Основні поняття та терміни

Діалектика; закон єдності та взаємодії (боротьби) протилежностей; закон заперечення заперечення; закон переходу кількісних змін у якісні; кількість; метафізика; принцип загального зв'язку та взаємодії; принцип розвитку (історизму); принцип системності; принципи діалектики; причинність; протиріччя; розвиток; сутність; явище; якість.

Література: [5; 21; 71; 96; 131; 146; 205; 200].

7. Філософія суспільства

7.1. Філософський аналіз суспільства.

7.2. Соціальна структура суспільства.

7.3. Основні сфери суспільного життя.

7.4. Основні філософські концепції розуміння суспільства.

7.1. Філософський аналіз суспільства

Суспільство з давніх часів привертає увагу філософів. Соціальна проблематика стає актуальною для філософського аналізу після так званого антропологічного перевороту, який відбувся завдяки софістам та Сократу. Саме тоді на перший план замість натурфілософської проблематики висувається вивчення людини та, як наслідок, етичних і соціальних аспектів. Разом із тим суспільне буття слід відокремлювати від буття людини, оскільки між ними завжди виникає певне напруження. Цей конфлікт чітко фіксує етика, коли протиставляє бажання та інтереси окремої людини її обов'язку й потребам суспільства. Суспільне буття має також специфіку порівняно із буттям природним. Отже, виникає напрям філософської думки, що розглядає саме суспільство, його зв'язки з людиною і навколишнім середовищем – соціальна філософія.

Будучи складовою та невід’ємною частиною філософського знання, соціальна філософія одночасно має і ряд особливостей, що відрізняють її об’єкт і предмет дослідження. Соціальна філософія відрізняється від інших розділів філософії та різних областей суспільствознавства тим, що вона досліджує загальні відносини соціального буття, розглядаючи історично однорідну унікальність суспільного життя в якості однієї з підсистем світу, що займає в ньому специфічне місце. Специфіка підходу до вивчення суспільних явищ з позицій соціальної філософії виявляється в їх розгляді з точки зору причин виникнення, з’ясуванні найбільш загальних законів їх розвитку й функціонування. Соціальний філософ на основі узагальнення знань про суспільство розглядає його в цілому, добуває інтегративне знання про суспільство як систему, яка має свою історію, досягла певного рівня розвитку, функціонує в тісній взаємодії економічних, соціальних, політичних, психологічних та інших, коротко кажучи – матеріальних та духовних факторів. Якщо говорити про своєрідний «стрижень» соціальної філософії, то ним є вивчення відносин людини та суспільства у всій складності їх відтінків, тобто суспільного буття людини [8, с.18–20].

Людське суспільство – надзвичайно складний, багатофакторний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм, що створює значні труднощі відносно аналізу його сутності. Англійський фізик і соціолог Джон Бернал відмічав: «Наука про суспільство – найскладніша з усіх наук. Суспільство зазнає впливу різноманітних факторів, воно надто рухливе, динамічне...» Питання, чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому одне суспільство змінює інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів [16, с.11].

Термін «суспільство» – поняття багатозначне, саме тому його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розумінні він має такі значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що суспільні відносини - це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а становить єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку (українське суспільство, американське суспільство і т. д.) [115, с. 856].

Суспільство в широкому розумінні – це відокремлена від природи частина матеріального світу, що становить історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. Інакше кажучи, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Слід відмітити, що суспільство є системою, джерело розвитку якої знаходиться в ній самій. Можливо виділити ряд відмінностей, які відрізняють соціальну систему від систем, що діють у природі:

1) суспільство на відміну від природи є системою не тільки матеріальних, але й духовних відносин, що складаються між людьми в процесі їхньої спільної діяльності;

2) центральним елементом будь-якої соціальної системи є людина, що має свідомість, діє відповідно до своїх бажань і прагне до визначених цілей, що додає розвитку суспільства значного ступеня невизначеності, а отже, і непередбачуваності;

3) сама людина є складною системою й існує як система в системі. Інші елементи суспільства також є системними формами й утворюють певні автономні системи (держава, економіка, політика, право і т. д.);

4) розвиток суспільства підкоряється як загальним законам, так і специфічним соціальним законам, що діють тільки в соціальному середовищі;

5) соціальна система становить узгодженість елементів і водночас їх неузгодженість, наявність гармонійних тенденцій і конфліктної взаємодії [53, с. 305–306].

Отже, суспільство, яке є підсистемою об'єктивної реальності, істотно відрізняється від інших природних систем, як біологічних, так і фізичних. Соціальна система є найскладнішою з відомих систем об'єктивної реальності, що охоплює сукупність соціальних об'єктів і суб'єктів, їхніх властивостей і відносин, які утворюють цілісний соціальний організм.

Сучасна соціальна філософія виділяє чотири основні характеристики суспільства: самодіяльність, самоорганізація, само-розвиток, самодостатність. Самодіяльність, самоорганізація та само-розвиток у тій чи іншій мірі притаманні не лише всьому суспільству в цілому, але й окремим елементам. Але самодостатнім може бути тільки суспільство в цілому. Жодна з систем, що в нього входять, самодостатньою не є. Тільки сукупність усіх видів діяльності, усі разом узяті соціальні групи, інститути (сім'я, освіта, економіка, політика тощо) створюють суспільство в цілому як самодостатню систему.

Досить важливими та складними для нормального життя суспільства постають його взаємини із окремою людиною. Людину як носія суто соціальних якостей, що виникають і реалізуються в процесі міжіндивідуального спілкування, позначають поняттям «особа». Тобто особа — це індивід, що пройшов процес соціалізації — засвоєння зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в суспільстві [147, с. 256]. Соціалізація охоплює всі етапи залучення до культури, навчання й виховання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у соціальному житті. У сучасному суспільстві, унаслідок суттєвого ускладнення соціальних процесів, саме окрема людина постає як носієм соціальних якостей, так і джерелом соціальної творчості, а тому питома вага окремої людини зростає.