфері достоїнств і недоліків власної діяльності особистості.

Спеціальна компетентність викладача передбачає акумульовані в навчальному предметі обізнаність і авторитетність у відповідній галузі науки (або кількох наук).

Соціально-психологічна компетентність педагога включає його обізнаність у сфері процесів спілкування, які відбуваються усередині навчальних груп (між студентами), між педагогом і групами, педагогом і студентом. Ця якість властива викладачам, що володіють майстерністю у сфері виховання.

Диференціально-психологічна компетентність полягає в обізнаності педагога у питаннях індивідуальних особливостей кожного учня, його здібностей, сильних сторін волі і характеру, достоїнств і недоліків попередньої підготовки і проявляється у прийнятті продуктивних стратегій індивідуального підходу у роботі з ним.

Аутопсихологічна компетентність полягає в обізнаності викладача із способами професійного вдосконалення, сильними і слабкими сторонами своєї особистості і діяльності, здатності викладача віднайти способи підвищення якості своєї праці.

Робота викладача над собою у плані саморозвитку і самовдосконалення розпочинається із здійснення самооцінки [14; 17].

Таким чином, у терміні “професійно-педагогічна компетентність” органічно поєднуються багатогранні характеристики праці педагога: професійні знання, уміння, навички, професійно значущі особистісні якості. На перше місце сьогодні виступають такі змістовні компоненти компетентності викладача, як критичність педагогічного мислення, здатність до аналізу і самоаналізу, потреба у самовдосконаленні, схильність до творчості і любов до своєї професії.

Вивчення та аналіз поняття професійно-педагогічної компетентності і сучасних вимог до спеціаліста дає змогу виділити основні якості викладача спеціальних дисциплін технічного закладу освіти, які відображають його компетентність:

• здатність до самовідновлення адаптивних ресурсів;

• здатність до критичної оцінки особистого досвіду педагогічної діяльності;

• прагнення до формування і розвиту особистих креативних якостей, що дають можливість генерації педагогічних ідей; отримання високих педагогічних результатів;

• наявність високого рівня комунікативної культури і досвіду організації складної комунікації, що здійснюється в режимі діалогу;

• засвоєння культури отримання, відбору, зберігання, відтворення, обробки та інтерпретації інформації в умовах швидкого наростання інформаційних потоків; наявність методичної культури, концептуального мислення, здатність моделювати педагогічний процес і прогнозувати результати власної діяльності;

• наявність навичок педагогічного менеджменту, тобто прагнення до самовизначення в ситуаціях ціннісного вибору і до прийняття відповідальності за кінцевий результат педагогічного процесу;

• здатність до вироблення індивідуального стилю педагогічної поведінки.

Таким чином, професійно-педагогічна компетентність викладача – це вихідне поняття для характеристики педагогічної діяльності викладача. Вона визначає рівень педагогічної готовності до діяльності, є фактором дотримання спрямованості діяльності і проявляється у стилі педагогічної діяльності, у педагогічній кваліфікації викладача.

За своєю сутністю ППК – це структура, що має своє призначення – забезпечити успішність навчально-пізнавального процесу; має ресурси для цього – знання, уміння, досвід, якості особистості; знає як і вміє ці ресурси вичерпати (розподілити) доцільно і швидко.

У цьому формулюванні: структурі професійно-педагогічної компетентності викладача спеціальних дисциплін ВТЗО інтелектуальний блок.

Інтелект як пізнавальна діяльність викладача поєднує в собі як уже набутий досвід (знання, розумові навички і вміння), так і здатність подальшого самостійного його набуття і творчого застосування на практиці.

Ці уміння надають можливість викладачеві аналізувати власну діяльність і діяльність студентів; спостерігати й аналізувати зміни в їх поведінці та учінні; чітко формулювати ціль діяльності; у вирішенні педагогічних задач бачити і усвідомлювати головне і другорядне.

Успішність набуття знань, умінь і навичок в свою чергу залежить від здібностей.

Здібності – це функціональна властивість особистості викладача, яка зумовлює ефективність реалізації ним певної функції, тобто яку оцінюють лише у взаємодії [18, с. 107]. Класичним є визначення здібностей, подане Б.М.Тепловим:

„По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої...

По-друге, здібностями називають не кожні взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності...

По-третє, поняття „здібність” не зводиться до тих знань, навичок та умінь, які вже вироблені у даної людини...” [40, с. 10].

У цьому визначенні центральною ознакою здібностей є успішність виконання діяльності.

Загальний висновок: успіх визначається не тільки і не стільки інтелектом, а й настійливістю, рішучістю, здоровим глуздом та іншими властивостями особистості, які впливають на дії, вчинки, поведінку в процесі діяльності [там само]. Через це у структурі професійно-педагогічної

„знає як” – означає наявність навчальних технологій;

„уміє” – означає впровадження цих технологій;

„успішно, доцільно і швидко” – означає, що ці технології мають бути інноваційними.

Діяльність викладача – це постійне пізнання: ситуацій, студентів, себе, соціального оточення, умов взаємодії. У зв’язку з цим є підстави виділити у компетентності викладача ВТЗО ми виділяємо окремо особистісний блок. До цього блоку відносимо:

- базові властивості особистості викладача, що безпосередньо характеризкють його розвиток;

- риси особистості викладача, що визначають стійкі особливості його поведінки;

- якості особистості викладача, що створюють основу для існування обмежень (час і пріоритетність впливу на поведінку) в його повсякденній діяльності.

Оскільки для моделі особистісно-орієнтованої освіти індивідуальний стиль діяльності та гуманістичний стиль мислення є основними ознаками професійно-педагогічної компетентності викладача, то в її структурі ми виділяємо адаптивний блок.

Поняття „індивідуальний стиль” включає в себе не тільки зовнішні способи дій. До індивідуального стилю відносяться також способи і прийоми організації психічної діяльності

Ознака індивідуального стилю полягає в тому, що характерні для нього способи і прийоми дії мають узагальнений характер. Вони застосовуються однією і тією ж людиною не в якій-небудь специфічній ситуації діяльності чи при вирішенні яких-небудь специфічних задач, а в самих різних ситуаціях і навіть у різних видах діяльності.

Формування індивідуального стилю вимагає достатнього осмислення вимог діяльності і ступеня доцільності способів дій, що застосовуються. Тільки при цій умові викладач може свідомо відібрати способи і прийоми роботи, що відповідають його можливостям і разом з тим є досить доцільними при даних вимогах діяльності.

Таким чином, адаптивний блок у структурі професійно-педагогічної компетентності викладача спеціальних дисциплін спрямований у кінцевому рахунку на формування індивідуального стилю діяльності та зміну стилю мислення.

Для реалізації навчально-виховного процесу у ВТЗО потрібні специфічні педагогічні уміння викладача: проектувальні, конструктивні, організаторські, комунікативні, діагностичні.

Проектувальні уміння дозволяють викладачеві співвідносити план вивчення матеріалу на даному занятті з перспективним планом вивчення матеріалу в цілому.

На основі конструктивних умінь викладач адаптує матеріал до рівня розуміння студентів, планує свою роботу і роботу студентів на заняттях.

Організаторські уміння дозволяють викладачеві організовувати власну діяльність і поведінку та діяльність і поведінку студента.

Використовуючи комунікативні уміння, викладач швидко встановлює педагогічно правильні стосунки з студентами; використовує відповідний тон у процесі навчання.

Діагностичні уміння дають змогу викладачеві створити базу даних для проектувальної і конструктивної діяльності, здійснити корекції початкового плану у випадку наявності відхилень від нього.

В умовах перебудови освіти і оновлення змісту підготовки інженерно-технічних кадрів значної актуальності набувають аналіз практики і пошуки теоретичних основ розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін технічних вузів, розробка шляхів і методів, а також конкретних методик її формування.