
- •1. Філософія як універсальний тип знань
- •1.1. Філософія як теоретичне ядро світоглядного знання
- •1.2. Сутність, структура та історичні типи світогляду
- •1.3. Предмет, структура та основні функції філософії
- •Філософські проблеми, варіанти їх вирішення та філософські дисципліни
- •1.4. Історія філософії: періодизація та основні ознаки діалогу концепцій на різних етапах розвитку духовної культури, цивілізації суспільства
- •Порівняльний аналіз методології та логічної схеми французького енциклопедизму й німецької класичної філософії
- •Основні поняття та терміни
- •2. Філософія буття (метафізика та онтологія)
- •2.1. Метафізика та онтологія як концепції буття
- •Типологія метафізики за е. Берті
- •Типологія метафізики за е. Жильсоном
- •Як? Чому? буття
- •Визначення поняття буття
- •Два типи розуміння буття
- •2.3. Проблеми буття в історико-філософському визначенні
- •Ф орми буття
- •Основні види буття
- •Суще Ціль Першопричина
- •Д остовірність Прозорість Адекватність Мислення
- •Структура буття за Платоном
- •Онтологія м. Гартмана
- •(Індивідуально-конкретне)
- •Закони буття
- •Концептуалізація онтології в історії європейської філософії
- •2.4. Основні складові буття
- •Основні складові буття
- •Основні концепції простору – часу
- •Філософські уявлення про Дух
- •Філософські, релігійні та наукові концепції основ Бутя
- •2.5. Онтологічна будова світу за сучасною наукою
- •Два методологічних підходи розгляду онтології Світу
- •Основні поняття та терміни
- •3. Природа та сутність людини як філософська проблема (філософська антропологія)
- •3.1. Специфіка філософського розгляду проблеми людини
- •3.2. Біосоціальна природа людини
- •3.3. Природа та сутність людини
- •3.4. Індивід, індивідуальність, особистість
- •3.5. Людина та практика
- •Основні поняття та терміни
- •4. Філософія свідомості
- •4.1. Основні філософські концепції походження свідомості
- •Концепції свідомості
- •Детермінація свідомості
- •4.2. Свідомість і самосвідомість
- •4.3. Проблема несвідомого
- •Структура людської психіки за з. Фрейдом
- •4.4. Проблеми свідомості в сучасній філософії
- •Дуалізм природного/штучного
- •Основні поняття та терміни
- •5. Пізнання як предмет філософського аналізу (гносеологія та епістемологія)
- •5.1. Психофізична проблема та теорія пізнання
- •5.2. Основні підходи, принципи та концепції сучасної гносеології
- •5.4. Наука та наукове знання. Основні положення сучасної епістемології
- •Факти г іпотеза
- •5.5. Наука як основа буття сучасної (техногенної) цивілізації
- •Основні поняття та терміни
- •6. Діалектика ─ всезагальна теорія розвитку
- •6.1. Діалектика як вчення про всезагальний розвиток
- •6.2. Основні принципи діалектики
- •6.3. Закони діалектики
- •6.4. Співвідношення категорій діалектики
- •Основні поняття та терміни
- •7. Філософія суспільства
- •7.1. Філософський аналіз суспільства
- •7.2. Соціальна структура суспільства
- •7.3. Основні сфери суспільного життя
- •Основні філософські концепції розуміння суспільства
- •Основні поняття та терміни
- •8. Філософія економіки
- •8.1. Економіка як предмет вивчення філософії
- •8.2. Технологічні, наукові, фінансові та соціальні засади економічного життя у філософії економіки
- •8.3. Економічна культура. Моральні аспекти економічної діяльності
- •Основні поняття та терміни
- •9. Філософія моралі
- •9.1. Концептуальні підходи до вивчення моралі
- •9.2. Основні категорії моралі
- •9.3. Етичні вчення та їх ґенеза
- •9.4. Мораль і моральність як форми суспільної свідомості
- •Основні поняття та терміни
- •10. Філософія релігії
- •10.1. Предметне поле філософії релігії
- •10.2. Ґенеза релігієзнавства
- •10.3. Філософія та релігія
- •10.4. Релігія в сучасному світі
- •Основні поняття та терміни
- •11. Філософія культури
- •11.1. Історичний вимір становлення філософії культури
- •11.2. Теоретичні концепти філософії культури
- •11.3. Культура як специфічна соціальна реальність
- •Основні поняття та терміни
- •12. Філософія цивілізації
- •12.1. Особливості та протиріччя сучасної світової
- •12.2. Інформаційне суспільство
- •12.3. Походження та основні типи глобальних проблем
- •Основні поняття та терміни
- •Контрольні запитання
- •Використана література
Основні поняття та терміни
Античність; Відродження; ідеалізм; ідея; матеріалізм; матерія; мето- дологія; міфологічний світогляд; новий час; постмодерн; релігійний світогляд; свідомість; світогляд середньовіччя; субстанція філософія; філософський світогляд; філософські категорії; філософські методи.
Література: [23; 71, c.16–75; 54; 64; 87, 89; 165, c. 62–114; 167, c. 420, 425].
2. Філософія буття (метафізика та онтологія)
2.1. Метафізика та онтологія як концепції буття.
2.2. Буття як філософська категорія. філософські концепції буття.
2.3. Проблеми буття в історико-філософському визначенні.
2.4. Основні складові буття.
2.5. Онтологічна будова світу за сучасною наукою
2.1. Метафізика та онтологія як концепції буття
Метафізика (від гр. τά μετά τά φυσικά – мета фізика) – те, що йде за (поза) фізикою. Розділ філософії, в якому розглядаються саме буття, і властивості, що його неодмінно супроводжують; вчення, що досліджує першопричини й першопочатки всього сущого. Для метафізики важливим є розуміння абсолютної випадковості світу, його хиткості, незначущості, усвідомлення того, що треба вийти з нього, йти поза світом і поза людиною, щоб збагнути їхнє остаточне підгрунття.
Метафізика – це пошук того, що не має відповідного власного фундаменту, пошук підвалин нашого буття. Це дало можливість М. Гайдеггеру визначити метафізику як вимір власного існування у фундаментальних можливостях буття, яке розглядається у своїй цілісності, а Северіно – як «мову, яка виражає відношення істот до цілості сущого» [84; 109]. Типологія метафізики за Е. Берті та Е. Жильсоном наведена у таблиці 2.1 та 2.2.
«Заперечення метафізики призводить до торжества банальності… Як практично, так і теоретично людське життя набуває найвищого вияву тоді, коли досягає «екстазу», та цим терміном я не хочу натякати тільки на досвід містиків, а вказую на всякий досвід, що здіймається від підніжжя дійсності звичайнісінького життя до розкриття тієї таємниці, яка зусібіч оточує нас» (П. Бергер) [105, с. 79] |
Таблиця 2.1
Типологія метафізики за е. Берті
Іманентна |
Трансцендентна |
Натуралістична – підґрунтям реального є природа (досократики, Геракліт, Бр. Телезій, Дж. Бруно) |
Метафізика участі – першопринцип володіє властивою іманентною для нього досконалістю, тоді як інша дійсність (світ, людина) наділена похідною досконалістю (Платон, неоплатоніки, Августин, А. Розміні, В. Джоберті) |
Матеріалістична – єдиною підвалиною реального є матерія (Демокріт, Ж. О. де Ламетрі, К. Гельвецій, К. Маркс, Ф. Енгельс) |
Метафізика досвіду – визнає єдине трансцендентне начало, існування якого вважається цілком очевидним (Аристотель, Тома Аквінський) |
Ідеалістична – основою всього є дух, абсолютна ідея (І. Г. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Дж. Джентілє) |
|
Таблиця 2.2
Типологія метафізики за е. Жильсоном
Есенціальна |
Екзистенційна |
Зводиться до першопринципу від випадковості сутностей (субстанцій, форм) |
Зводиться до першопринципу від випадковості акту буття |
Поряд із метафізикою на статус теорії буття претендує й отонологія (гр. ov + ʎὸγος – он + логос) – розділ філософії, що розглядає феноменологію та герменевтику сущого у його численних проявах: як логічних, так і реальних. Таким чином, онтологія – це феноменологія буття (розглядає яким і як є буття), а метафізика – обґрунтування буття (чому і що воно є).
Термін «онтологія» був вперше вживаний Р. Гокленіусом («Философський лексикон», 1613 р.) та паралельно І. Клаубергом (у варіанті «онтософія» – «Metaphysikadeente, quaerectusOntosophia»); у практичному категоріальному вжитку закріплений Х. Вольфом.
Еволюційно класична онтологія розподіляється на два вектори. З одного боку вона артикулюється в якості метафізики та розгортається у площині трансценденталізму: приховане за зовнішнім існуванням речей буття елеатів (Парменід, Мелісс, Зенон); платонівська концепція ейдосів; сфера божественного інтелекту у патристиці та схоластиці; певний етап розвитку Абсолютної ідеї у Г. Гегеля; позасуб’єктне існування світу поза межами гносеологічних експлікацій у феноменології, а з іншого боку розвивається трактування онтології як філософії природи, що орієнтується на отримання позитивних знань про природні об’єкти, розглядаючи їх як такі: натурфілософія досократиків (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр, Демокріт, Емпедокл); середньовічний номіналізм; натуралізм філософії Відродження; філософія природи Нового часу. З німецького філософа І. Канта започатковується критичне ставлення до традиційної онтології, яка оцінюється в якості «догматизму» онтологізації ментальних конструкцій, що буде радикалізовано у позитивізмі, котрий закличе оцінювати будь-яке метафізичне твердження як беззмістовне, як таке, що не підлягає принципу верифікації. Сам І. Кант вважав, що доступ до буття нам відкривають лише апріорні форми пізнання, поза якими взагалі неможлива постановка онтологічної проблематики. Але мислитель із Кенігсбергу не був послідовним у своїх онтологічних поглядах. Його етика приховано постулює наявність певної онтології світу (онтології свободи), яка відкривається у виконанні обов’язку.
У ХІХ–ХХ ст. онтологія, зберігаючи свою семантику в якості вчення про буття, стає доволі плюральною з точки зору конкретного наповнення його об’єму. В якості онтологічних виступають психологічні феномени (воля А. Шопенгауера), логічні («бути означає бути значенням пов’язаної змінної» У. Куайна), мовні («дійсність відтворюється по-новому за допомогою мови» Е. Бенвеніста, «кордони мови є кордонами мого світу» Л. Вітгенштайна). Принциповими для розробки нової онтології стала творчість німецького філософа М. Гайдеггера («Буття і час», 1927 р.) та француза Ж.-П. Сартра («Буття і Ніщо», 1943 р.). Їх філософія надала буттю характер людського виміру: людина є «пастирем буття», що відчуває глибинний поклик онтологічної повноти, котра отримує у людині свою індивідуальну форму вираження. Саме відчуття «ніщо» відкриває людині доступ до безосновного (un-Grund) буття, котре завжди є тим, чим воно не є, завжди відсутнє. Це відчуття відсутності підвалин власного існування спонукає людину постійно відтворювати свій власний проект укорінення у бутті. Людина приречена бути вільною. Особистість є хранителем істини буття, міри можливого та міри розрізненого, ціннісного. Як казав Ж.-П. Сартр: «Буття є те, на що ми відважуємось».
Постмодерна картина світу виключає можливість будь-якої об’єктивної онтології присутності (метафізика відсутності), окрім наррації. Нарратив маркує світ як гіпертекст; реальність артикульована принципово семіотично: «система категорій – це система засобів конструювання буття» (Ж. Дерріда). Важливу роль, завдяки якій постмодерн відмовився від побудови онтології, відіграло перевідкриття часу, тобто введення ідеї темпоральності у парадигмальні основи бачення реальності. Була актуалізована ідея, кантіанська за духом, про те, що онтологія як така може мислитися лише атрибутивно володіючи модальністю необхідності, що робить її неможливою в часі. Філософія постмодернізму будується на засадах принципово протилежних парадигмальним настановам культури класичного типу, які узагальнено можна позначити як онто-тео-телео-фалло-фоно-логоцентризм (поняття введене Ж. Деррідою). Постмодерн висуває альтернативні презумпції: 1) анті-онто – презумпція заборони метафізики в умовах принципової мозаїчності та семіотичності другорядності світу; 2) анті-тео – презумпція відмови від ідеї зовнішньої вимушеної каузальності і переорієнтація на бачення предметності в якості її постійної процесуальної самоорганізації; 3) анті-телео – відмова від цілеспрямованого розвитку подій; 4) анті-фалло – відмова від бінарних опозицій типу «об’єкт/суб’єкт», «чоловіче/жіноче» та ін.; 5) анті-фоно – акцентуація не на голосі, що озвучує іманентний тексту смисл, а на самому тексті як нестабільному середовищі генерації смислу; 6) анті-логоцентризм – презумпція відсутності іманентного світу смислу, логіки буття, яка могла б бути експлікована у когнітивних герменевтичних актах [159; 160; 161].
Онтологія розглядає:
походження та межі буття;
структуру (види, форми, сфери та їх відношення) буття;
рух і розвиток буття;
субстанцію буття;
закони буття;
що є дух;
що є матерія;
що є життя;
що є свідомість та розум;
у чому сенс та цінність буття;
чому взагалі існує щось, а не навпаки – ніщо.
Трикутник онтологічних запитань наведений на рис. 2.1.
Навіщо?