6.3. Закони діалектики

До основних законів діалектики відносять закон єдності та боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні та закон заперечення заперечення.

Закон єдності та взаємодії (боротьби) протилежностей розкриває джерело й рушійну силу будь-якого розвитку. Таким джерелом виступає протиріччя – взаємодія протилежностей, яка відбувається в формі боротьби. «Протиріччя – ось що насправді рухає світом», – писав Г. Гегель.

Протилежності взаємодіють між собою через боротьбу і переходять одна в одну, міняючись місцями. У цьому виражається їх єдність.

Зміст цього закону розкривається за допомогою таких категорій, як тотожність, відмінність, протилежності, протиріччя.

Тотожність означає рівність об'єкта самому собі та відношення об'єктів, основні сторони і тенденції яких збігаються. Тотожність, забезпечує стійкий стан, адже при всіх змінах матерія як об'єктивна реальність залишається тотожною сама собі.

Відмінність означає мінливість речей, тенденцію до подолання рівності предмета самому собі і забезпечує його перехід в якісно новий стан. Кожне явище одночасно і тотожне собі, і відрізняється від самого себе, оскільки постійно перебуває в зміні й розвитку.

Протилежності – це сторони об'єкта, які не тільки взаємовиключають, а й взаємопередбачають одна одну. Наприклад, немає добра без зла, прекрасного без потворного, багатства без бідності тощо. Коли кажуть, що добро і зло діалектичні, мають на увазі, що в абсолютному чистому вигляді вони є тільки абстракціями, у дійсності ж вони взаємодіють і перетікають одне в одне.

Взаємодіючі протилежності нерівнозначні. Серед них завжди знаходиться домінуюча сторона, яка і визначає розвиток предмета. Тому єдність протилежностей завжди відносна, а їхня боротьба абсолютна.

Взаємодія протилежностей, яка реалізується через їхню боротьбу, називається протиріччям. Сам факт наявності протилежностей ще не є протиріччям, важливо, щоб вони взаємодіяли, тобто перебували у функціональному стані.

На основі боротьби протилежних сторін відбувається реалізація та розв'язання суперечностей. З точки зору діалектики нерозв'язних протиріч бути не може.

Розрізняють внутрішні та зовнішні протиріччя. Внутрішні протиріччя виникають між протилежними сторонами самої системи, окремого предмета або явища (наприклад, між продуктивними силами й виробничими відносинами в суспільстві). Зовнішні протиріччя характеризують взаємодію різних систем, предметів і явищ (наприклад, між суспільством та природою).

Вирішальне значення в розвитку належить внутрішнім протиріччям, бо лише їх вирішення обумовлює перехід речі або явища в новий якісний стан, на більш високий щабель. Але не слід зменшувати роль і значення зовнішніх протиріч, оскільки вони створюють умови для розвитку внутрішніх протиріч, визначають характер і спрямованість змін, які відбуваються в результаті їхньої боротьби.

Наступним законом діалектики є закон переходу кількісних змін у якісні. Він розкриває механізм розвитку. Закон показує, як при певних кількісних змінах відбувається зміна якості предмета і здійснюється процес новоутворення речей.

Основними поняттями даного закону є «якість», «кількість», «міра», «стрибок».

Якість – це внутрішня визначеність, цілісність, відносна стійкість предмета, завдяки якій він є саме таким, а не іншим. Специфічні риси, притаманні об'єкту, дозволяють кваліфікувати його певним чином.

Кількість – це об'єктивна визначеність, що виражається в числі і величині властивостей, інтенсивності, рівня і темпів розвитку.

Якість відповідає на запитання «як», тобто як влаштований предмет, а кількість дає відповідь на запитання «скільки» (скільки у нього складових частин, яка його величина, обсяг, маса, швидкість тощо). Кількісні характеристики притаманні не тільки матеріальним об'єктам, а й соціальним явищам, тому кількісні методи дуже широко використовуються в науках.

В економіці розрізнюють екстенсивний та інтенсивний шляхи розвитку. У першому випадку відбувається кількісне збільшення підприємств, потужностей, числа працюючих. У другому – краще використовують ті ж або навіть менші ресурси, що передбачає, перш за все, зростання продуктивності праці, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення культури праці та управління, тобто поліпшення якісних показників.

Єдність кількісних і якісних змін фіксується філософським поняттям міри. Міра – це певний кількісний інтервал властивостей, у рамках якого може існувати дана якість. Інакше кажучи, міра – це рамки, у межах яких кількісні зміни не призводять до суттєвих якісних перетворень предмета.

Мірою для рідкого стану води при нормальному атмосферному тиску є температура від 0° до 100° С. При температурі нижче нуля вода перетворюється на лід, при температурі 100° починає випаровуватися.

Стрибок висловлює перехід об'єкта в інший якісний стан і характеризується докорінним зламом колишньої якісної основи об'єкта. Через стрибок здійснюється перехід від нижчого до вищого, від простого до складного, від старого до нового.

Розрізняють стрибки «з вибухом» і повільні, поступові. Перші особливо характерні для неорганічної природи. Наприклад, у результаті зіткнення елементарних часток електрона і позитрона відбувається спалах, який фіксує виникнення нових часток – фотонів світла. Прикладом поступових стрибків в органічній природі може бути виникнення нових видів рослин і тварин, у неживій природі – утворення геологічних порід, зірок та галактик.

Важливе значення для діалектики має закон заперечення заперечення, який виражає спрямованість та основні тенденції розвитку, характерною рисою якого є поява чогось нового, яке раніше не існувало. При цьому в процесі безперервного розвитку нове включає в себе старе в перетвореному на іншій основі вигляді.

Основна категорія закону – заперечення. Воно завершує розвиток у рамках існуючої якості предмета і створює передумови для виникнення нових речей і явищ. У жодній області не може відбуватися розвитку, яке не заперечує колишніх форм існування. Без заперечення, як образно зауважив Бєлінський В. Г., суспільство перетворилося б на стояче болото.

Залежно від глибини перетворення об'єкта виділяються два види заперечення: заперечення-зняття і заперечення-трансформація. Вони відрізняються тим, що при знятті докорінному перетворенню піддається основа, завдяки якій об'єкт існує в даній якості, а при трансформації колишня основа зберігається. Прикладом соціального заперечення-зняття є соціальна революція, у ході якої відбувається істотне перетворення соціально-економічного базису суспільства. Цикл розвитку завершується тільки зняттям, але йому може передувати ряд трансформацій.

У стані об'єкта після зняття з'являються риси, які певною мірою можна оцінити як повторення тих, що були в початковому стані об'єкта. Таким чином, здійснюється певна наступність у розвитку.

Цикл розвитку за формою нагадує виток спіралі. Образ спіралі символізує в діалектиці висхідний напрям розвитку і його поступальний характер.

У термінах діалектики все в своєму розвитку проходить так звану діалектичну тріаду: теза, антитеза та синтез. Наприклад, спочатку існує якась ідея, теорія або рух – теза. Теза, швидше за все, викличе протиставлення, опозицію, оскільки вона, ймовірно, буде небезперечною, не позбавленою слабких місць. Протилежна їй ідея (чи рух) називається антитезою, оскільки вона спрямована проти тези. Боротьба між тезою й антитезою триває до тих пір, поки не знаходиться таке рішення, яке виходить за рамки і тези, і антитези, але визнає їх відносну цінність і здатне зберегти їх гідності й уникнути недоліків. Це рішення, яке є третім діалектичним кроком, називається синтезом. Одного разу досягнутий синтез, у свою чергу, може стати першою сходинкою нової діалектичної тріади. Таким чином, діалектична тріада відновиться на більш високому рівні, вона може піднятися і на третій рівень, коли досягнуто другого синтезу [205].

Термін «антитеза» еквівалентний «запереченню», а «синтез» рівнозначний поняттям «заперечення заперечення» і «зняття».

Таким чином, закон заперечення заперечення – це універсальний закон безперервного поступального прогресивного розвитку.