Розділ 1 теоретичні засади розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін вищих технічних закладів освіти

1.1. Розвиток професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін вищих технічних закладів освіти як психолого-педагогічна проблема

Система вищої освіти в Україні реформується в умовах швидкої зміни світогляду, політичних та економічних структур суспільства, побудови незалежної держави і відродження національної культури. Вища школа виконує важливе соціальне замовлення держави: формує інтелектуальний потенціал України, забезпечує висококваліфікованими фахівцями галузі народного господарства, науки, культури [34, c.366]. Вирішення проблеми якості освіти не можна розглядати окремо від проблеми належного кадрового забезпечення вищих навчальних закладів, роботи з кадрами. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні зазначено, що ефективна підготовка і підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників є одним з основних механізмів розвитку освіти і відноситься до проблем, які потребують першочергового розв’язання [32].

Особливістю сфери освіти виступає те, що підготовка кадрів для неї здійснюється в самій же галузі. Кількісний та якісні параметри підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначають загальну ефективність освітньої діяльності. Саме тому підготовка педагогічних кадрів постійно знаходиться в центрі уваги всієї освітньої системи. Нові умови зумовлюють нові вимоги до викладачів: їм мають бути притаманні духовність і висока мораль, культура, інтелігентність, професійна компетентність, творче мислення, гуманістична спрямованість педагогічної діяльності і здатність сформувати фахівця, діяльність якого на виробництві забезпечить вирішення протиріч, що виникають внаслідок взаємодії НТП і суспільства, природи, людини.

Викладач є провідною фігурою у вищій школі, тому на етапі реформування освіти, як і раніше, актуальною є проблема його підготовки на рівні сучасних вимог суспільства. Важливість проблеми сьогодні полягає ще і в тому, що новаційна вимога до кваліфікації науково-педагогічних працівників визначається законодавчо. В статті 48 Закону України про вищу освіту зазначається, що посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку [34, с. 374].

Професійна підготовка викладачів спеціальних дисциплін вищих технічних закладів освіти має певні специфічні особливості. Кадри для вищої технічної освіти – це випускники вищих технічних навчальних закладів, які залишаються, як правило, на викладацьку роботу на фахових кафедрах свого факультету. Здобуття навичок викладання відбувається безпосередньо в процесі роботи, і неминучими тому є втрати та помилки, що проявляються в зниженні загальної ефективності навчального процесу. Аналіз практики, засвідчує, що викладачі не мають базової педагогічної підготовки і через її відсутність зазнають труднощі у практичній діяльності.

Таким чином, реалізація нового підходу до формування професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін потребує розв’язання певних завдань. Серед них важливим є принципи цілісного процесу професійно-педагогічної діяльності викладачів спеціальних дисциплін.

З огляду на це зауважимо, що новий характер суспільних відносин, зміни потреб економіки в сучасних спеціалістах різного профілю і кон’юнктури, що склалася на ринку праці, ставлять нові вимоги до випускників технічних закладів освіти. Технічна підготовка спеціаліста повинна орієнтуватися на найновітніші технології та їхні динамічні зміни, забезпечувати здатність випускника адаптуватися до цих змін і здійснювати самостійну інноваційну діяльність, підвищувати його конкурентну здатність на ринку праці.

Особливо важливою для фахівця інженерно-технічного профілю є психологічна підготовка.

Швидкий розвиток мікроелектроніки, інформатики, роботизованих технологічних систем зумовлює різке зростання психічного напруження, перевантаження та стресів і вимагає від інженера високої інтелектуальної мобільності, динамічності, психічної адаптації в умовах складної трудової діяльності, а також міжособистісних та ділових стосунків. В таких умовах спостерігається невідповідність сьогоднішнього рівня психологічної готовності молодих фахівців до вимог, що висуваються умовами та факторами інтенсифікації наукової і психічної активності інженера.

Знання, уміння, досвід інженера, спілкування на виробництві і в побуті визначають культуру його праці. Вона тісно пов’язана із загальною культурою, відображає соціальні і моральні якості і визначає ступінь відповідальності за наслідки професійної діяльності. Філософські і професійно моральні-проблеми культури праці знайшли своє висвітлення в роботах Н.Н.Лобанової [24], Ф.М.Щербака [44] та ін.

Осмислене ставлення інженера до своєї діяльності тісно пов’язане з важливою якістю його особистості – соціальною відповідальністю. Соціальна відповідальність є елементом професійно-моральної культури і слугує основою при здійсненні самоаналізу діяльності. В умовах науково-технічного прогресу змінюється оточуюче середовище, ритм життя, стиль життя, кругозір спеціаліста, вносяться зміни у систему інформації, що вже прямо чи опосередковано впливає на його життєві установки і соціально-моральну позицію.

Зміст професійної підготовки викладачів спеціальних дисциплін спрямований на засвоєння фундаментальних, спеціальних і гуманітарних дисциплін, що поєднується з чітко вираженою науково-дослідною роботою. У сучасному розумінні професійна підготовка викладачів зорієнтована на засвоєння загальнотеоретичного, спеціального, психолого-педагогічного, науково-дослідного та культурологічного, практично-педагогічного блоків навчального процесу, завдяки якому формується система загальних міжпредметних і часткових професійно-педагогічних знань, способів діяльності та умінь творчо оперувати ними під час розв'язування проблемних завдань [8, с 197].

Основними дидактичними умовами, які забезпечують ефективну професійно-педагогічну підготовку універсального фахівця можна вважати:

якісне поліпшення методологічної підготовки майбутніх викладачів;

• забезпечення фундаментальності педагогічних знань;

• поглиблення педагогічної спрямованості;

• використання ділових педагогічних ігор;

• оволодіння передовим педагогічним досвідом співробітництва.

Отже, професійна підготовка викладачів спеціальних дисциплін пов'язується із здобуттям фундаментальних професійних знань з фахових дисциплін та формуванням загально-професійної компетентності і ґрунтується на поєднанні загальних і специфічних принципів.

У процесі розвитку ППК викладача застосовуються педагогічні технології, в основу яких покладено принцип активності особистості, що навчається, спільної діяльності і спілкування учасників освітнього простору [36; 43, с.321]. Велике значення має застосування сукупності таких форм і методів, як самостійна робота, навчально-пізнавальні, ігрові, навчально-розвивальні форми та методи, які сприяють формуванню педагогічного мислення викладачів.

Готовність викладачів спеціальних дисциплін до навчання ї виховання є результатом професійно-педагогічної підготовки. Її показники, що свідчать про рівень підготовки [43, с. 322]: опанування педагогом системою фахових знань і вмінь; володіння методикою навчання та виховання; наявність особистої позиції щодо навчальної діяльності; морально-економічна і психолого-педагогічна готовність до її здійснення, до організації продуктивної праці тих, хто навчається.

Останнім часом результативність професійної підготовки викладачів визначається не тільки здобутими знаннями, а й змінами в особистості викладача, в його досвіді, інтелекті та особистісних якостях, що відбуваються завдяки набутим знанням, навичкам і вмінням.

Цілісність системи професійної діяльності викладачів у навчальному процесі [43, с. 180] цілком залежить від комплексу дидактичних умов, які забезпечують позитивний результат професійно-технічної підготовки. Серед них можна виділити такі дидактичні умови [87, с. 180]:

• вдосконалення змісту навчальних предметів;

• оволодіння методиками і способами розв'язування задач, що пов'язані з їх професійною діяльністю і спеціальністю;

• систематична участь студентів у процесі розв'язування прикладних завдань;

• максимальне наближення змісту, форм і методів діяльності викладачів на навчальних заняттях до умов і особливостей майбутньої практичної діяльності вихованців.

Можливості психолого-педагогічної підготовки до формування професійно педагогічних умінь як складових професійної компетентності педагогів досліджуються в працях Є.А Климова [15], А.К. Маркової [30]. Питанням розвитку та формування комунікативних та методичних умінь викладача присвячена праця Г.С.Цехмістрової [42]. Взаємозв'язок соціально-психологічних і дидактичних аспектів результативності професійної підготовки викладача розкрито в дослідженнях М.В.Артюшиної [2], а результативність самостійної роботи - у праці Маринчак С.Ю. [28].

Теоретичною засадою концепції психолого-педагогічної підготовки викладачів (В.А. Козаков) мають стати принципи гуманізації, фундаментальності, професіоналізації, педагогізації і психологізації підготовки фахівців.

Аналіз професійної діяльності викладача спеціальних дисциплін в системі технічної вищої освіти переконав нас у тому, що психолого-педагогічна компетентність повинна включати не тільки принципи організації навчання студентів інтеграцією змістового компонента, а насамперед, результат професійної підготовки.

ППК певною мірою зумовлюється рівнем особистісного й професійного розвитку викладача. Завдяки досягненню викладачами кількісно-якісних показників і стандартів професійної підготовки забезпечується набуття певного рівня психолого-педагогічної компетентності, а завдяки комплексу дидактичних умов підвищується рівень її сформованості.

Акцент у підготовці викладача переміщується з навчання нових способів діяльності на перетворення у мотиваційній, інтелектуальній, афективній структурі, а в кінцевому результаті - поведінкових структур його особистості [31, с 180].

Мірилом готовності викладача спеціальних дисциплін до педагогічної діяльності є його психолого-педагогічна компетентність, що дає змогу доцільно й компетентно діяти в нетипових і нестандартних ситуаціях у процесі професійної діяльності.

Провідною проблематикою в описанні професії педагога було дослідження класифікації і типологізації вимог до його особистісних якостей. Ряд авторів (В.В.Сєріков, С.Г.Єрушинський, Є.А.Кулішов, К.К.Платонов) виділили професійні і соціальні здібності. До перших були віднесені: засвоєння нової інформації; швидка орієнтації в системі знань; стійкий інтерес до них і здатність до критичної оцінки та до самоосвіти. Разом з тим у педагогічній науці була поставлена проблема розвитку педагогічної культури (А.В.Барабанщиков, В.С.Муцинов, Г.І.Різз та інші), що трактується як синтез психолого-педагогічних знань, психолого- педагогічних переконань і майстерності, загального розвитку, системи різних відношень, стилю діяльності і поведінки.

Одним з елементів педагогічної культури є культура спілкування. Спілкування було предметом соціально-психологічних досліджень, що проводились, як правило, у площині суб’єкт – суб’єктних відношень: педагог – учень або педагог – учні (Г.С.Костюк, [19] Н.В.Кузьміна [20], Є.С. Кузьмін [11] та ін.). У цих дослідженнях вводиться поняття соціально-психологічної компетентності, що передбачає уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості і емоційні стани інших людей, обирати адекватні способи спілкування з ними і реалізувати ці способи в процесі взаємодії (комунікації). Формується, таким чином, поняття комунікативної компетентності.

Стрижневим фактором праці викладача є його особистісний розвиток.

Проблемі компетентності присвячена значна частина зарубіжних досліджень (Л. Отала [35] та ін.), у яких компетентність розглядається також як умова розвитку системи безперервної освіти. Освіта протягом усього життя трактується як неперервний процес, що стимулює людей і дозволяє їм оволодіти потрібними знаннями, навичками, розумінням цінностей, потреба в яких виникає у перебігу людського життя.

Здійснюються також дидактичні дослідження різних проблем навчання фахівців з урахуванням специфіки професійного закладу освіти, відповідної фахової підготовки. До таких закладів відносяться, зокрема, вищі технічні заклади освіти. Вивчення зарубіжного досвіду підготовки нової генерації інженерних кадрів з метою впровадження його позитивних ідей в систему вищої технічної освіти України здійснено Н.М.Бідюк [4], Л.П.Пуховська [38] та ін. Як зазначають автори, особливе значення у підготовці фахівців цього напряму надається базовим знанням та навичкам пристосування до умов виробництва.

Процес формування педагогічних умінь у майбутніх інженерів-педагогів досліджував В.І.Яровий [45]. “Під уміннями, – зазначає автор, – розуміється оволодіння складною системою дій та операцій, які підпорядковані єдиній осмисленій цілі і використовуються людиною у нових для неї умовах” [45, с. 9]. Проблема пошуків умов формування професійно-педагогічної спрямованості майбутніх інженерів-педагогів у процесі викладення профілюючих інженерних дисциплін при проходженні лабораторного практикуму досліджувалася О.Р.Ганопольським [7]. Професійно-педагогічну спрямованість майбутнього інженера-педагога автор пропонує розуміти як “сукупність таких якостей особистості: мотиваційну спрямованість на оволодіння професією інженера-педагога; наявність потреби здобуття психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, інтересу до майбутньої професійної діяльності та задоволеність від її виконання” [там само].

Система ринкових відносин, прискорення НТП призводять не тільки до змін у структурі трудових функцій робітників, змісту їх праці, але й немислима без докорінної перебудови системи підготовки фахівців, змісту, форм та методів професійного навчання.

Удосконалення змісту навчання потребує від викладача технічних дисциплін умінь здійснювати проектування дидактичного матеріалу, що передбачає структурування навчального матеріалу, пошук необхідної інформації і вибір способів її трансформації у навчальний предмет. Окремі аспекти навчання проектування того чи іншого виду дидактичного матеріалу майбутніх викладачів технічних дисциплін у професійних навчальних закладах знайшли відображення в роботах Н.О.Брюханової [6], О.Е.Коваленко [16], Н.В.Кузьміної [20;21] та ін.

В сучасних умовах морально-особистісні якості фахівця інженерно-технічного профілю є провідними у його професійній діяльності. Сучасні вимоги до спеціалістів з вищою технічною освітою зводяться, в основному, до таких:

• пізнавальні: здатність засвоювати знання, використовувати їх на практиці, здатність до аналізу, синтезу та оцінки; професійність як інтеграція загальної освіченості та ґрунтовних і широких спеціальних навичок та умінь;

• позафункціональна орієнтація: лояльність, врахування інтересів підприємства, усвідомлення власних обов’язків, духовний контроль;

• комунікативні та організаційно-управлінські якості: здібності до керівництва, вміння вести переговори, встановлювати контакти, розподіляти завдання, приймати рішення тощо;

• розуміння необхідності і здатність навчатися постійно;

• комп’ютерна грамотність фахівця та обізнаність з можливостями та проблемами в галузі інформаційних технологій.

В умовах швидкого і значного розширення числа і важливості завдань вищої інженерно-технічної освіти значно зростає роль викладачів спеціальних дисциплін і посилюються вимоги щодо рівня їх професійно-педагогічної компетентності. Детальний аналіз досліджень, що відносяться до цієї галузі [3; 10; 16; 29], дає змогу систематизувати ці вимоги і подати їх групами, що спрямовані на розвиток і вдосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін технічних закладів освіти.

І. До числа основних завдань належить наукове обґрунтування змісту спеціальних інженерно-технічних дисциплін, визначення пріоритетів, структури і принципів відбору змісту.

Пріоритетами у вивченні спеціальних дисциплін ВТЗО, на наш погляд, мають бути:

• Особистісна орієнтація змісту спеціальних дисциплін, що передбачає рівневу і профільну диференціацію навчання, рівний доступ до якісної інженерно-технічної освіти, гуманізацію освіти.

• Цілісне відображення компонентів інженерно-технічної науки у змісті спеціальних дисциплін: врахування тенденцій розвитку техніки і технологій.

• Орієнтація на інтегровані курси спеціальних дисциплін, пошук нових підходів до інтеграції змісту, структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу.

• Посилення практичної і прикладної спрямованості у вивченні спеціальних дисциплін.

• Використання у процесі вивчення спеціальних дисциплін нових педагогічних технологій, зокрема інформаційних.

Беручи до уваги загальні принципи визначення змісту навчання, організації і планування його [1; 25] та зазначені вище пріоритети у вивченні спеціальних дисциплін можна намітити також основні принципи відбору змісту спеціальних технічних дисциплін. До їх числа ми відносимо такі:

1. Раціональна достатність.

2. Прикладна спрямованість.

3. Пріоритет розвивальної функції навчання.

4. Диференційоване вивчення.

5. Модульний відбір змісту.

ІІ. До другої групи завдань, спрямованих на розвиток і вдосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін технічних закладів освіти, відносимо наукове та навчально-методичне забезпечення навчального процесу.

ІІІ. До третьої групи завдань відносимо ті з них, які спрямовані переважно на розвиток і вдосконалення саме педагогічної компетентності викладача спеціальних дисциплін технічного закладу освіти:

ІV. До четвертої групи віднесемо завдання, спрямовані на розвиток і вдосконалення навичок управління навчально-виховним процесом технічного закладу освіти.

Таким чином, розвиток та удосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін ВТЗО в сучасних умовах передбачає вирішення таких основних завдань:

• накопичення, систематизація і розширення нових фахових знань і майстерності;

• знання основних соціальних, економічних і екологічних проблем суспільства і шляхів їх вирішення;

• поєднання навчальної роботи з науковими і технологічними пошуками;

• досягнення якісно нового рівня викладання спеціальних дисциплін;

• забезпечення інтелектуальної, психологічної і моральної готовності майбутніх фахівців до праці в нових умовах;

• участь у загальному вдосконаленні робочої сили шляхом забезпечення діяльності різних форм безперервного навчання;

• оволодіння новими технологіями навчання, застосування технічних засобів та нових інформаційних технологій;

- формування комп’ютерної грамотності майбутніх фахівців.

Розв’язання завдань становлення і розвитку вищої технічної освіти у нових соціально-економічних умовах зумовлює необхідність розробки і теоретичного обґрунтування вимог щодо психолого-педагогічного забезпечення належного рівня функціонування всіх її ланок. Вибір найкращих педагогічних технологій організації навчального процесу в закладах технічної освіти, спрямованих на ефективну професійно-творчу підготовку фахівця, значною мірою визначається рівнем професійно-педагогічної культури викладацького складу закладу освіти. Саме тому підвищення психолого-педагогічної компетентності викладачів постає як педагогічна проблема.