10.3. Філософія та релігія

Філософія як форма раціонального знання відмінна від релігійної свідомості. Вона – форма рефлексивного знання, вона не догматична, внутрішньо критична. Разом із тим всі філософи в усі часи не могли обійти проблему буття Бога, смерті або безсмертя людської душі. Трансцендентне буквально «притягує» філософію. Навіть відкрито нерелігійні філософи, такі, як Мартін Гайдеггер, говорять про те, що людина живе в «очікуванні Бога». К. Ясперс ввів поняття філософської віри, невіддільності філософствування від прориву до трансцендентного.

Справа в тому, що всі філософські проблеми – проблема людини, меж її свободи, можливостей її пізнання, проблема творчості, цінностей, нарешті, саме існування філософії як проблема знаходиться в певному відношенні до проблеми існування Бога. Бо філософія вирішує «граничні» питання людського буття. Філософію цікавить не наша з вами свобода, а можливість свободи взагалі, абсолютна свобода в «чистому вигляді». Тобто рушійною силою всіх форм людської діяльності, оскільки вона відмінна від природи, може виступати та позамежна природі підстава, що в релігії називається Богом. Правда, як писав З. Фрейд, «філософи починають непомірно розширювати значення слів, поки в них майже нічого не залишається від первісного змісту. Якусь розмиту абстракцію, створену ними самими, вони називають «богом» ... їхній бог є радше порожня тінь, а зовсім не могутня особистість, про яку вчить релігія»[172, c.121]. Для філософії важлива сама ідея Бога як безумовний гносеологічний, етичний, естетичний ідеал і, одночасно, підстава, джерело пізнання, моральності, мистецтва.

Чи можна пов’язати релігійні погляди з певною філософською школою, напрямом? Широко поширеним є зближення матеріалізму та атеїзму, з одного боку, ідеалізму та релігії – з іншого. Але його рішуче відкидають богослови. Бог як абсолютне буття – це подолання обмеженості матеріального та ідеального, що існує тут, у тваринному світі. За словами сучасного православного богослова митрополита Антонія Сурожського, християнство – єдиний матеріалізм, який надає матерії гідне місце в світі. Для віруючого обов’язково настане час, коли матеріальне нарешті оновиться, з’єднається з духовним, коли виникнуть нове небо та нова земля, де все буде пронизане Божеством. «...Християнин – єдиний послідовний і серйозний матеріаліст, людина, яка вірить в матерію, в її нескінченно бездонні можливості» [10, c. 53]. Надприродне – це не ідеальне, це якраз форма зняття протилежності матеріального та ідеального.

Для віруючого неприйнятний не матеріалізм, а суб’єктивний ідеалізм, вважав англійський католицький письменник Г. К. Честертон, оскільки він веде до вседозволеності, до зла. «Матеріалісти – в порядку, – говорив один з його героїв, – вони достатньо близькі до неба, щоб приймати землю і не думати, що вони її створили. Страшні не сумніви матеріаліста. Страшні, жахливі, гріховні сумніви ідеаліста» [187, c. 283].

Всупереч загальноприйнятій думці, релігійна людина не повинна цуратися сумнівів. Але кордони філософського сумніву і сумніву віруючого – різні. Філософ сумнівається в самих основах свого існування. Предметом сумніву віруючого є не Бог, а його власне розуміння Бога. Ще в IV ст. один із Отців церкви Григорій Ніський говорив, що якщо ми повіримо, що створили, спираючись на Святе Письмо, на досвід святих, цілісний образ Бога, то насправді ми створили ідола і ніколи вже не зуміємо довідатися до істини Бога Живого, який весь є динамікою і життям.

Філософія і релігія йдуть різними шляхами, але реалізують одну людську потребу – закріпити себе в бутті. Богослови, кажучи про релігію, мають на увазі віднайдення й здійснення контакту із надчуттєвою, вищою реальністю, що протікає в певних організаційних рамках. Філософи, говорячи про релігію, розглядають її як необхідну форму трансцендування цінностей у символічній формі віри в абсолютне буття. Філософи лише задають загальні контури тієї реальності, з якою пов’язане «справжнє» існування людини і за умови якої має сенс філософія як форма теоретичного знання.