Порівняльний аналіз методології та логічної схеми французького енциклопедизму й німецької класичної філософії

Філософська проблема	Французький енциклопедизм	Німецька класична філософія
1	2	3
1. Вихідний пункт філософських міркувань	Мислячий (розумний) суб’єкт	Мислячий (розумний) суб’єкт
2. Що є об’єктивною першоосновою буття мислячого суб’єкта?	Матерія	Ідея
3. Що означає бути розумним (мислячим)?	Наслідувати природний порядок речей, який існує у Природі	Жити відповідно до законів Розуму, які існують автономно від Природи
4. Чому навчає філософія – теоретичний світогляд?	Жити відповідно до Розуму	Жити відповідно до Розуму
		Закінчення табл. 1.2
1	2	3
5. Як співвідносяться між собою філософія та наукове знання?	Філософія – основа конкретних наук	Філософія – основа конкретних наук
6. Що таке наукове знання?	Результат теоретико-пізнавальної діяльності мислячого суб’єкта	Результат втілення апріорної схеми, яка переформовує зміст уявлення суб’єкта про світ
7. Що означає бути вільним, чи може людина бути вільною?	Людина не може бути вільною через те, що втягнута в систему причинно-наслідкових зв’язків, яка охоплює весь світ; свобода є пізнаною необхідністю	Людина вільна, бо її ставлення до реальності (до того, що є) визначається системою цінностей (тим, що має бути), які вона встановлює самостійно
8. Як співвідносяться одні з однима релігія та мораль, релігія та атеїзм (вільнодумство) ?	Релігія з одного боку та атеїзм і мораль з іншого несумісні	Релігія є формою моралі, атеїзм – різновидом релігії
9. Чи є політична революція необхідною для встановлення справедливого соціального порядку (соціального конт- ракту)?	Так, революція (руйнування несправедливого соціального контракту) становить неминучий етап, який від-криває можливість вироблення нового суспільного устрою	Ні, політична революція не є неминучою та бажаною, новий соціальний устрій (громадянське суспільство) виникає внаслідок зняття існуючих соціальних протиріч, тобто розвитку, а не руйнації суспільства

Після досягнення вищої точки розвитку класичної раціоналістичної філософії починається нова фаза еволюції філософського західного світогляду, відмінною рисою якого є дихотомія раціоналістичної та ірраціональної гілки філософської думки. Розвиток раціоналістичної філософії у кінці XIX і протягом XX ст. привів до виникнення такого її напряму як позитивізм, який зводить завдання філософського дослідження до обґрунтування методів отримання наукового, тобто об'єктивного, підкріплюваного досвідом знання і розробки системи аналізу структури такого знання.

Поряд із цим активізується напрям, що носить назву «ірраціональна філософська думка», найвидатнішими представниками якого є сучасник Г. Гегеля, А. Шопенгауер, чиї ідеї отримали подальший розвиток у творчості Ф. Ніцше, А. Бергсона та інших представників цього напряму, і вершиною якого є так звана філософія екзистенціалізму. У цілому одночасно та лінія раціоналістичної німецької класичної філософії породжує філософію марксизму, відмінною рисою якого є створення методу матеріалістичної діалектики.

Протягом усього XX ст. основні концепції та напрями філософської думки піддаються трансформаціям і дають привід говорити про наявність певної кризи, – кризи раціоналістичної філософії. Причин тому декілька. По-перше, це науково-технічна революція у кінці XIX – початку XX ст. у фізиці, у результаті якої були переглянуті уявлення про атрибути матеріальної реальності, про методи пізнання світу. Причиною такого перегляду стало те, що в ході розвитку науки людина змушена була звернутися до об'єктів реальності, що виходять за рамки повсякденного життєвого досвіду. Це відбулося, насамперед, у фізиці і в орбіту наукового дослідження були втягнуті матеріальні тіла, які рухаються зі швидкостями, що незначно відрізняються від швидкості світла, матеріальні тіла, що володіють величезною масою, або об'єкти мікросвіту. Усе те, з чим людина як біологічна істота не стикалася в своєму житті, все те, для образного уявлення якого у свідомості людини не було адекватних йому психічних концептів. Другим фактором, який зумовив цю світоглядну кризу, було колосальне прискорення темпу трансформацій науково-технічного розвитку, відповідно до якого сподівання на те, що науково-технологічний прогрес може послужити основою прогресу соціального й морального, тобто вдосконалень умов життя людини та її морального обличчя, виявилися марними.

XX ст. разом із поліпшенням якості життя, збільшенням її трива-лості, зростанням матеріальної могутності людини з її здатністю контролювати навколишній світ стало одночасно століттям наростання дисонансу між психофізіологічними можливостями людини і реаліями того соціокультурного середовища, яке вона сама створює в результаті прогресу науки і технології з одного боку, поглибленням неминучих криз у результаті спроби застосування до історичних процесів раціональних концепцій організацій суспільства міжособистісних, соціальних і міждержавних відносин. Проявом цієї філософсько-світоглядної кризи стало формування наприкінці XX ст. особливої течії філософської думки, яке прийнято називати ситуацією постмодерну. Вихідним постулатом тут є визнання, що у процесі прочитання звичне уявлення або позбавлене глибини (тривіально), або нав'язано автором. Представники цієї течії – філософи-постмодерністи – вважають своїм завданням звільнення прихованних смислів тексту від тих, які контрольовані автором та нав'язуються ним читачеві. Представники цієї філософської течії – розвивають так званий метод реконструкції, що має своєю метою руйнування стереотипів мислення, у тому числі філософських концепцій, та включення філософських категорій у новий ментальний контекст.

Розвиток постмодерністської філософії є ознакою чергової світоглядної кризи, подібної до епохи Ренесансу і, можливо, передбачає виникнення нового типу культури та цивілізації, відмінної від сучасної –техногенної цивілізації.