Як? Чому? буття

Як? – різномаїття (час, рух);

Чому? – взаємозв’язок (співвідношення, простір);

Навіщо? – єдність, цілісність (трансценденція);

Що? Хто? – індивідуальність, особистісність.

Рис. 2.1. Трикутник онтологічних запитань

2.2. Буття як філософська категорія. Філософські концепції буття

Альтернативні концепції буття (від гр. όν, εϊναι – он, єднай) – похідна категорія метафізики та онтології. Фіксує реальність (матеріальну та інтелігібельну), усе, що існує («нейтральна» ознака усього світу). Європейська філософська традиція сформувала два визначення буття: «сильне» та «слабке» (табл. 2.3.), а також два типи розуміння буття (табл. 2.4.).

Таблиця 2.3

Визначення поняття буття

«Сильне» поняття буття (Аристотель, Тома Аквінський)	«Слабке» поняття буття (Скот, Суарес, Вольф)
Буття – є найбільшою та найсильнішою досконалістю. Воно займає місце за ієрархією відповідно до отриманої досконалості буття, яка є повною у Бога. Буття є найбільшою досконалістю. Буття є абсолютною цінністю. Буття є найвищим актом. Буття є найінтимнішим і найглибшим елементом, що пронизує усю дійсність. Буття є остаточною метою усякої активності та виконання	Буття – найменша досконалість, яка лежить в основі всякої іншої досконалості як найзагальніший, найневизначеніший, найуніверсальніший елемент

Таблиця 2.4

Два типи розуміння буття

Незмінне Єдине Стале Самототожнє	Мінливе, що перебуває у стані постійного становлення, руху
Лінія Парменіда	Лінія Геракліта

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана, насамперед, із тим, що філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття – це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир. Завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. Буття постає як вища універсальна цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Таким чином, дослідження розуміння буття є для філософії її змістовим та смисловим епіцентром.

Поняття буття має фіксувати певні характеристики світу, а також і певні ознаки, за якими можливо відрізняти буття від небуття, тобто умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Значення проблеми буття для філософії проявляється в тому, що ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та сутнісного розгляду будь-яких явищ реальності, отже від розв’язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики.

2.3. Проблеми буття в історико-філософському визначенні

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. У сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі концепції буття.

В історії філософії проблему буття почали розглядати в давньогрецькій натурфілософії. У самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, мінливого, такого, що зникає. Так, Парменід, якому належить заслуга введення у філософський та науковий обіг поняття «буття», вважав буття основою світу та дійшов парадоксального висновку, що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокрит, Платон, Анаксагор, Аристотель, а далі вона стала загальновизнаною в добу Середньовіччя. Але найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Аристотель. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей. За Аристотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Аристотелем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. У сучасній філософії виокремлюють певні форми (рис. 2.2.) та види (табл. 2.5.) буття.