4.3. Проблема несвідомого

У класичну епоху вважалося, що людина усвідомлює мотиви власної поведінки, може контролювати її за допомогою розуму. Сфера несвідомого (наприклад сновидіння) завжди привертала інтерес, але оцінювалась як щось вторинне, периферійне. Фактично психіка (душа) ототожнювалася в класичній філософії із свідомістю. Докорінно ситуація змінилася завдяки роботам З. Фрейда (1856 – 1939) – австрійського психолога, мислителя, засновника психоаналізу. На основі власної медичної практики З. Фрейд дійшов висновку, що психіка містить шар несвідомого, який складають фізичні сексуальні бажання (комплекси), які виникають ще в перші роки життя, а також витиснені бажання дорослої людини. Між свідомим та несвідомим відбувається обмін: усвідомлене витісняється, а існуюче у глибині психіки може ставати формами свідомості (сновидіння, помилки та ін.). Що більш важливо, З. Фрейд наполягав на тому, що саме несвідоме керує психікою, мотивує поведінку людей. Це ствердження неприємно шокувало, оскільки принижувало образ розумної, відповідальної людини. За З. Фрейдом, людина не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед пристрастями та тілесними інстинктами. Проте З. Фрейд не драматизував таке становище речей. Навпаки, він вважав, що культура, соціальне життя, базуючись на системі заборон, репресує психіку, заважає реалізації природного початку, а це стає причиною психічних захворювань, спалахів агресивності у суспільстві.

Концепція З. Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому, ірраціональному (філософія життя А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, інтуїтивізм А. Бергсона та ін.). Його вчення мало підгрунття та набувало все більшої популярності. Згодом з’явилися психологічні концепції, які продовжили дослідження З. Фрейда, але певною мірою скорегували його висновки.

Глибшу диференціацію несвідомого дав К.-Г. Юнг (1875 – 1961). Він виділив, крім «особистісного несвідомого» як відображення в психіці індивідуального досвіду», ще глибший шар – «колективне несвідоме», яке є відображенням досвіду попередніх поколінь. Змістом його є загальнолюдські прообрази-архетипи (героя, мудреця, матері-землі тощо). Ці образи однакові для всіх часів і народів. К.-Г. Юнг стверджував, що не існує жодного відкриття в науці чи мистецтві, яке б не мало прообразу в колективному несвідомому. На архетипах грунтуються міфи, сновидіння, символіка художньої творчості (відомо, що міфологічні системи різних народів базуються на спільних сюжетах та образах). Вплив архетипу полягає в тому, що він змушує суб’єкта вийти за межі людського у сферу надлюдського. За К.-Г. Юнгом, якщо людина відкине всі образи та символічні зображення Бога, вона залишиться із ним (Богом або архетипом Бога) наодинці. К.-Г. Юнг вказував на необхідність «поширення свідомості», тобто вивчення глибинних рівнів «Я» людини для її духовного здоров’я: втрата гармонії між різними рівнями психіки негативно впливає на її стан.

Представники неофрейдизму (Г. Салліван, К. Хоркі та ін.) розглядають проблему несвідомого в соціальній площині. Природа людини не має незмінного характеру, на неї впливає етнокультурне та соціальне середовище. Треба шукати оптимальні умови для здорового розвитку психіки людини. Як казав відомий німецько-американський мислитель Е. Фромм, головним запитанням є не чому люди божеволіють, а чому божеволіють не всі. Механізми адаптації знаходяться у центрі його філософії, яка отримала назву «гуманістичний психоаналіз». Як і всі неофрейдисти Е. Фромм вважав, що перебільшувати вплив сексуального фактора, фізичної природи, як це робив З. Фрейд помилково. Головною причиною неврозів є, скоріше, так звана «людська ситуація», страх перед життям, бажання повернутися у небуття, втрата гармонійної єдності із природою. Продуктивний тип характеру дозволяє людині позбавитися від неусвідомленого неспокою через творчість, любов, комунікацію.

Дослідження природи несвідомого, його впливу на характер та поведінку людини є важливим напрямом психологічного та філософського знання. Разом із тим багато філософських течій дійшли висновку, що у поведінці, практичній та пізнавальній діяльності людини провідну роль відіграє все ж таки свідомість. Проблема свідомості залишається проблемою свободи людини, її здатності піднятися над обставинами та вимогами власних інстинктів та бажань (рис. 4.6).