7.2. Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства – це форма організації суспільства, що склалася історично та становить певну форму стійких зв'язків, відносин, які виникли на їх основі, соціальних груп і інститутів, які забезпечують цілісність суспільства, збереження його властивостей при впливі на нього різних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Структура суспільства містить безліч різноманітних елементів. Основними серед них є: 1) суб'єкти суспільства (індивіди та їх об'єднання); 2) взаємини і зв'язки між людьми; 3) соціальні інститути; 4) діяльність.

Характеризуючи суб'єкт суспільства ─ перший елемент його структури слід зазначити, що кожен індивід у суспільстві включений у певне співтовариство чи соціальну групу (або кілька груп). У процесі спільної життєдіяльності людей у суспільстві формується стійка структура соціальних спільнот, що включає такі групи, як родина, рід, плем'я, нації, класи, стани, касти і т. д. Утім, залежно від мети дослідження, соціальні групи і співтовариства можуть диференціюватися й за іншими ознаками. Наприклад, за соціально-демографічними (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери); територіальними (жителі міста, жителі села); за родом заняття (робітники, службовці, учні, творча інтелігенція); відношенням до власності (підприємці, наймані робітники), а також за рівнем доходів, рівнем освіти і т. д. [79, с.195–196].

Глибоко розкрити сутність суспільства дозволяє другий елемент його структури - суспільні відносини. Суспільні відносини ─ це певний зв'язок, залежність між суб'єктами, що складають суспільство. Відносини становлять свого роду цементуючий матеріал, що об'єднує людей у суспільство, перетворює на моноліт його окремі елементи. Чим різноманітніші соціальні відносини, тим більш високорозвиненим є суспільство.

Залежно від сфери життєдіяльності суспільства виокремлюють економічні, політичні, правові, соціальні, релігійні відносини і т. д. Залежно від суб'єктів, між якими виникають відносини, розрізняють сімейні (сімейно-побутові), родові, класові, національні, міждержавні відносини і т, д. Можуть також розглядатися відносини як між сферами життєдіяльності суспільства, так і всередині цих сфер. Необхідно також враховувати взаємозв'язки і взаємопроникнення суспільних відносин, а також те, що їх роль постійно змінюється [53, с. 320].

Третій елемент структури суспільства – соціальні інститути. Соціальний інститут становить історично визначені форми організації та регулювання громадського життя. За допомогою соціальних інститутів впорядковуються відносини між людьми, їхня діяльність і поведінка в суспільстві, забезпечується стійкість суспільства. Соціальні інститути в сучасній соціальній філософії розглядаються як різноманітні організації, установи, що відповідають соціальній структурі суспільства; як сукупність соціальних норм і зразків, що визначають стійкі форми соціального поводження і дії; як системи поведінки відповідно до цих норм.

Залежно від сфери суспільних відносин вирізняють, як правило, такі групи соціальних інститутів: 1) економічні (виробництво матеріальних благ, поділ праці, власність та ін.); 2) політичні (держава, партії, поліція, армія); 3) правові (законодавчі та судові органи, інститути право-застосування, правового виховання та ін.); 4) культурні (наукові, художні об'єднання, що створюють культурні багатства); 5) релігійні; 6) інститути стратифікації (розподіл соціальних позицій і людських ресурсів); 7) інститут й споріднення, шлюбу і родини та ін. [147, с. 207].

Діяльність становить четвертий елемент соціальної структури суспільства. Проблема діяльності була предметом пильної уваги багатьох мислителів і філософів. Значний внесок у дослідження соціальної діяльності зробили такі філософи, як І. Кант, Г. Гегель, І.  Фіхте, К. Маркс, М. Вебер, які дійшли висновку, що соціальна діяльність у всіх її різновидах становить той знаменник, до якого можна звести всю різноманітність форм громадського життя. До цієї думки, зокрема, прийшов Макс Вебер, який вбачав основу життя суспільства в соціальній дії, яку він визначив як людську поведінку, спрямовану на іншу людину. Розвиваючи його ідеї, Толкотт Парсонс стверджував, що вся соціальна практика, по суті, є сукупністю «взаємин між виконуючими свої обов'язки людьми». Приблизно так вважав і Карл Маркс. Він зробив висновок про те, що суспільство є «продуктом взаємодії людей» [16, с.134].

У філософській літературі діяльність як соціально-філософська категорія вживається для позначення того чи іншого прояву соціальної активності, за допомогою якої створюються умови громадського життя. На відміну від пристосувальної діяльності тварин, діяльність людини становить єдність матеріального й ідеального. Соціальна діяльність перетворює зовнішню природу в «другу природу», тобто культуру. Таким чином, діяльність можна визначити як суто людську форму активного ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни його перетворення в інтересах людей.