Ф орми буття
Неорганічні процеси Органічні процеси Буття людини
(нежива природа) (жива природа) (соціальне, духовне)
Рис. 2.2. Форми буття
Таблиця 2.5
Основні види буття
Природне буття |
Буття природних речей і процесів |
Соціальне буття |
Буття суспільства |
Духовне буття |
Інтелектуальний та психічний світ |
Віртуальне буття |
Комп’ютерна реальність, світ кібер-простору |
У середньовіччі буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але особливості середньовічного способу мислення полягають у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі й через відносне, змінне, плинне. А тому буття розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Важливим є також і те, що середньовічне уявлення про буття набуває антропоморфних та ціннісних характеристик. Отже, буття у середньовіччі має тотальний, системний та ієрархізований порядок, а в його виявленні вирішальна роль належить активності, у тому числі людській.
Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яке плідно й досить інтенсивно розробляли Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц та представники німецької класичної філософії. Саме це поняття — поняття субстанції – на думку Дж. Локка, було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації. Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює всю розмаїтість мінливих форм реальності. Під атрибутами субстанції розуміли її вихідні якісні характеристики, поза якими субстанція була неможлива. Б. Спіноза відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення.
У німецькій класичній філософії атрибутами світової субстанції постали також активність, рух, розвиток. Так, у філософії І. Канта наявні два центри абсолютного буття — «Я» і речі в собі. При їх зіткненні (накладанні форм розуму на подразнення від речей) виникає суще — світ речей, який вивчає наука. Свідомість (Я) мислилася ним як носій певних апріорних форм, тобто як щось конкретно визначене, як суще, як річ. У теорії Г. Гегеля буття окреслене як єдність простору й часу, множинності та єдності, ідеальності та реальності. Природа тут розглядається як інобуття духу, як його постійна демонстрація через розмаїття та зміну форм.
Загалом розроблення поняття субстанції у XVIII – XIX ст. наблизилось до наукової картини Світу. Тому в цей час виявилось досить багато точок зіткнення між філософією та наукою. Буття – субстанція, що постала як багаторівнева, ієрархічно та системно впорядкована реальність, що існує завдяки органічному зв'язку внутрішнього та зовнішнього, необхідного та випадкового, суттєвого та другорядного, зв'язку, що інтегрально звершує світовий еволюційний процес.
У середині XIX ст. з'являється некласична філософія, а з нею й нове розуміння буття. Якщо в попередній філософії один вид сущого (матеріального чи ідеального) протиставлявся іншому як справжнє та несправжнє буття, то в некласичній філософії буття протиставляється сущому. Буття є першою та необхідною умовою будь-якого людського усвідомлення, тобто внутрішньою умовою самоздійснення, само реалі-зації людського інтелекту в актах. Некласична філософія звернула увагу на те, що всі й усілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення дійсності. Так, А. Шопенгауер різко розділяє суще (світ в уявленні) і справжнє буття (світ волі). Воля втрачає риси предметності, оформленості, речі, вона не є сущим, до неї не застосовуються категорії сущого (причинність та ін.). Таке протиставлення наявне у філософії Ф. Ніцше. У С. Керкегора екзистенція як справжнє буття також проти-ставляється сущому, світу. Отже, буття — це тривалість, неперервність, націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст.
Тенденція протиставлення буття сущому стає домінуючою у феноменології та екзистенціалізмі. У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як «жива діяльність», позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Є. Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідомості. Так, у сприйманні дається («конституюється») реальна річ, у вірі — цінності, у фантазії — казкові герої. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється. Буття, за М. Гайдеггером, це не щось поза людиною, протилежне людині, що можна виразити в понятті й перевести в технологію. Воно як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини.
Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:
матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;
ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);
некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.
Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об'єктивізму (прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду, з позиції, близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі — до суб'єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.
Сучасна наука різними напрямами та галузями утворює наукову картину світу, яка окреслює досить складну картину проявів буття та виділяє такі найважливіши характеристики буття:
по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;
по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'язку «всього з усім»;
по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики;
по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;
по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розділяли, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта.
Класифікація філософських позицій у розумінні похідних характеристик буття:
1. Монізм – буття єдине у своїй основі.
2. Дуалізм – матеріальне та духовне – рівноправні та взаємопов’язані початки буття.
3. Плюралізм – буття – абстракція реальної множинності речей, процесів та явищ.
4. Субстанціалізм – під поверхньою явищ приховується їх глибинна сутність.
5. Реїзм – існують лише об’єкти.
6. Організмізм – будова світу подібна до будови організму.
7. Механіцизм – елементи світобудови пов’язані між собою суто зовнішнім чином, тобто механістично.
8. Динамізм – світ рухається, змінюючись.
9. Сталість – світ у своїй основі незмінний.
Головні онтологічні категорії:
Буття – ніщо; Єдине – множинне;
Загальне – одиничне; Ціле – частка;
Можливе – дійсне; Якість – кількість;
Сутність – явище; Зміст – форма;
Єдине – множинне; Загальне – одиничне;
Ціле – частка; Можливе – дійсне.
«Буття – це зціплення людини із не наданими природою підґрунтями» (М. Мамардашвілі) [94, с. 34] |
Історичні зміни поглядів на структуру буття
наведені на рис. 2.3. – 2.6.
Міфологічний період Філософський період
Доля
Благо
Істина Єдине Краса
Логос
Боги Космос
Людина
Космос Людина
Рис 2.3. Структура буття античної філософії